Від моменту підбиття підсумків Чотирнадцятого конкурсу Держкіно минули два тижні, але пристрасті й не думають вщухати. Одні звинувачують Раду з держпідтримки кінематографії в ігноруванні виставлених експертами балів, інші ображаються на Мінкульт і Держкіно за відсутність чіткого графіка конкурсів, через що на останньому накопичилась непідйомна для держбюджету кількість проектів, треті взагалі вимагають скасування результатів Чотирнадцятого пітчингу. Купи емоційних заяв - від обурених постів у соцмережах до офіційних листів до влади - і жодного конструктиву. Тим часом, якщо роботою системи незадоволені всі (навіть ті, хто фінансування отримав), то очевидно: систему треба змінювати. Однак що конкретно змінювати, аби задовольнити максимальну кількість учасників процесу, та як це зробити, щоби з водою не вихлюпнути дитину, - розберімося.
У пошуках відповідей ми поговорили з представниками різних індустріальних об'єднань і окремих компаній, кожний з яких запропонував свої варіанти реформування системи. Тут варто уточнити, що найбільші кіноасоціації не змогли надати консолідовані коментарі, позаяк думки їхніх членів розділилися, а декотрі компанії брати участь у нашому опитуванні відмовились. Рада з держпідтримки кінематографії не уточнювала або ж доповнювала свій коментар, опублікований 9 жовтня. Мінкульт на цьому етапі обговорення ми не залучали: свої пропозиції з реформування системи конкурсів міністерство запропонувало ще у липні, а тепер йому потрібно зібрати нові пропозиції індустрії, яким, власне, і присвячений наш матеріал.
Якщо розглядати підсумки Чотирнадцятого конкурсу у відсотковому співвідношенні, то «найображенішою» виявилась анімація - держфінансування отримали лише чотири короткометражні стрічки. З неї й розпочнемо.
Олена Голубєва, виконавчий директор Української анімаційної Асоціації УАНІМА:
«Анімація - це максимально універсальний контент, що має величезний потенціал для дистрибуції в усьому світі та стимулює розвиток суміжних галузей (виробництво іграшок, книг, мобільних застосунків тощо). Сприяє збереженню та розвитку культурно-національного досвіду, має сильний ідеологічний вплив на молоде покоління, є потужним інструментом культурної дипломатії. Тож анімаційна галузь має перетворитися на окремий, чітко виражений напрям зі стабільним фінансуванням і самостійною стратегією розвитку. Це індустрія зі своїми правилами, технологічними й виробничими особливостями. І справді важливо, аби держава підтримала анімаційну галузь як одну з пріоритетних.
Від моменту заснування Асоціація розробляла стратегію анімаційної галузі, у липні 2020 року вона була презентована: спираючись на найкращий досвід, визначені основні положення розвитку галузі, участь держави та професійних спілок. Одним із фундаментальних положень стратегії є залучення державної підтримки, яка сприятиме розвитку й розквіту анімації. 2017 року на міжнародному рівні був ухвалений The European Animation Plan, де найбільш ефективною визнана підтримка галузі з боку державних фондів на рівні 30% від підтримки кіногалузі. У грудні 2017 року Східноєвропейські країни підписали Люблінську угоду, країни-учасниці котрої лобіюють підтримку анімації на рівні 10% від національного фінансування кіногалузі. Тож Асоціація ініціювала та просувала імплементацію захищеної статті державної підтримки на рівні 10% щорічного бюджету кіногалузі.
Йдеться про сталу прогнозовану підтримку національних анімаційних проектів, яка б у перспективі семи - десяти років забезпечила інтенсивний розвиток виробництва і вихід галузі у прибуток. Нажаль останнє рішення Ради виключило дві анімаційні категорії зі списку переможців, і за таких умов іншої форми громадського контролю, окрім розголосу, наразі не бачимо.
