25 грудня в український прокат виходить друга частина повнометражної комедії «Скажене весілля». Напередодні довгоочікуваної прем'єри ми зустрілися зі сценаристами обох стрічок Миколою Куциком та Олексієм Приходьком, аби поговорити про особливості цих проектів і роботи на вітчизняному ринку загалом. Першу частину бесіди можна прочитати тут, а сьогодні MBR публікує продовження - про взаємини з режисерами й редакторами, основні проблеми української сценаристики, а також історію створення першого «Скаженого весілля» та ідею продовження «весільної» франшизи.
- Чи є якісь норми, що передбачають кількість жартів у серії?
Олексій Приходько (ОП): Раніше було таке правило - три жарти на сторінку. Але ми зрозуміли: три - мало, бо один із них помре на знімальному майданчику, інший - на монтажі і залишиться один. Тому орієнтуємося на чотири-п'ять жартів на сторінку, аби бодай два-три дожили. Якщо ти продюсер, треба розуміти - не всі жарти, які тут є, повинні тобі подобатись. Ми ж пишемо для широкої аудиторії, тож вони мають бути простіші, можливо, місцями навіть примітивні. Буває, редактор чи продюсер каже: «Мені абсолютно несмішна ця сцена, треба іншу». Та потім ти нікому не доведеш, що твій сценарій не такий, а то продюсери наробили. Траплялися ситуації, коли продюсер прямо казав: «Почуття гумору в мене немає, але я ваш керівник».
Микола Куцик (МК): Річ у тому, що комедія - це жанр із високою ціною кожного слова. Одне слово може бути неправильно сказане, і жарт не вдасться. Легкість, з якою жарт сприймається, - результат складності його створення. А сьогодні через соціальні мережі та різні цифрові сервіси виділений на жарт час зменшується, тому кожне слово стає дедалі важливішим.
- Я взагалі вважаю, що написати п'ятихвилинну короткометражку, можливо, навіть іще складніше, ніж сорокап'ятихвилинну серію, адже потрібно дуже концентровано туди вкластись.
ОП: У мелодрамах головне - донести суть історії. В комедії цього недостатньо. Якщо в репризі ви поміняли слова місцями, може не спрацювати сам жарт, що потягне на дно всю сцену. А там і серія під загрозою.
МК: Актору доволі просто паузу десь зробити чи не зробити - і вже не буде смішно. Інколи навіть вираз обличчя може все провалити. Або врятувати жарт - відповідно і всю сцену.
- Та це все ж таки більше робота режисера. Чи мали ви в якихось проектах право голосу на етапі виробництва?
ОП: Так, на першому «Скаженому весіллі». Ми відстояли своє бачення історії та навіть мали можливість впливати на кастинг і знімальний процес.
ОП: А буває й так: дивишся чорновий монтаж разом із режисером, і ви обидва розумієте, що сцена невдала. У режисера було лише три дублі - актор зробив неправильно, проте довелось іти далі... Фактично за дві зміни знімається серія. Це дуже мало.
- Скільки, на вашу думку, потрібно часу, аби зняти нормальну серію гумористичного серіалу?
ОП: Часом виділяють чотири зміни - тобто вдвічі більше, ніж зазвичай. Від цього залежить і якість.
- Чи були серії, котрі ви бачили на екрані та лишилися задоволеними?
ОП: Я думаю, немає жодної. Є якісь окремі фрагменти, можливо, навіть ціла лінія або ж окремі сцени.
МК: Це не претензії до людей, з якими ми працювали, а проблема у структурі роботи. Неправильно, коли я придумую проект і затверджую його у людини без сценарного чи жанрового досвіду. Неправильно, що сценарист не має доступу до знімального майданчику, а якщо й має - то без прав і повноважень. Це перетворюється на вишуканий сеанс мазохізму - ти дивишся, як знущаються над тим, що ти створив.
ОП: Може, це від нашого менталітету йде. У кожній ланці, починаючи від препродакшену, кожен намагається керувати. Наприклад, у нас був випадок, коли другий режисер перевдягав акторів, адже вирішив, що так треба.
МК: У нас також був випадок, коли одну сцену взагалі не зняли, бо не встигли. Ми тоді сказали: «Це ключова сцена, без якої неможливо «склеїти» історію». А якби нас не було, хто б це сказав на знімальному майданчику? Друга глобальна помилка нашої індустрії - ніхто не несе жодної відповідальності.
- Ми звикли, що режисер - головний. На майданчику він, можливо, і головний, але повинна бути повага до самого сценарію.
МК: Подивіться, як організована робота на «Грі престолів». Є Беніофф і Вайсс, а також двадцять вісім режисерів, котрих вони призначають.
- У голлівудському серіальному виробництві режисер - передусім статичний професіонал, це crew. А у нас режисер починає привносити щось своє у сценарій.
