2021-го, розпочинаючи роботу над байопіком «Голда», ізраїльсько-американський режисер Гай Наттів, певно, й не підозрював, якою мірою стрічка, присвячена першій і наразі єдиній в історії Ізраїлю жінці премʼєр-міністру Голді Меїр, буде актуальною. І не лише тому, що вийде напередодні 50-ї річниці ізраїльської Війни Судного дня – а тому, що її події будуть болюче впізнаваними спочатку для українців (до яких, між іншим, прямо належить героїня фільму), а потім і для ізраїльтян. Які за 50 років, просто в річницю тих страшних подій, переживуть чи не те саме…
Попри те що світова премʼєра стрічки відбулася на Берлінале ще у лютому минулого року, а в Ізраїлі – у серпні 2023-го, до кінотеатрів України «Голда», зібравши вже понад $6 млн у всьому світі, дійде лише 25 січня 2024-го, напередодні Міжнародного дня памʼяті жертв Голокосту. А могла й геть не дійти: за давньою звичкою наші не дорогі північні сусіди намагалися викупити права на демонстрацію стрічки в усіх країнах так званого СНД. І лише завдячуючи без перебільшення титанічним зусиллям FILM.UA Distribution чергового російського загарбництва вдалось уникнути. «Шляхом переговорів з допомогою наших партнерів з Єврейської конфедерації України, залучивши до переговорів родичів Голди Меїр, а також авторів фільму, нам вдалося викупити права на демонстрацію стрічки на території України окремо – права викуплені в компанії Embakment напряму, без кіпрських і мальтійських прокладок», – розповіла MBR керівниця кінотеатральної дистрибуції FILM.UA Distribution Надія Коротушка.
Отже, ви бронюйте квитки до кінотеатрів, а ми поки розповімо, як створювалася стрічка, чому її перегляд може спричинити сльози, а ще нагадаємо, чому постать Голди Меїр є такою знаковою не лише для ізраїльтян, а й для українців.
Війна Судного дня, події якої покладено в основу сюжету фільму «Голда», досі є національним болем кожного ізраїльтянина, навіть якщо він народився нещодавно: чи то батьки, чи то бабусі з дідусями неодмінно розкажуть, як 6 жовтня 1973 року, на Йом-Кіпур (який у наших ЗМІ часто називають святом, але насправді це день каяття, посту, коли вулицями Ізраїлю не їздить жодна автівка, день надії на те, що Всевишній запише твоє імʼя у Книгу життя, а тепер – іще й національний день жалоби) – так от, як 50 років тому в Йом-Кіпур на євреїв, занурених у піст і розмови з Богом, віроломно напали обʼєднані війська Сирії, Єгипту та Йорданії.
Хоча, якщо розібратися, ця раптовість була не такою вже й раптовою: як виявилося, британська розвідка попереджала уряд Меїр про підозрілу активність Єгипту та Сирії. Проте радники Голди відкинули вірогідність того, що напад може статися протягом наступної доби, через брак доказів у їхньої групи спостереження. Ізраїльська розвідка дії ворога передбачити чомусь не змогла. «Чи нічого не нагадує?» – це питання сьогодні можна поставити як ізраїльтянам, так і українцям – і ті й інші дадуть ствердну відповідь. Хай там як, відповідальність за все взяла на себе 75-річна на той момент премʼєр-міністерка Ізраїлю. Власне, перші кадри фільму «Голда» – це останні дні життя Голди Меїр, коли вона постала перед комісією Аграната, що розслідувала причини провалу Ізраїлю під час Війни Судного дня. І Меїр, яка знала, що через смертельну хворобу доживає останні дні, взяла всю відповідальність на себе.
Ви, можливо, здивуєтесь, але в Ізраїлі не романтизують постаті Голди Меїр – навіть режисер «Голди» Гай Наттів уважає, що у Війні Судного дня Меїр була «не тією людиною, не в той час і не в тому місці, тому привела країну на межу руйнування». Проте це не заважає ізраїльтянам віддавати належне одній з засновниць своєї країни та за аналогією з Маргарет Тетчер називати її ізраїльською залізною леді.