Ми неодноразово пропонували Асоціацію як контролера втілення стратегії, пропонували експертну оцінку, розробку рекомендацій для суб'єктів галузі, участь у створенні підзаконних актів. Щодо пітчингів анімаційних проектів, рекомендуємо запровадити фіксований відсоток на кожну з оголошених категорій - і продовжуємо настоювати на 10% на рік на анімацію, щоб уникнути ситуації фінансування «за залишковим принципом».
Серед процедурних рекомендацій до пітчингу (ці пропозиції ми виносили на громадському обговоренні з Мінкультом):
- підвищення експертизи анімаційних проектів - на більшості секцій серед членів комісій не було фахівців з анімації;
- введення KPI, що знов-таки дозволить підвищити експертизу. З огляду на європейський досвід, не може компанія претендувати на державне фінансування повнометражного фільму, не маючи попереднього досвіду у виробництві бодай одного короткометражного. Тобто для анімації виробнича та технологічна база стає серйозним фактором спроможності зняти фільм. Нажаль, цей досвід неможливо транслювати, наприклад, із виробництва ігрового фільму на анімаційний;
- спиратись на розроблені профільні галузеві рекомендації - від списку фахових фестивалів і подій, членства у міжнародних спільнотах, до ціноутворення та створення термінів виробництва».
Сергій Созановський, співзасновник FILM.UA Group:
«Ситуація з результатами Чотирнадцятого конкурсу Держкіно неприємна для всіх задіяних - навіть тих, хто фінансування отримав. Мені б хотілося окреслити низку кроків, які допоможуть уникнути її повторення і не допустити конфлікту між індустрією та державою, що мають бути партнерами, але сьогодні опинились по різні боки барикад.
Перше: верховенство закону. У Положенні про роботу експертних комісій прописано, що експерти повинні давати професійну оцінку якості проектів. Тобто професійно оцінювати за такими критеріями - оригінальність ідеї, актуальність і соціальна важливість теми, драматургічна якість сценарію, режисерське бачення, продюсерське бачення, творчий потенціал знімальної групи, відповідність ліміту витрат масштабам проекту, наявність інших джерел фінансування, маркетингова стратегія. Погляньмо на висновки експертів: «У фільмі наявні расистські, сексистські й ейджистські жарти, які сьогодні мають вигляд цілковитого дикунства. Перед нами приклад кічу та несмаку, до фінансування котрого українській державі долучатись не варто». Якщо це оцінка за переліченими у Положенні критеріями, то виникає запитання, чи читали пани експерти закон і підзаконні нормативні акти? Наступна оцінка: «Сюжет нецікавий. Вважаю неможливим витрачати бюджетні кошти на рекламу ватного музфесту». Або: «Одна з нескінченної кількості примітивних комедій. Гадаю, для неї не потрібні державні кошти». Такого штибу висновки не є професійними і не відповідають критеріям оцінювання проектів, прописаних у підзаконному нормативному акті. Тому спершу дотримуватися правил треба експертам - уважно читати закон і чітко його виконувати.
Правилами мають керуватись і члени Ради з державної підтримки кінематографа. Відкриємо Закон: «При ухваленні рішення Рада обов'язково додатково оцінює та враховує оригінальність і якість сценарію, досвід продюсера або виробника фільму відповідного жанру - касові збори, результати участі у кінофестивалях, нагороди, економічну ефективність розповсюдження фільмів в Україні та за кордоном, рейтинги телеперегляду, ефективність продажів» і таке інше (ст. 10 Закону України «Про державну підтримку кінематографії в Україні». - MBR). Рейтинги, економічна ефективність, прогнозоване співвідношення вартості виробництва й якості фільму - обов'язкові речі, на котрі має звертати увагу Рада. Це ж взаємопов'язані пункти. На жаль, у своїх рішеннях Рада їх не враховує, і дехто з її членів прямо про це говорять на засіданнях, що зафіксоване у відеотрансляції. Погодьтесь, дуже дивно, коли під час засідання один з експертів каже: «Ми не зобов'язані це враховувати».
