Новорічні традиції у кожного свої, і я, звісно ж, не виняток. Як і більшість людей у світі, підбиваю підсумки. Про те, які уроки можна було винести з 2019-го, ми з вами вже поговорили. А тепер традиційно розповім про персон і проекти, котрі сміливо можна охрестити улюбленцями - як вашої покірної слуги, так і решти мешканців нашої медіатусовки.
Втім, без оновлень не обійдеться: якщо раніше, складаючи цю добірку, я орієнтувалась виключно на кількість новин про людей і події, то цього разу роль під час відбору відіграли відразу декілька факторів: любов глядача, якість роботи, її кількість, рівень визнання серед колег і, певна річ, кількість згенерованих інформприводів. Що ж, рушаймо.
Ведуча року - Леся Нікітюк
Лесю без жодних сумнівів можна назвати найзатребуванішою ведучою минулого року. На «Новому каналі» вона веде одразу чотири проекти: «Хто зверху?», «Хто проти блондинок?», «Шалена зірка» й авторський «Le Маршрутка». Її запрошують гостею до багатьох шоу, бо присутність Лесі Нікітюк у проекті - запорука цікавого та яскравого випуску. Але ж нещодавно вона робила перші невпевнені кроки у «Хто зверху?», замінивши улюблену глядачем Катерину Варнаву. Хто б міг подумати, що лише через кілька років Леся зуміє якщо не посунути, то стати врівень із метрами екрану.
Ведучий року - Сергій Притула
Навіть тут ця парочка поруч. Авжеж, мені б хотілося вас здивувати новим обличчям у даній номінації, але перевершити Сергія Дмитровича наразі нікому не вдалось. Отже, рахуймо. На «Новому каналі» у Притули «СуперІнтуїція» (наприкінці 2019-го зйомки програми поновили), «Хто зверху?», «Вар'яти», «Страсті за Ревізором» і «Діти проти зірок». Додамо до них Нацвідбір Євробачення на СТБ та «Нові лідери» на ICTV - разом сім проектів на рік. Ну хто ще таким може похвалитись? До речі, в інтерв'ю, яке я опублікую невдовзі, Притула і сам зізнався, що відчуває брак конкуренції. Обдарована молодь, ти де? Ау! Сподіваюсь, 2020-го в цій номінації Сергію буде з ким позмагатися.
Топ-менеджер року - Михайло Царьов
Хоч там як, а 2019-го «Трансформацію» у StarLightMedia не обговорював лише лінивий. Півтора року тому, ще під керівництвом Володимира Бородянського, запустилася програма змін, проте заспокоювати людей, які запанікували, довелось уже саме Михайлові Царьову. Звісно ж, хвиля негативу співробітників була спрямована безпосередньо на СЕО компанії, і з нею він упорався на відмінно. Як мінімум - створив спеціальну пошту для скарг і пропозицій, котру перевіряв особисто, як максимум - проводив зі співробітниками колективні зустрічі, де відповідав на запитання, що їх цікавили. Також у компанії з'явилися заходи на кшталт StarLight Talks і, врешті-решт, корпоративи. Та це все лірика, а ось цілком відчутний результат: на останній презентації для рекламодавців Царьов заявив, що у 2020 рік компанія входить, будучи прибутковою. Загалом, за терпіння, старанність і дотримання стратегії від мене Михайлу - медаль.
Кінопродюсер року - Єгор Олесов
Одними з наймасштабніших національних прем'єр року стали фільми «Захар Беркут» і «Ціна правди», створені в копродукції. Продюсером з українського боку в обох проектах виступав Єгор Олесов. Чому важливі саме ці проекти, пояснювати, гадаю, не варто: і вибрані теми; і їхня своєчасність - коли показується начебто минуле, але йдеться про сьогодення; і масштаб виробництва - коли у стрічках знімаються зірки світового кіно, а в їхньому створенні беруть участь команда з Голлівуду («Захар Беркут») і режисер-номінант на «Оскар» («Ціна правди»); і все це роблять, зокрема, українці на українські ж гроші. Та й глядацьке визнання - за іронією долі у вітчизняному прокаті «Захар Беркут» із Робертом Патріком випередив самого «Термінатора» (за кількістю відвідувачів - майже на 100 тис. осіб) і потрапив до ТОП-10 запитів 2019 року в Google в категорії «Фільм», а «Ціна правди» довела, що і в нашій країні авторське кіно цілком може збирати як масове.