А народилася майбутня залізна леді Ізраїлю, Голда Мабович, 1898 року в Києві та залізність свою виявляла вже з дитинства. У пʼять років старша сестра стала навчати її ідей сіонізму, а коли бідна єврейська родина Мабович переїхала до Америки і Голду вирішили видати заміж, аби розвʼязати проблеми з грошима, вона просто втекла вчитися до іншого міста, де розгорнула бурхливу сіоністську діяльність. Недивно, що, взявши шлюб, 1921-го Голда – на той момент уже Меєрсон – умовила чоловіка переїхати до Палестини (перед тим зробивши аборт – політична боротьба не залишала часу для материнства). А 1948-го вона ввійшла до числа 38 осіб, які підписали Декларацію незалежності Ізраїлю. Згодом Голда стала першим послом Ізраїлю в СРСР, міністеркою праці та соціального забезпечення, міністеркою закордонних справ, міністеркою внутрішніх справ Ізраїлю і, зрештою, премʼєр-міністеркою країни. І на цій посаді зустріла Війну Судного дня. Про ці 19 днів її життя і йдеться у фільмі «Голда».
Більша Голда, ніж Голда
Коли ви читатимете про те, що Гай Наттів запросив на роль Голди оскароносну британку Хелен Міррен, не вірте: Гай Наттів долучився до проекту на стадії, коли Міррен на роль Голди вже було затверджено. А затвердив її, власне, онук самої Голди Меїр, Гедеон.
Але щойно інформацію про те, що ізраїльську премʼєр-міністерку зіграє британська акторка, було оприлюднено, понеслася зрада: ізраїльські митці почали дружно висловлювати обурення тим, що національну легенду зіграє не єврейка. Зокрема, обурення висловила британська акторка єврейського походження Морин Ліпман: «Я певна, що Міррен буде чудовою в цій ролі, але Бену Кінгслі ніколи не буде дозволено зіграти Нельсона Манделу».
На горіхи дісталось і авторові сценарію, британцю Ніколасу Мартіну («Флоренс Фостер Дженкінс», «Суто англійське вбивство»): як він, мовляв, посмів доторкнутися своїми неєврейськими руками до створення цього вищою мірою єврейського фільму. На що Мартін відреагував миттєво: «Я що, маю писати виключно про чоловіків середнього віку, які живуть на півдні Лондона? Мені не здається, що вся ця дискусія про те, чи можуть неєвреї грати євреїв, корисна… Завдання Хелен полягало в тому, аби зобразити Голду правдиво, що, за словами сімʼї Меїр, вона й зробила. Провідний ізраїльський історик сказав, що Хелен «більша Голда, ніж Голда».
Та й Міррен у боргу не лишилась: «Я гадаю, це дуже тривожно. І кумедно. Добре, скажімо, тільки євреї можуть грати євреїв. А як щодо євреїв, які зображують неєвреїв? Хіба це більше не дозволено?»
Дивно, що до Гая Наттіва, який вже майже 10 років тому змінив Тель-Авів на Лос-Анджелес, не причепилися. Хоча, може, за «Оскар», який він здобув 2019-го за свою короткометражку «Шкіра», та двох «Кришталевих ведмедів» Берлінале йому все пробачили.
Режисер фільму Гай Наттів
Наттів своєю чергою також захистив виконавицю головної ролі: «Я ніколи не відчував, що поставив під загрозу справжність фільму через Хелен: вона може бути і мʼякою, як бабуся, і жорстокою та безжальною, як політик. Вже під час нашої першої онлайн-зустрічі я побачив у ній суміш мʼякості та твердості, яка нагадала мені й мою бабусю, й Голду Меїр. Коли ж я зустрів Хелен у своєму домі, я відчув, що зустрічаюся з членом сімʼї, наче з тіткою, кимось на кшталт єврея. Ми говорили чотири години. Хелен опанувала все, кожні куточок і щілину в цьому персонажі. Коли ж я вперше побачив Хелен в образі Голди, у Лондоні йшов дощ. Ми проводили проби, і вона вийшла з грімвагена, я бачив лише її спину. На ній були перука й одяг Голди, я йшов позаду. Коли вона обернулась, я був вражений: переді мною ніби опинилася сама Голда, наживо! Карен Хартлі, наш візажист, разом зі своєю командою виконала дивовижну роботу: створила всі ці невловні дрібниці в обличчі, в руках, щоб Хелен стала Голдою. Коли ж я побачив її першого знімального дня на майданчику в повному гримі, це був шок. У мене буквально щелепа впала – це була жива Голда! Хелен передала кожен нюанс, кожний рух! Багато хто питає мене, як було працювати з Хелен. Я завжди відповідаю, що тепер навіть не знаю, як працюватиму з іншими акторами – вона була ідеальною в усіх розуміннях!»
