Що значить бути Джоном Малковичем? Окрім культового однойменного фільму це, за словами самого актора, також означає бути «сином Балкан». Щоправда, народжений в Іллінойсі Малкович, який має хорватське та сербське коріння, історичну батьківщину донедавна бачив переважно в уяві. Та цілком можливо, що за кілька років він проводитиме в регіоні багато часу.
Причина – масштабний проект, анонсований під час нещодавнього візиту до Сербії Малковичем та двома його колегами, а тепер і бізнес-партнерами: акторами Д. В. Моффеттом і Меттом Діллоном. Цей проект – величезний студійний продакшен-комплекс у галузі кіно, музики та медіа, котрий актори за підтримки місцевого уряду планують побудувати у Скоп'є, столиці Північної Македонії.
Студія Малковича і Ко (за проектом – найбільша студія на Балканах) має стати частиною Skopje Technology Park – ініціативи STP Capital Partners Holding, македонської компанії, що базується переважно в США. За їхнім бізнес-планом прямі інвестиції від 170 млн до 240 млн євро у розбудову цього проекту згодом завдяки залученню на цю територію міжнародного аудіовізуального виробництва приведуть до припливу 1,6 млрд євро у ВВП Північної Македонії. Для крихітної країни з населенням у два мільйони людей такий проект має стратегічне значення, відтак його засновники сподіваються здобути державну підтримку та фінансування.
Масштабність проекту викликає подив лише на перший погляд. Так, сьогодні Північна Македонія не може похвалитися розвиненою кіноіндустрією та великою кількістю закордонних знімальних команд. Проте її сусіди – Греція, Хорватія, Сербія та інші – вже доволі успішно складають конкуренцію визнаним центральноєвропейським лідерам зі зйомок голлівудських проектів, Чехії та Угорщині.
Ініціатива Малковича надихнула видання Variety дослідити, що ж наразі відбувається в Південно-Східній Європі в контексті кіновиробництва та як це вплине на подальшу розстановку продакшен-сил у Європі загалом. А ми виокремили та переклали ключові тези цього огляду, котрий стосується й найближчих до нас країн-сусідок, зокрема Румунії.
«Важковаговики» регіону: Хорватія, Сербія, Греція
Хорватія була однією з перших балканських країн, що зацікавила голлівудські продакшени ще десять років тому – після того як HBO обрала середньовічне місто Дубровник для натурних зйомок Королівської Гавані у «Грі престолів».
Завдяки «ролі» Королівської Гавані у «Грі престолів» хорватський Дубровник побачив увесь світ. А тепер у «Домі драконів» столицю Семи Королівств «грає» іспанське місто Трухільйо
Відтоді приголомшливі локації (як усередині країни, так і вздовж узбережжя Адріатичного моря), кваліфіковані знімальні команди й конкурентоспроможні кешрібейти у розмірі 25% заманили до Хорватії багато масштабних проектів. Серед них, зокрема, серіали «Спадщина» (HBO) та «Колесо часу» (Amazon Prime), а також касовий торішній комедійний бойовик Lionsgate «Тілоохоронець дружини кілера».
Утім, хоча Хорватія не збирається здавати позиції регіонального лідера, сусідня Греція – з не менш приголомшливими краєвидами, проте значно більшими кешрібейтами (40%!) – наступає їй на п'яти. Щойно в країні були послаблені карантинні обмеження, як туди відразу ж повернулися знімальні команди. Зокрема, саме в Греції знімалися два фестивальні хіти цього літа: «Злочини майбутнього» Девіда Кроненберга, котрий за цей фільм номінувався на «Золоту пальмову гілку» Канн-2022, а також «Трикутник смутку» Рубена Остлунда, який зрештою цю саму «Гілку» здобув. А ще цього літа у Греції знімали «Ножі наголо – 2» (Glass Onion: A Knives Out Mystery) Раяна Джонсона – з Деніелом Крейгом, Едвардом Нортоном, Дейвом Батістою, Ітаном Хоуком та іншими відомими акторами.
Зйомки «Ножі наголо – 2». У Греції протягом тривалого часу були досить сильні ковідні обмеження, що, безумовно, вплинуло на активність знімальних груп. Проте заради рібейтів у 40% можна й походити в масці під пекучим сонцем
Цей фільм Джонсона для Netflix знімався в Греції п'ять тижнів. А потім переїхав до Сербії – країни, що також може похвалитися суттєвими рібейтами. Їх було запроваджено 2016 року у розмірі 25%, а для проектів із бюджетом понад $5 млн сума повернень становить уже 30%.
Запровадження рібейтів дало сербській індустрії комплексний поштовх до розвитку, адже залучення місцевих спеціалістів до зйомок міжнародного класу відповідно підвищило рівень їхньої кваліфікації. «Ми мали змогу вчитися в найкращих у бізнесі», – коментує Variety Анджелка Влайсавлєвич із сербської продакшен-компанії Work in Progress, що працювала з понад п'ятдесятьма міжнародними проектами. Анджелка окремо наголошує на тому, як із роками плідної роботи змінилося ставлення великих студій до локальних спеціалістів: «Раніше іноземні продакшени залучали власних керівників департаментів і навіть асистентів, а тепер вони працюють тут над четвертим сезоном серіалу «Міс Скарлет і Герцог», і всі – режисери, оператори, художник-постановник, художник із костюмів – із Сербії».