Фільм року - «Додому»
Скажу чесно, визначитись з однією-єдиною стрічкою було просто неможливо - українські релізи раз у раз стрясали вітчизняний інформпростір гучними новинами, починаючи участю «Ціни правди» в Берлінале (здається, вперше український повнометражний фільм був включений до головного конкурсу цього кінофестивалю) і закінчуючи перемогою «Атлантиди» Валентина Васяновича у Венеції. Та найбільше минулого року говорили про драму Нарімана Алієва «Додому», чому сприяла і прем'єра на Каннському кінофестивалі (у програмі «Особливий погляд»), і головні призи ОМКФ, Міжнародного кінофестивалю в Бухаресті й інші нагороди, і висування на «Оскар» від України, і лонг-лист «Золотого глобуса», і продажі в Європу та Китай.
Режисер року - Наріман Алієв
Цього разу я солідарна з кінокритиками - перемога в номінації дістається Наріману Алієву, котрий своєю роботою переконав навіть закостенілих скептиків. А з огляду на те, що «Додому» - ще й повнометражний дебют, мої подвійні Наріману оплески. До речі, 2019-го Алієв став іще й членом Європейської кіноакадемії - «ювілейним», 40-м українцем у її лавах.
Актор року - В'ячеслав Довженко
Недарма торік на пітчингах Держкіно раз у раз лунав жарт: «Ваш проект уже унікальний, якщо в ньому немає Довженка». Втім, В'ячеслава і раніше не можна було назвати незатребуваним - у його фільмографії за 2019-й відразу сім стрічок, і практично в усіх він зіграв головну роль. Судячи з пітчингів, нинішнього року ми побачимо не менше проектів із ним - і на великих, і на малих екранах. Я вже мовчу про кількість фільмів, в яких актор був заявлений у дрім-касті. До речі, серед них і стрічка про однофамільця В'ячеслава - Олександра Довженка.
Актриса року - Ірма Вітовська
2019-го актриса отримала і «Золоту Дзиґу» (за гру в стрічці «Брама»), і нагороду «Кіноколо» від кінокритиків (уже за нову роботу «Мої думки тихі»). Крім того, вона, як і Довженко, була заявлена у багатьох проектах, що подавалися на пітчинг. Наприклад, Ірма зіграє головну дорослу роль у комедії «БанДіти», у фільмі «Бенкет», числиться у дрім-касті «Між нами». І звісно, не забуватимемо про серіал «Подорожники» (продовження якого вже знімається), а також про майбутню прем'єру романтичної стрічки «Віддана», де Вітовська хоч і не головну роль, але все ж зіграла.
Серіал року - «Кріпосна» і «Таємне кохання»
У цій категорії я не змогла обрати очевидного лідера. Річ у тому, що мелодрама «Таємне кохання» виробництва StarMedia, яку канал «Україна» показав у січні минулого року, зібрала рекордні 20,01% за аудиторією 18-54 (50+) та 27,67% за 18+ (50+). Цифри фінальних серій узагалі вражають - 29% і 37,3% відповідно. Але такого резонансу, викликаного «Кріпосною» виробництва FILM.UA та СТБ, український ринок не бачив давно. Ба більше, серіал із рекордними цифрами пройшов на польському каналі TVP; права на показ були продані до Литви, Росії, Казахстану, Чорногорії, Сербії, Боснії та Герцеговини, Північної Македонії й Словенії; а глядачі Канади і США можуть подивитися його на Amazone Prime. До слова, фінальні серії другого сезону також зібрали хороші як для українського телебачення цифри - 22,6% за аудиторією 18-54 (50+) та 19,33% за аудиторією 18+ (50+). Ви уявляєте, скільки людей бажають знати, чи виживе Жадан?
Телепродюсер року - продюсерська команда ICTV
За підсумками другого півріччя 2019-го телеканал ICTV став абсолютним лідером теледивлення за аудиторією 18-54 (50+). Як розповідала моїм колегам із MBR керуючий директор каналу Анастасія Штейнгауз, такий результат вартував команді величезних зусиль, адже 2014 року саме ICTV найбільше постраждав від заборони російського контенту в Україні. Однак кілька років завзятої праці, правильне планування сітки, стратегія, успішні шоу та серіали - і вуаля, восени 2019-го мовник став кнопкою номер один, а за підсумками всього року - кнопкою номер два, як і 2018-го. Підйом каналу - робота командна, і тому всі до цього причетні заслуговують на перемогу в номінації.
Експериментатор року - Олексій Гладушевський
За експериментами Олексія Гладушевського на «Новому каналі» я з цікавістю стежу ще з минулого року: він не боїться помилятись і запускати ризиковані проекти на кшталт шоу «ОЛЯ» та «7я Рози», нехай вони і не виправдовують сподівань. Проте головний експеримент року - запуск «Перших ластівок» - удався. Про серіал говорили всі та скрізь, і цифри є підтвердженням тому, як і те, що ним зацікавились закордонні телеканали. До речі, «Новенька», котра пройшла в ефірі слабше за «Перших ластівок», теж була експериментом - молодіжних мелодрам на «Новому каналі» давно не транслювали.