Друге: дотримання категорій проектів. Шановні колеги-продюсери, а також, мабуть, Держкіно, при прийомі документів усе-таки слід звертати увагу на ці секції. Я не знаю, якими б вийшли проекти «Олена Теліга. Неймовірна» та «Квітка», але вважаю великою помилкою продюсерів податися до секції глядацького кіно, основною метою якої є максимальний бокс-офіс. Для проектів на кшталт «Теліги» і «Квітки» є спеціальна секція - «Проекти великої художньої й культурної значущості». Та сама історія з «2014. Вторгнення» - одним із проектів, що набрали максимальні оцінки експертів. Продюсером, режисером і сценаристом цього проекту є дебютанти. Тож, колеги, - у дебюти! Або ж у проекти соціальної значущості. Для того й існують категорії: вручати дебютантам мільйон доларів - велика небезпека і те, на чому багато хто вже обпікся.
Третє: адекватність бюджетів. Зверніть увагу, близько п'ятнадцяти-двадцяти проектів, ба й більше, просили по мільйону доларів, що становить 80% бюджету (допустима державна підтримка), додаючи ще 20% зверху. У теперішній реальності говорити, що на створення українського фільму потрібні кілька мільйонів доларів, - просто абсурд.
Четверте: акцент на якості, а не кількості. Неправильно, коли від однієї компанії до різних номінацій подаються по сім - десять проектів, просячи по 130 млн, а то й 175 млн грн. Ця історія не про закон, а деякі внутрішні кордони і елементарну совість: недобре в такий непростий час задовольняти за рахунок держбюджету свої творчі амбіції та/або бажання заробити.
П'яте, але не останнє: у всіх зверненнях, які прозвучали після конкурсу, йдеться про необхідність ввести чіткі і зрозумілі критерії. Колеги, півроку тому, коли такі критерії були винесені на обговорення, чи не ви говорили про те, що це неможливо, не потрібно? Може, індустрія таки збереться і чіткі критерії визначить? Тоді ж лунали твердження, що запропонована система критеріїв дозволяє вирощувати в Україні компанії-мейджори - як у сусідній державі. Це неправда. У сусідній державі підтримка надається лідерам ринку. А в українському проекті критеріїв немає жодного слова про компанії-лідери - бали можуть набирати продюсери та режисери, котрі не є рабами і сьогодні можуть виробляти проект з однією компанією, а завтра - з іншою.
Де-юре в діях Ради порушення закону не було. Де-факто зневага до викладених вище правил у сукупності призвела до ситуації, що склалася на сьогоднішній день: чергового розбрату індустрії, нерозуміння одне одного, появи касти скривджених і касти винних. При чіткому дотриманні правил, прописаних для всіх, ми отримаємо наближену до нормальної систему проведення державних конкурсів. Так, створити ідеальну систему не вийде, скривджені будуть завжди. Але за умови виконання переліченого ми точно мінімізуємо збитки та зменшимо ризики».
Геннадій Кофман, співзасновник міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA, керівник кінокомпанії «МаГіКа-Фільм»:
«Якщо порівнювати Чотирнадцятий із першими конкурсами Держкіно - збільшилася довіра до системи фінансової підтримки з боку держави. З'явилися нові продакшени, зросла та сформувалась нова генерація режисерів, продюсерів. Державні інституції (Держкіно, Міністерство культури) наразі залишаються єдиним джерелом фінансової підтримки кіно в Україні. Втім, останніми роками конкурси кінопропроектів відбуваються хаотично, без будь-якого графіку, не кожного року. Саме ці фактори й стали визначальними, чому на Чотирнадцятий конкурс надійшло майже півтисячі проектів. Під час пітчингу було багато дуже цікавих, якісних, сильних презентацій. Особливо сподобались проекти спільного виробництва. Відчутно, що команди вже впевнено працюють із міжнародними партнерами, Україна впевнено інтегрувалася до світового ринку. На жаль, останнє речення я змушений формулювати у минулому часі.