Щоби стати Голдою Меїр на екрані, Міррен довелося не лише вжитися в її образ, а й змінити зовнішність, ходу, поставу й акцент. На грим вона приїжджала о четвертій ранку та сиділа в кріслі гримера кілька годин. Актриса не хотіла використовувати забагато протезного гриму – його застосували лише на шиї та обличчі (зокрема, довелося приробити акторці штучний ніс), але очі на прохання Хелен залишили недоторканими. А після фільмування грим іще годину знімали. Крім того, Міррен довелося використовувати накладки на тілі, аби імітувати статуру Меїр, та спеціальні накладки на щиколотки, аби збільшити їх – у реальної Меїр у поважному віці щиколотки були великі. «Я до кінця не розуміла: чи я сама стаю Голдою Меїр, чи вона стає мною», – зізнавалася Хелен Міррен.
Війна без війни
Знімання фільму розпочалось у квітні 2021-го в Лондоні та згодом відбувалося ще й в Єрусалимі. Цікаво, що попри те, що головна подія стрічки – війна, в ній немає жодної батальної сцени: всю війну ми бачимо в кабінеті та на обличчі Голди Меїр. Режисер навмисно робив надвеликі плани обличчя Міррен: за його словами, шкіра головної героїні – то метафора Синайської пустелі, де розгортаються воєнні дії.
«Я хотів розібратися, ким була ця жінка, особливо під час війни. У результаті фільм зосереджений переважно на Голді, яка розривається між своєю політичною діяльністю та боротьбою з раком лімфатичної системи, який убʼє її за пʼять років. – зізнається Наттів. – Я гадаю, багато людей не знали, що вона була хвора, не знали про фізичні муки, яких вона зазнала. В її тілі відбувалася така сама війна, як і в душі».
Це справді міг би бути просто потужний сценарний хід, але це була справжня ситуація з життя Голди Меїр: війна навколо, в тілі та в душі. Як це змальовує Гай Наттів? Наприклад, так: екранна Голда таємно зустрічається зі своїм лікарем у морзі, й щоразу, йдучи до нього коридором, вона бачить у стінах дедалі більше тіл...
А смерть навіть одного ізраїльтянина залізна Голда сприймала вкрай болісно та попросила міністра оборони телефонувати їй щоразу, коли гине бодай один ізраїльський солдат: «Навіть уночі. Я мушу це знати».
Тому однієї миті ми бачимо в кадрі цю єврейську бабусю, яка страждає через смерть чергового «онука», а в наступному епізоді вона – знову залізна жінка, що розкурює одну цигарку від іншої та у телефонній розмові з держсекретарем США Генрі Кіссінджером (Лієв Шрайбер), який обговорює з нею долю 30 тис. вояків Третьої армії Єгипту, жорстко каже: «Ми надішлемо їм воду, коли вони відправлять наших полонених назад і Садат погодиться на прямі переговори з Ізраїлем, а не із «сіоністським утворенням» – з Ізраїлем! Якщо він цього не зробить, я накажу своїм літакам атакувати, і всі ці люди помруть. Усі вони!»
Діалоги з Кіссінджером – окрема окраса цього фільму:
– Я спочатку американець, потім – держсекретар, а вже потім єврей, – каже Кіссінджер на кухні в Меїр, яка частує його борщем.
– Так, але ви забули, що ми в Ізраїлі читаємо справа наліво, – відповідає вона. І тут сценаристові сильно напружуватись не довелося: цей діалог – реальний, щоправда, відбувся він у листуванні.
Ну і, звісно, українському глядачеві не зможе не сподобатися сцена, в якій Меїр відверто каже Кіссінджеру все, що думає про росіян (які, звісно ж, озброювали та підтримували арабів-терористів): «Дозволь мені розповісти тобі про росіян, Генрі. Коли я була дитиною в Україні, на Різдво мій батько забивав вікна нашого будинку, щоб захистити нас від казаків, які напивалися та нападали на євреїв. Батько ховав нас у підвалі… Обличчя мого батька, Генрі… Я ніколи не забуду цього погляду. Все, чого він хотів, – захистити своїх дітей. Але я вже не та маленька дівчинка, яка ховається у підвалі».
«Я памʼятаю, як ми знімали цю сцену і Хелен великим планом: у мене пішли мурашки шкірою! – згадує Гай Наттів. – Хелен стала Голдою на духовному та клітинному рівні, і дивитися на цей момент було приголомшливо».
У фільмі Голда і знущається з російської літератури, і відверто заявляє, що росіяни приносять світові самі страждання, і вимагає в Кіссінджера зброю у такий спосіб: «Якщо араби розібʼють нас радянською зброєю, яке послання буде надіслано вільному світові?!»
Звісно, все це спричиняло обурення в росіян, які заявили, що стрічка «спотворює імідж СРСР і просякнута русофобією». А араби обізвали «Голду» «типовою ізраїльською пропагандою».
То які ще вам потрібні аргументи на користь того, що цей фільм вартий перегляду?