Експеримент року - «Перші ластівки»
Цілком логічне продовження попередньої номінації. В період, коли світ випускає гостросоціальні молодіжні драми виключно на стримінгових платформах, «Новий канал» вирішив ризикнути та спробувати показати його на ефірному ТБ. Ризик, як я вже казала, був виправданий - цифри «Перших ластівок» свідчать про те, що український глядач уже готовий дивитися по телевізору серіали, де порушують такі проблемні теми. Неменшим експериментом (і теж успішним), але вже для ICTV, став показ нуару FILM.UA «Схованки» - про кейс цього серіалу я розповідала в матеріалі про уроки року.
Чиновник року - Володимир Бородянський
Хто б міг подумати, що Володимира Володимировича ми колись побачимо у цій номінації? А ще 2019-го я із сумом вносила його до категорії «Відхід року». Повернення Бородянського було нешвидким, але ж яким ефектним - екстоп, котрий планував переїзд до Британії, несподівано опинився у кріслі міністра! Звісно, розмови про новостворене Міністерство культури, молоді та спорту були дуже полярні, однак враховуючи, кого Бородянський набрав до себе в команду і якими методами діє, за цей напрямок у політиці ми, здається, можемо бути спокійні.
Телешоу року - вибори
Із цим шоу, мабуть, не позмагається жодне інше. Саме вибори прикували до телеекранів велику частину українців (і не тільки) - ще б пак, комік іде в президенти. Лишень дебати на «Олімпійському» чого вартували! А розпочалось усе з раптового і тоді ще невинного звернення Володимира Зеленського до українців новорічної ночі. Ну, чим скінчилося, ви знаєте.
Подія року - обрання Володимира Зеленського президентом України
Торік він переміг у моїй номінації «Актор року», а тепер його обличчя - на обкладинці Time. Тож подія року сумнівам не підлягає. Власне, як і коментарям.
Повернення року - Савік Шустер
От чого вже український глядач точно не очікував, то це повернення Савіка Шустера і його «Свободи слова» на телебачення. Та ще й у праймі каналу «Україна»! Два роки паузи, написання власної книжки, спроби стати спортивним блогером - і як результат: однаково повернення на ТБ. Виявилось, аудиторія пенсіонерів завжди чекала на Савіка - у середньому його програма збирає частку 14% за аудиторією 18+ (50+). Щоправда, активний глядач дивиться ток-шоу набагато гірше - близько 6% за аудиторією 18-54 (50+). Тож «торт чи не торт», судити вам.
До речі, в цій самій категорії не можу не відзначити і повернення Григорія Тичини у світ телебачення, а також Дмитра Карпачова на СТБ. Ну і, звісно, «Сватів» до ефіру каналу «1+1» після стількох років боротьби.
Прорив року - продаж формату комедії «Скажене весілля» за кордон
Румунія, Литва, Латвія, Естонія - ось перелік країн, які придбали права на адаптацію формату «Скажене весілля». Литва, до слова, незабаром випустить в прокат свою версію. І якщо з продажем форматів телешоу та серіалів українські виробники непогано справлялись і раніше, то експорт власного кіноформату в нашій країні - випадок безпрецедентний. Упевнена: далі - більше.
Відкриття року - «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»
Торік в українського документального кіно з'явилась Надія - саме так, із великої літери. Адже йдеться - про Надію Парфан. Так, Парфан, безумовно, і раніше проявила себе в багатьох цікавих проектах. Однак саме 2019-го про неї заговорили буквально всі, хто бодай якось причетний до українського кіно. Заговорили тому, що їй вдалось зробити практично неможливе: зняти душевний фільм про таку бездушну галузь, як ЖКГ. І зняти так, що на документальну стрічку з назвою, котру неможливо вимовити, глядачі просто-таки побігли. Музикальна документальна трагікомедія, що стала одним із переможців Десятого пітчингу Держкіно, - це дебютна повнометражна режисерська робота Парфан. Фільм, який був у прокаті із 17 жовтня по 4 грудня (плюс спеціальні покази), подивилися понад 8,5 тис. людей, його каса склала більше 438,8 тис. грн, а в столичному кінотеатрі «Жовтень», що спеціалізується на авторському кіно, «Співає ІФТКЕ» і геть посів третє місце в ТОП-5 найвідвідуваніших українських стрічок за вересень - листопад, поступившись лише «Захару Беркуту» та «Забороненому». Безумовно, цифри «Співає ІФТКЕ» не дуже вражають, коли порівнювати їх із глядацьким розважальним кіно, але, повторюся, - це ж документалка про комунальників! І важливий нюанс - у проекту не було особливого промо: глядачів привів «сарафан» із соцмереж із хештегом #тепловкіно.