Проти декількох попередніх конкурсів у мене менше запитань до оцінювання проектів експертними комісіями, хоча рівень експертизи є однією з найбільших проблем конкурсів. Однак, починаючи з Одинадцятого конкурсного відбору, складається враження, що представники держави намагаються зробити все, аби підірвати довіру до країни як повноправного учасника цивілізованого партнерства. Я неодноразово чув, як на міжнародних семінарах, та й в офісах, під час планування виробництва, наші європейські колеги попереджають, що розраховувати на співпрацю з Україною небезпечно. Дії української влади непередбачувані. Тому, попри досвід і репутацію продюсерів з України, додавати український компонент у виробничі та фінансові плани - це ставити під загрозу реалізацію проекту. Дуже прикро, що багаторічні зусилля індустрії, великої кількості людей, котрі присвятили себе українському кіно, ствердженню репутації України як повноправного гравця світового кіноринку нівелюється миттєво.
Я не юрист, тож не можу коментувати правові засади рішення членів Ради. На мою думку, все відбулось у межах чинного законодавства. Але… не все можна розглядати з погляду відповідності законодавству. Чи можна змінювати правила під час або після гри? Як бути із творчими командами, що раптом виявилися третіми чи шостими проектами від продюсера? В чому винні режисери, творчі команди, котрі вклали свій труд, час, котрі вірять у свій проект, проте не стали переможцями лише тому, що випадково не потрапили до рандомно обраної першї двійки від одного продюсера? Вважаю, все це має дещо дивний вигляд.
Прозорі та зрозумілі правила повинні існувати для всіх учасників процесу. Не треба вигадувати квадратне колесо. Достатньо проаналізувати досвід європейських колег й інституцій. Кричуще потребує вдосконалення якість експертизи: дуже важливо, аби експерти оцінювали саме творчу та виробничу складові кінопроектів. Тобто робили суб'єктивну, але фахову оцінку, не вирішуючи долю проекту лише через своє ставлення до того чи іншого учасника конкурсу, або за своїм ставленням до жанру чи творчого стилю. До речі, іноді людині, яка натягнула на себе «статус експерта», раптом здається, що вона є чиновником із розподілу державної казни. Її ставлення до проектів та учасників стає зверхнім, зневажливим. З боку це має безглуздий і кумедний вигляд.
Необхідно, аби в експертних комісіях за відповідними напрямами працювали представники професійної спільноти, котрі розуміються на специфіці виробництва того чи іншого виду кіно, знають міжнародні стандарти, що існують у галузі, бачать відповідність проектів вимогам сучасного ринку, або якою мірою майбутній проект розвиває сучасну мову кіно. В іншому разі ми ризикуємо, що найближчим часом в експертних комісіях зможуть працювати герої праці, заслужені домогосподарки, водії потягів тощо. З огляду на те, що вони є потенційними телеглядачами, тобто споживачами майбутнього продукту, - чому би й ні?
Важливо також, аби проведення конкурсів мало сталий графік, публічно відкритий і зрозумілий, аби учасники ринку заздалегідь планували роботу з кінопроектами. Особливо це важливо, коли у виробництві беруть участь декілька країн. Іноді у пошук фінансування для фільму треба інвестувати декілька років життя режисера та продюсера. Але без фінансової підтримки на батьківщині проекту годі й шукати підтримки в інших країнах і фондах.
Було б добре, якби конкурси за кожним напрямом відбувались двічі на рік. Таким чином можна уникнути перевантаження експертів і членів Ради кількістю проектів, а відповідно, збільшиться час, який вони можуть приділити оцінюванню кожної заявки. Дуже важко уникнути помилок, коли експерту необхідно оцінити понад 120 проектів менше ніж за місяць - тобто за добу проаналізувати мінімум чотири-п'ять проектів, кожен з яких складається з 80-150 сторінок. Має трошки сюрреалістичний вигляд. З іншого боку, якщо конкурси відбуватимуться двічі на рік, професійні спільноти зможуть делегувати в експертні комісії своїх представників, котрі цього разу не є учасниками конкурсу. А учасники ринку не сприйматимуть кожний наступний конкурс як останній шанс.