ОП: Це може бути придумане як ситком, написане як ситком, а режисер знімає як ліричну комедію. Причому актори також роблять із цього ліричну комедію. А ще іноді доволі складно пояснити режисеру, що є такий прийом: коли ти зрізаєш початок, ми вже всередині дії - й саме тому смішно, адже глядач сам розплутує клубок і домальовує сцени та історію. У драмі може бути нецікава історія, проте дуже сильні характери або, навпаки, закручена фабула і прості герої. А у комедії це не те, що виходить на передній план.
- Як до вас прийшла ідея «Скаженого весілля»? Як видалася нагода?
МК: Ми писали другу частину «Останнього москаля», і паралельно я запропонував каналу зробити адаптацію британського проекту «Найгірший тиждень мого життя». Написав заявку, і канал купив її, однак розробку віддали іншим. Через рік ми з Юрою Горбуновим почали шукати шляхи співпраці з FILM.UA. Продюсери з компанії зізнались, що давно придивляються до французького фільму «Божевільне весілля», хочуть зробити адаптацію. Переглянувши стрічку, ми зрозуміли: адаптувати її просто неможливо. Тоді я спитав, що саме привабило їх у тому проекті, і мені відповіли - сподобалась комедійна історія про «міжрасове весілля».
Отже, я використав напрацювання попереднього проекту, замінив українського зятя на афрофранцуза і назвав це «Скажене весілля». Адже хто, як не сценарист, вміє найкраще втілювати мрії продюсерів? А далі приніс заявку та три сторінки сценарію. П'ять хвилин - і історію купили.
ОП: Щоправда, зйомки відклали на рік.
МК: Ми категорично відмовлялися вносити правки продюсерів, які не робили історію смішнішою.
- Але ж у нас такі відмови зазвичай призводять до зупинки проекту, або ж продюсери шукають іншу сценарну групу.
ОП: Пощастило, що врешті-решт продюсери довірились нашому досвіду. І доля їх за це щедро нагородила. Та загалом - дуже нетипова ситуація для ринку. Як правило, сценаристи хочуть їсти і йдуть на компроміси.
Фінансова частина впливає не лише на сценаристів, а й на продюсерів. Часто всі скаржаться на бюджети. Зрозуміло, що за триста гривень нереально зняти, однак і за великих бюджетів можна зробити погану роботу й отримати мізерні касові збори.
МК: До речі, щодо жанру в українського бойовика не буде великих касових зборів, адже він змагатиметься з американськими бойовиками. А комедія - той жанр, де локальна історія має перевагу: своя сорочка ближча до тіла.
- Це часто спрацьовує в європейських країнах. Наприклад, в Іспанії стрічка Ocho apellidos vascos зібрала вдвічі більший бокс-офіс, ніж американські блокбастери. Так само цікавість до локального кіно проявляють у Польщі.
МК: Так, і наповнення гумором не вимагає якихось великих бюджетів для спецефектів, а лише більшої професійності в роботі з комедією.
- Поговорімо про «Скажене весілля 2». Перша стрічка вийшла в жовтні минулого року і зібрала чималу касу. Чи був задум щодо другої частини ще до комерційного успіху першої?
ОП: Був, але рішення про зйомки ухвалили після виходу першої частини, котру робили 17 місяців. Між першим і другим драфтом переписали близько 80% сценарію. На той час ми працювали з режисером Дімою Малковим, він дуже допоміг зробити не по-серіальному, а саме так, як у фільмах.
МК: Працювати над другою частиною все ж таки було складніше, адже певні люди сказали: «Ми вже розуміємо, як робити успішне кіно і як працює саме ця історія». Але ми також зробили роботу над помилками та виправляли моменти, що не спрацювали в першій частині.
- Звідки ви знаєте, які моменти спрацювали, а які - ні?
МК: Усе дуже просто: ми сиділи в залі та дивилися на реакцію публіки.
ОП: Плюс першого тижня прокату була низка презентацій, куди запрошували і сценаристів.
- Шкода, що на телебаченні таким чином не можна відслідкувати реакцію глядача…
МК: Хай там як, а ми завжди пишемо те, що смішить передусім нас, - інакше це не працює. Тому неможливо взяти і змусити людину написати по-іншому. Тип гумору не залежатиме від теми.
ОП: Так само робили у КВК. Завжди треба було опрацьовувати помилки - сідати та розбирати вдалі й невдалі жарти. Ми пройшли цей шлях у гуморі ще тоді, років 15 тому.
МК: Але коли ви працюєте над новим проектом, попередні перемоги геть нічого не дадуть, усе починається спочатку - щойно згасне світло в кінозалі. І це вже інший фільм. Часом попередня робота може навіть зашкодити.
- Є якісь очікування особисто у вас щодо виходу другої частини?
МК: Однаково все залежить від особливостей прокату, від того, що саме буде йти в кіно паралельно, навіть від погоди або ж політичної ситуації.
- Думаєте над третьою частиною?
МК: Є ідеї ще на два продовження, серіальний спін-офф, а також фільмовий спін-офф. Уже існує придуманий світ, персонажі, тепер можна варіювати. Та все ж вирішуватимемо питання поступово.