Звершення року - ухвалення закону про кеш-рібейти
У вересні відбулось ухвалення дуже важливого для української кіноіндустрії (та й економіки) рішення - в дію ввели багатостраждальну «державну субсидію для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених іноземним суб'єктом кінематографії при виробництві (створенні) фільму в Україні». Саме так, той самий закон про кеш-рібейти, тобто про повернення іноземним виробникам частини коштів, витрачених на виробництво стрічок на території України. В оновленій (після ухвали закону 2017 року) версії була підвищена ставка повернення видатків із 16,6% до 25% від загальних витрат на виробництво проекту. Воістину історичний момент для нашої країни заслуговує на лідерство в цій категорії! Утім, не варто забувати, що 2019-го індустрія #здобула не менш багатостраждальний Закон про приєднання України до EURIMAGES, а також угоду про спільне аудіовізуальне виробництво між Україною та Канадою.
Відхід року - Пилип Іллєнко
Певна річ, сюрпризу в тому, що Пилип Іллєнко залишив посаду голови Держкіно, не було: по-перше, відбулась зміна влади, по-друге, його п'ятирічний термін роботи добігав кінця. Сам Іллєнко пояснив це так: аби звільнити людину, найпростіше скоротити її посаду чи закрити структуру. Ані першого, ані другого він не бажав, а тому добровільно залишив свій пост, що, безумовно, стало подією у сфері кіно (як і ті скандали з результатами пітчингу, котрі розпочалися пізніше). Проте важко не погодитись, що за ці п'ять років для українського кінематографа Іллєнко зробив чимало. Детальніше про те, за що йому варто подякувати представникам галузі, я вже розповідала раніше.
Жертва року - Юлія Сінькевич
Хто вже точно згадуватиме завершення 2019-го, здригаючись, то це генпродюсер ОМКФ Юлія Сінькевич. А все через ситуацію, що склалася довкола конкурсу на посаду голови Держкіно. У листопаді Юлія стала єдиним кандидатом на посаду, але… провалила співбесіду. Котра, до слова, тривала лише 10 хвилин. Як виявилось, Юлія «набрала недостатню кількість балів за однією з компетенцій». Розгнівані представники ринку вимагали відкрити результати оцінювання Сінькевич як кандидата і навіть виходили на мітинги. Особливо зросла хвиля обурення, коли стало відомо, що один із членів комісії поставив Юлії оцінку 0 в п’яти з десяти пунктів. Трохи пізніше «громада» вимагала його звільнення. Загалом, і тяглася б ця брудна історія довго, якби Юлія Сінькевич сама не заявила - у повторному конкурсі вона не збирається брати участь. Що ж, тепер комісії доведеться обирати лише з декількох осіб, пов'язаних із кіноіндустрією, а також митників, юристів, фінансистів і темних конячок.
Звільнення року - українські політв'язні
Іще торік Роман Сущенко та Олег Сенцов були в моїх номінаціях «Бранець року» та «Хайп року», а сьогодні я з радістю відношу їх до іншої категорії. Здавалось, за обміном полоненими спостерігав увесь світ. І як же втішно нарешті не бачити рідкі фото виснаженого Сенцова, а зустрічатися з ним на допрем'єрних показах фільмів та інших заходах. А рік тому такий розклад подій видавався неможливим.
Закриття року - Міністерство інформаційної політики
У ніч із 29 на 30 серпня у Верховній Раді відбулося тривале засідання, за результатами котрого виявилось, що Міністерства інформаційної політики більше немає. Воно навіки залишиться в історії нашої країни як Мінстець - за іменем першого та єдиного голови Юрія Стеця. Натомість з'явилось нове відомство - Міністерство цифрової трансформації на чолі з 28-річним засновником digital-агентства SMMSTUDIO і керівником діджитал-напрямку команди Зеленського під час президентських виборів Михайлом Федоровим.
Фух, сподіваюсь, нікого не забула. Та якщо раптом є скарги і пропозиції - неодмінно повідомляйте. Хтозна, можливо, наприкінці цього року я оновлю перелік номінацій.
Фото: 24tv.ua , beztabu.net, style.nv.ua, Павло Шевчук (2), znaj.ua, facebook (2), uainfo.org, kino-teatr.ua, imdb.com (2), ictv.ua, vgolos.com.ua, nostal.ge, segodnya.ua (2),obozrevatel.com, 86.org.ua, delo.ua, uazmi.net, ukproductionnews.com, 24tv.ua, cinemagia.ro, glamurchik.tochka.net