Ну й, нарешті, треба вдосконалювати методику оцінювання кінопроектів. Не можна за тими самими критеріями оцінювати дитячий ігровий фільм, анімацію, із притаманними цьому виду технічними та творчими нюансами, і документальний кінопроект.
Аби уникнути ситуації, що склалася сьогодні, на мою думку, необхідно не так уже й багато: непідвладність, незалежність роботи експертів і членів Ради, прозорість та публічність ухвалення Радою будь-яких рішень.
Професійні кіноспільноти, зокрема Гільдія кінорежисерів, Асоціація УАНІМА, Гільдія неігрового кіно й інші надали свої пропозиції щодо вдосконалення конкурсних відборів та оцінювання кінопроектів до відповідного підкомітету ВР і Міністерства культури. Ми готові делегувати своїх представників до робочих груп, аби разом вдосконалити та зробити працюючими всі процедури. Чи дослухаються до наших порад, чи не залишиться ця процедура лише імітацією відкритості і прозорості - покаже час. Дуже б хотілось, щоби цей час не зруйнував те, що намагалися вибудувати, й аби епоха ренесансу українського кіно не стала лишень короткою сторінкою».
Жанна Максименко-Довгич, кінорежисер, голова Української гільдії режисерів:
«Лише відкритий діалог між кінематографістами, представниками виконавчої і законодавчої влади може бути запорукою виходу з кризи. Втім, реформи неможна впроваджувати поспіхом, це має бути системна робота задля сталого розвитку галузі. Аби запровадити необхідні зміни, удосконалити систему розподілу коштів, що існує, варто у відкритому режимі сформувати робочу групу за участю представників усіх напрямів кінематографії (ігрове кіно - масове й так зване авторське, неігрове кіно, анімація, серіали), а також із представників гільдій і творчих спілок. Ця сама група мала би напрацювати зміни до діючих положень щодо пітчингів, до Закону про кінематографію. Наразі процеси, які ініційовані в Міністерстві культури й підкомітеті ВР з кіно, відбуваються радше з політичних причин, а не реальних потреб розвитку українського кінематографа.
У ситуації, коли державні чиновники вимагають від кіно передусім окупності або ж успіхів (фестивалі тощо), слід повернутися на кілька кроків назад і створити документ, що відповідає на запитання: з яких причин держава Україна фінансує кіно взагалі; яке кіно і в яких частках фінансує Україна; кіно - галузь економіки чи культури; мірило успіху фільмів - їхня культурна значущість чи касові збори; що держава готова робити, аби касові збори українських фільмів зростали, щоби «нішеве» кіно також знаходило свого глядача; яка стратегія розвитку українського кінематографу на найближчі п'ять років (попередній такий документ був створений у Держкіно й охоплював 2015-2020-ті); якщо буде вирішено, що Держкіно, як і раніше, фінансує кінематографічні фільми, то хто тоді фінансує некінематографічні фільми (публіцистика, освітні й ін.) за умов, що Мінінформолітики, котре б мало цим займатися, злите з Мінкультом».
Самі пропозиції у Гільдії розділили на кілька тематичних блоків:
«Конкурси
Правила конкурсів на здобуття державного фінансування кінопроектів мають бути простими, прозорими й однаковими для всіх. Система, яка існує нині, коли рішення щодо фінансування кінопроектів ухвалює Рада з підтримки кінематографії на основі оцінок експертів, є робочою. Але вона потребує доопрацювань щодо ролі експертів, механізму експертизи проектів і порядку ухвалення рішень Радою. Хороші напрацювання щодо проведення конкурсів має УКФ. Ними би варто було скористатися й перенести позитивний досвід щодо конкурсів на здобуття фінансування.