- Повернімося до основних проблем сценаристики в Україні - крім того, що сценаристів не поважають і «сценаристів немає».
ОП: Знаєте, я порівнюю роботу сценариста з будівельником чи майстром із ремонту. Так і кажу продюсерам - ви наймаєте будівельну бригаду додому, ставите їй завдання, обговорюєте терміни виконання та фінансову складову. Далі періодично контролюєте роботу, але ж ви не берете інструмент зі словами: «Відійди, зараз покажу, як треба робити». Так само зі сценаристами - ви їм довіряєте та контролюєте мінімально, адже всі ці штрафи і дедлайни прописані у контракті, до речі, на відміну від акторів. Свого часу, коли я ще працював журналістом, до нас приїхав Парфьонов і сказав, що в Україні та Росії неправильно вчать, говорячи журналістам, що їхня робота - творчість. Це неправда. Сценаристика - також ремесло, ним потрібно володіти. Чому це не творчість? Тому що дуже багато обмежень. Так само, якщо ти пишеш серіали чи фільми для масового глядача, - то не творчість, а ремесло. Є певний хронометраж, є продакт-плейсмент, і ти божеволієш, як оцю фірму в оце село… Про яку творчість можна говорити? А от артхаусне кіно - творчість.
- Про роялті у ваших проектах ніколи не йшлося?
МК: У великих холдингах мають з'явитись люди зі сценарним досвідом. Так, як сталося в Росії на каналі ТНТ, котрий після цього вийшов у лідери ринку. Сценаристи, що працювали над його проектами, потім стали продюсерами.
- Власне, це і є шоуранери.
ОП: Так само на каналі СТС у топ-менеджменті є людина-сценарист, яка має досвід у КВК. Найпростіше - працювати з продюсерами, котрі є колишніми сценаристами. Вони розуміють: якщо сценарист не написав - роботи немає ні для кого.
- Чи відчуваєте ви конкуренцію на нашому сценарному ринку?
ОП: Ми щиро за те, аби сценаристів ставало більше, щоб конкуренція зростала - лише так індустрія матиме розвиток. Тоді з'являтимуться і продюсери, які виросли зі сценаристів. Коли ви виробляєте продукт і продаєте його телеканалу - це завжди вміння вести переговори. Домовитись про невтручання - це не лише про те, що продюсери самі інвестують кошти. Так, «Дизель Студіо» чудово домовилась: вони не інвестують - інвестує холдинг, а вони знімають. Зараз вони взагалі частина холдингу.
До КВК тебе ніколи не візьмуть редактором, якщо ти не маєш клубного досвіду і титулів. Адже ти маєш бути більш досвідченим, щоб редагувати, та й узагалі мати авторитет. Завдання редактора - задавити в собі автора.
МК: Коли я працював зі сценарним консультантом ВВС, то дізнався, що за їхніми стандартами професії заборонено вносити власні ідеї, позаяк головне завдання сценарного консультанта - задати напрям, вказати на слабкі місця та зацікавити в їхньому покращенні.
ОП: Свого часу я був редактором, і в мене виник конфлікт із продюсерами. Зайшовши у глухий кут, ми вирішили зустрітися з автором. І як з'ясувалось, він мав схожу точку зору. Зараз цей проект знятий, він має згодом вийти. Треба більше розмовляти. Часто трапляється так, що редактор менш компетентний, ніж сценаристи, у нас навіть була історія, коли редактор жодного разу не зустрілася з нами.
МК: Одного разу редактор надіслав правки, і я подумав, що вже десь це бачив. Виявилось, це цитати з книжки «Вісім комедійних характерів». Тоді я контраргументи виписав із тієї самої книжки та приніс на зустріч. Проте принципові інші роботи - це «Скажені весілля», принципово інакший «Останній москаль», бо він створювався не за загальноприйнятою телевізійною системою. Режисер Леонід Мазор, теж із КВК - колишній учасник легендарної команди МХТІ, отримав повноваження креативного продюсера, і я в нього захищав усі серії - від ідеї до готового діалогу.
ОП: Суперечки були лише про те, який стиль гумору використати, який ступінь гротескності в тих чи інших сценах. Ми розбирали тонкощі, і ніколи не було розмов у стилі смішно/не смішно.
- Фактично це були читки з режисером?
ОП: Так. Але це не завжди гарантія успіху. Одного разу ми провели читки з режисером і продюсером, а на знімальному майданчику режисер вирішив по-іншому. Для нас дотепер відкрите питання - чому не був озвучений його варіант під час читок?
- Останнє запитання: над чим працюєте зараз?
МК: Офіційно - над продовженням «Великих вуйків», а також над новим проектом спільного виробництва «Прототип продакшн» і FILM.UA.
- Проект не пов'язаний зі «Скаженим весіллям»?
МК: Ні, не пов'язаний. Але черговість виходу залежатиме від результатів «Скаженого весілля 2». Можливо, «Скажене весілля 3» вийде не одразу, а після нашого нового проекту.