Наступають на п'яти: Румунія та Болгарія
Хтось відносить Румунію до Центральної Європи, хтось – до Східної, а хтось, як Variety, – до Південно-Східної. І якщо брати її саме в останньому контексті, то виявиться, що країна привернула увагу світових кіногігантів до регіону навіть раніше за Хорватію (котра, до речі, також «вагається» у своїй регіональній приналежності). Адже саме у Румунії ще двадцять років тому студія Miramax знімала воєнну драму Ентоні Мінгелли «Холодна гора»: з зірковим кастом (Джуд Лоу, Ніколь Кідман, Рене Зеллвегер, Філіп Сеймур Хоффман, Наталі Портман) та дуже солідним на той час бюджетом у $80 млн.
Відтоді кіноіндустрія країни потужно розвивалася – згадаймо лише про румунську «нову хвилю», що протягом останніх років із десять-п'ятнадцять невпинно котиться світовими фестивалями. А паралельно з розвитком власного виробництва країна активно залучала іноземні знімальні команди. Лише за минулий рік у Румунії знімали «Венсдей» – серіал Тіма Бертона про сімейку Адамсів для Netflix. А також серіал «Джанго» (Sky Studios, Canal+) – переосмислення однойменного класичного спагеті-вестерну Серджо Корбуччі, зйомки котрого деякі експерти вважають наймасштабнішим телевиробничим процесом 2021 року в Європі.
Кадр із серіалу «Венсдей», прем'єра якого запланована на осінь цього року. Знімати таку чортівню на батьківщині Дракули сам бог велів! Ну або не бог…
Утім, іноземні студії мають у Румунії проблеми – схожі на ті, що були в Україні у французької компанії-виробника Forecast pictures та її українського партнера Star Media, коли вони безуспішно намагалися отримати рібейти за «Останнього найманця» для Netflix.
Наразі в Румунії тягнеться безліч судів, де продюсери намагаються вибити обіцяні їм рібейти. Де-юре система кешрібейтів країни є однією з найпотужніших у регіоні – виплати можуть сягати 40%, проте де-факто вона працює з великими проблемами, і це починає виштовхувати іноземні студії з ринку. Зокрема, Богдан Мончеа з Castel Film Studios – продакшена, котрий проводив зйомки «Джанго» в Бухаресті, – зізнався Variety, що наразі його компанія не має великих проектів. «Це стає критичним. Це дуже низька точка – ймовірно, мінімум за десятиліття», – підкреслив він.
На цьому тлі несподівано набирає обертів кіноіндустрія сусідньої Болгарії: там система кешрібейтів перебуває в зародковому стані, але з іншого боку – все краще, ніж нескінченно за них судитися.
Зокрема, Ярів Лернер, гендиректор Nu Boyana Film Studios, яка наразі надає сервіс-послуги для фільму жахів «Кріперс» і трилера про надприродне Bagman для Lionsgate, розповів Variety, що в країні нещодавно завершилося виробництво «величезного проекту Disney» на студії Millennium Media. «Болгарія – давно знане місце для зйомок у Європі. Інфраструктура на місці. У нас є чудові студійні приміщення, обладнання та професійні команди. Тут легко зняти свій фільм», – каже він. До речі, зараз бізнес Лернера розширюється: Nu Boyana планує побудувати студію в грецьких Салоніках.
Кооперація vs. конкуренція
Така транскордонна співпраця стає звичним явищем у регіоні – і саме їй варто повчитися нам, Східній Європі. Здавалося б, цілком природним є суперництво між країнами, які змагаються за залучення тих самих міжнародних студійних виробництв, проте місцеві гравці ринку кажуть, що більше тяжіють до співпраці, аніж до конкуренції.
За словами Анджелки Влайсавлєвич, коли минулого літа грецькі продакшени нарешті запрацювали на повну потужність, для допомоги на зйомках «Ножі наголо – 2» запросили команди сербських декораторів. А коли в її власній країні бракувало гаферів, Анджелка звернулася до кваліфікованих колег у Румунії. Зараз Влайсавлєвич працює над шпигунським трилером Netflix «Наша людина з Джерсі» з Марком Уолбергом і Холлі Беррі в головних ролях. Цей проект вона називає найбільшим виробництвом своєї компанії на сьогодні: Work in Progress знімає його в Італії, Словенії та Хорватії, використовуючи ресурси, які є у кожної країни.
Марк Уолберг і Холлі Беррі на зйомках «Нашої людини з Джерсі»
Доки Малкович і Ко розробляють плани великого будівництва у Північній Македонії, інші гравці ринку в регіоні не сидять склавши руки. У Сербії місцева компанія Firefly Productions сподівається запустити новий потужний ультрасучасний студійний комплекс на початку наступного року. Плани щодо будівництва вкрай необхідного потужного студійного комплексу має й Хорватія.
Центральноєвропейські кіновиробничі «важковаговики» Угорщина та Чехія вже можуть похвалитися низкою студій світового класу та командами, які звикли працювати над голлівудськими блокбастерами першої величини – такими як «Дюна» Legendary Entertainment і Warner Bros., зйомки другої частини котрої зараз відбуваються в Будапешті.
«Це перші напрями, що спадають на думку великим виробництвам, коли вони вирішують, де знімати. Ми це знаємо», – визнає Влайсавлєвич. Проте виробничі потужності в Південно-Східній Європі продовжують зростати, а регіональні гравці здатні реалізовувати дедалі амбітніші проекти. «Коли ми починали працювати 15 років тому, до нас приходили невеличкі фільми, котрі витрачали на локальному рівні $1 млн», – згадує вона. Та відтоді бюджети – й очікування – постійно зростали.
І зараз, коли глобальне виробництво контенту прагне надолужити час, згаяний двома роками пандемії, перед регіоном, що має студійні потужності й кваліфікованих спеціалістів, відкриваються нові перспективи. А нам лишається сподіватися, що після Перемоги у війні вони так само відкриються і для України.