Зрозумілі бюджет і календар
Кіногалузь України є майже повністю дотаційна. Це загальноєвропейська практика, коли кіно створюється переважно за рахунок державних дотацій. Наприклад, з усіх повнометражних ігрових стрічок 2017 року, що вийшли в прокат у 24 країнах Європи, 61% профінансований державними кінофондами. Всі конкурси на здобуття фінансування, які там проводяться, мають чіткий календар, а суми, що виділяються, відомі завчасно. Так має бути і в Україні. Горизонти планування мають сягати трьох років, а не року, як це є зараз, коли всі кошти, що не використані в один рік, «згоряють», не переходячи на наступний. Це важливо, адже кіновиробництво - процес тривалий і найчастіше займає кілька років.
Окремі пітчинги з окремих напрямів не рідше ніж двічі на рік
Згідно з діючим положенням щороку мають проходити по два пітчинги з кожного напряму кінематографу, але наразі цю норму не вдалося втілити: останній, Чотирнадцятий пітчинг проводився з багатьох напрямів одночасно - лише режисерські дебюти в ігровому кіно відділили в окремий, Тринадцятий пітчинг. Якщо пітчинги проходитимуть так, як записано в Положенні, продакшени й режисери зможуть розподіляти свої зусилля, не намагатимуться подати всі проекти на найближчий конкурс, бо що далі - невідомо. Також більше кінематографістів зможуть бути експертами, уникаючи конфлікту інтересів: на одному з двох пітчингів можна бути експертом, а на інший подати свій проект.
Рада
Репутація, фахові компетенції й відсутність конфлікту інтересів - це головне для потенційних членів Ради. Список кандидатів спільнота могла б підготувати консолідовано: індустрія вимагає повної прозорості й зрозумілих правил. У разі ж нового недотримання таких принципів усе може обернутися кіномайданом, про репутацію вже навіть не йдеться. Тому ми б рекомендували Кабміну, що затверджує склад Ради, дослухатися до спільноти, а самій кіноспільноті контролювати процес від початку й до кінця.
У проекті нових правил, котрі Міністерство культури опублікувало для обговорення влітку, Рада стає органом, який і оцінює проекти, і формує фінальний список переможців, а роль експертів - лише здійснити попередній відбір. Пропонована система закладає дуже високі корупційні ризики.
Згідно з діючим законом Рада з підтримки кінематографії ухвалює рішення щодо переможців, а оцінки експертів мають рекомендаційний характер. Проте в Положенні не прописаний чіткий порядок ухвалення рішень щодо затвердження списку переможців. Наразі ми обговорюємо можливі механізми й інші норми для подання пропозицій владі щодо забезпечення принципу відкритості та прозорості процедур надання державної підтримки.
Як варіант, ми пропонували б формувати список переможців згідно з бюджетом на певний напрям і згідно з рейтингами. Фінансування отримують проекти, що мають найвищий рейтинг, і Рада, до членів якої немає питань щодо репутації й конфлікту інтересів, може коригувати цей список проектів-переможців не більше ніж, скажімо, на 15% - за вмотивованим і аргументованим рішенням, яке ухвалюється після обговорення та голосування за кожний проект виключно на відкритому засіданні, як це й прописане в діючому законодавстві.
Експерти
Експерти, що оцінюють кожен із напрямів кінематографії, мусять мати відповідні компетенції: документальне кіно - оцінювати фахівці в неігровому кіно, анімацію - в анімації, ігрове - відповідно, в ігровому кіно. Експертам повинні надати детально прописану методологію оцінювання проектів, з чіткими критеріями. Такої затвердженої методології наразі не існує, але подібний досвід має УКФ.
Обрання Ради й експертів
Повноваження діючої Ради закінчуються навесні, а експертів - улітку наступного року. У тій кризовій ситуації, що склалася, об'єднання кінематографістів мали би сформувати спільний ідеальний список кандидатів - із тих, які мають високий рівень компетентності, користуються авторитетом у галузі й без конфлікту інтересів.
Квоти
Кожен із напрямів кінематографії повинен мати свою квоту. Скажімо, анімація, неігрове кіно - не менше 10% від загального бюджету на кіно кожен».
Першим з індустріальних об'єднань про скасування результатів Чотирнадцятого конкурсу заговорила Кіноакадемія. Втім, її заява потребує деяких уточнень, які нам надала Анна Мачух, виконавчий директор Української кіноакадемії:
«Насправді ніхто не говорить про повне скасування результатів конкурсу - йдеться про їхній перегляд. Для цього результати потрібно формально скасувати та переглянути з погляду існуючих правил. Бо ми бачили наслідки повного скасування результатів, як це сталося з Одинадцятим конкурсом: і скільки добрих проектів не було знято, і скільки компаній не подавалися на Чотирнадцятий конкурс, позаяк були впевнені, що немає сенсу. Тому йдеться про перегляд результатів з урахуванням проектів, які набрали найбільшу кількість балів. Найбільше запитань [до рішення Ради] саме викликано тим, що проекти-лідери не стали переможцями конкурсу. І коли у членів Ради є аргументоване пояснення, чому вони так вирішили, хотілося б його почути - замість доволі розмитих фраз, котрі ми побачили в їхній офіційній заяві.
Якщо говорити про зміни, які потрібно ініціювати всій індустрії, то це передусім самі правила проведення конкурсів - вони все ж таки мають бути дуже чітко прописані. Я знаю, що на робочих зустрічах із Мінкультом зараз ведеться обговорення з тими, хто надсилав свої зауваження до умов конкурсу, і дуже сподіваюся, що прозоріші умови, котрі не піддаються подвійному трактуванню, за якими ми всі працюватимемо, сформують. Друге: ми розуміємо, що закон, який регламентує дії Ради з державної підтримки кінематографії, недосконалий - відповідно, над ним теж потрібно працювати. Звісно, повністю незалежний орган - це прекрасно, але ми маємо справу із ситуацією, коли орган може змінювати правила конкурсу будь-якої миті. Тобто юридично члени Ради мають на це право, але міняти умови конкурсу не перед його стартом, а на фінальному етапі - як на мене, нонсенс. Вони мають бути незмінними до кінця, до оголошення результатів. Третє: оцінювання проектів експертами. Знаю, що багато хто запитував, чому зараховуються оцінки, коли явно видно, що експерт робить усе, аби завалити певні проекти. Тут теж мають бути прописані критерії. Наприклад: якщо експерт виставляє нулі, то, напевно, його «експертизу» не варто брати до уваги. Потрібно сформувати критерії, як працюють експерти, хто ці експерти, наскільки вони розуміють специфіку того чи іншого проекту, а не просто пишуть у висновках «подобається/не подобається», виходячи зі своїх особистих міркувань.
Гадаю, ця ситуація буде добрим уроком для кіноіндустрії. І зараз ми самі можемо сформувати по суті нову нормативну базу і конкурсів Держкіно, і конкурсу проектів у девелопменті, який цьогоріч проводитиметься вперше, і конкурсу патріотичного кіно. Важливо брати участь в обговореннях, ініційованих Мінкультом, адже якщо пропозицій від індустрії немає - міністерство затверджує правила на свій розсуд. А в різних представників індустрії різне бачення її роботи: у продюсерів - своє, у режисерів - своє, у тих, хто знімає документальне кіно або анімацію, - своє. І всі ці думки мають бути враховані».
Тим же, кого цікавило, скільки кіноакадеміків підписали заяву про перегляд результатів Чотирнадцятого конкурсу, Анна пояснює, що згідно з регламентом роботи Кіноакадемії рішення про підписання будь-яких листів та інші активності об'єднання ухвалюються Правлінням. «Є 15 членів Правління плюс п'ять членів Наглядової ради - по суті, 20 осіб ухвалюють рішення. Правління - обраний орган (тобто кіноакадемії делегують йому це право), і рішення ухвалюються більшістю голосів. До речі, за роки роботи Кіноакадемії питання про публічну заяву вперше було ініційоване членами Правління - вони самі вирішили, що необхідно відреагувати на цю ситуацію. Цього разу один член Правління (Людмила Горделадзе. - MBR) не голосував через конфлікт інтересів, відповідно, рішення ухвалювали 14 осіб. Особисто я можу бути з чимось не згодна, але лист підписую як директор - особа, що має право підпису. Саме зараз у нас відбуваються вибори членів Правління, і кіноакадемікам, як на мене, дуже важливо зробити правильний вибір, проголосувати за людей, котрим вони, по суті, передають повноваження представляти їх від Кіноакадемії і протягом двох років ухвалювати рішення, які листи ми підписуємо, чи проводимо акції протесту, абощо».
Дмитро Суханов, виконавчий продюсер, співзасновник Toy Cinema:
«На мою думку, одна з причин виникнення ситуації непрозорості з Чотирнадцятим конкурсом у тому, що у членів Ради з держпідтримки фізично не було можливості вивчити всі подані проекти. Поки експерти читали сценарії, дивилися фільмографії, в Києві відбулись два національні фестивалі та кілька подій, де були задіяні члени Ради. Також вони переглядали другий етап - пітчинги. Фактично в них було днів зо 20 на читання понад 400 проектів. Це фізично неможливо. Тому є великі сумніви, що Рада могла оцінювати проекти за якістю сценаріїв. Але ж у цьому списку були справді цікаві та добротно підготовлені проекти, й вони не пройшли. Певне, критерії Ради цього разу відрізнялися від прописаних у законі й порядку відбору. До 80% проектів питань не виникає, але вони виникають у разі решти 20%. І мотивації відбору цих 20% публічно ніхто не озвучив. А за законом начебто повинні.
Розв'язати проблему з непрозорістю в майбутньому можна внесенням змін до порядку проведення пітчингів, зобов'язавши членів Ради детально та публічно пояснювати кожен випадок ухвалення рішення, де їхня оцінка розходиться з оцінкою експертів. Така система буде збалансована, захистить усіх і від неякісної оцінки експертів, і від непрозорих рішень, що кидають тінь на Раду. Кіноспільнота, отримавши зрозумілі роз'яснення, завжди буде на боці логіки. Навіть якщо це комусь не сподобається, не буде такої хвилі невдоволення непрозорістю системи рішень.
Я вважаю нелогічним, що кожне питання про виділення 200-300 тис. грн Рада обговорює з претендентами, а питання розбіжності у списку на 100-150 млн грн вирішується одним голосуванням за нелогічним списком без вмотивованого обговорення цих розбіжностей.
Другий момент у тому, що критерії для масового кіно та телесеріалів мають бути комерційніші: зараз вони не відрізняються від критеріїв для авторських фільмів, хоча це два різні підходи. Їх, у принципі, варто було б розвести по двох різних джерелах фінансування. Все, що стосується культури, має належати до Міністерства культури і Держкіно, що стосується бізнесу - сфера компетенції Міністерства економіки. Я вважаю, що питання фінансування масового кіно, телевізійного контенту, кешрібейтів мають розв'язуватися саме в Міністерстві економіки, адже стосуються підтримки інвестицій, оздоровлення бізнес-моделей більшою мірою, ніж культурного розвитку. У будь-якому разі у багатьох країнах відбувається саме так.
Як варіант, комерційним проектам можна запропонувати не фінансування виробництва, а безвідсоткові кредити під гарантії держави. Адже проекти мають бути прибутковими у підсумку, а не лише у презентаціях на пітчингу.
Звісно, є ще безліч дрібних проблем із регулюванням добору складу експертних комісій, порядку вибору членів Ради, вимогами до проектів, поділом фінансування між типами фільмів. Таких змін, які необхідно внести до правил, із десяток. Та я гадаю, що перші два пункти позбавили б індустрію найболючіших точок і 90% усіх пов'язаних із ними проблем. Перший можна змінити дуже швидко та просто. Другий - складніше, але теж можна. Було би бажання в усіх учасників грати за зрозумілими правилами».
