5 січня у широкому українському прокаті стартував фільм «Щедрик» – історична драма українсько-польського виробництва, що розповідає про окупацію міста Станіслав (сучасний Івано-Франківськ) режимами СРСР і Третього рейху. У центрі подій – три сім'ї різних національностей (українська, польська та єврейська), котрі вимушені жити в цих умовах і берегти свою культуру та самоідентичність в той час, коли окупанти розповідають про «асвабаждєніє», намагаючись перекреслити все їхнє життя.
Символічно, що стрічка дісталась українських кінотеатрів під час повномасштабної війни, хоча знімати її почали ще три роки тому. Затримку спричинила низка життєвих обставин – від ковіду та карантинів до воєнних труднощів, та, попри довге очікування, саме сьогодні «Щедрик» має неймовірно актуальний вигляд. Адже те, що відбувається на екрані, дивовижно переплітається з подіями, котрі переживають українці сьогодні.
У фільмі є сцени, де цивільні, насамперед жінки та діти, переховуються в підвалі. Є російські військові, що крадуть речі тих, кого вони окупували. «Під час зйомок для нас це був інший світ, ми дивувались, як люди це переживали, – каже продюсер стрічки Тарас Босак. – І після 24 лютого, коли все почалось, я багато разів згадував, як ми це знімали в кіно».
«Щедрик» народжений реальними історіями кінця 30-х – початку 40-х років ХХ сторіччя. Сценарій стрічки створила письменниця Ксенія Заставська, а на екрані його втілила режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко. 2018 року проект фільму був одним із переможців конкурсу патріотичних фільмів: Міністерство культури України забезпечило половину виробничого бюджету, 24 млн 629 грн. Другу частину профінансувала польська компанія Stewopol MS та інші приватні інвестори. Загальний бюджет, за словами продюсера, становить 49 млн 259 тис. грн.
Копродукційний партнер був долучений до проекту ще на етапі розроблення та пошуку фінансування. З польського боку виробництво забезпечувала компанія Stewopol MS. Вона ж опікувалася пошуком та організацією участі у зйомках польських і німецьких акторів, а також узяла на себе значну частину витрат на постпродакшен.
Ключові ролі у фільмі грають діти: їхні персонажі через десятиліття окупації проносять із собою пісню «Щедрик», яка допомагає їм вижити та зберегти людяність. Тарас Босак каже, що кастинг тривав приблизно пів року, оскільки дітей-акторів намагалися підібрати так, аби вони були схожі на своїх екранних батьків. Заради цієї схожості навіть довелося замінити декількох дорослих акторів. Утім, результат того вартий. Та й на майданчику, попри складність роботи, діти поводилися чемно та професійно протягом усього знімального процесу.
Кастинг польських акторів, як ми вже зазначили, проводила польська сторона. Загалом творці багатонаціонального фільму намагалися дотримуватись автентичної концепції: українці грають українців, поляки – поляків, німці – німців тощо. Та не обійшлось і без винятку: пройшовши проби на роль поляка, Томаш Собчак (раніше його можна було побачити в українських стрічках «Крути» та «Скажене весілля – 2»), дістав пропозицію також попробуватися на єврейську роль. Актор чудово впорався з завданням, тож головного єврея в «Щедрику» зрештою зіграв поляк.
На екрані всі також говорять своїми рідними мовами, тож частину реплік вирішили дублювати, а частину – перекладати титрами, аби зберегти автентичність
Ще одна цікавинка кастингу – українська співачка Оксана Муха, котру запросили не лише для розширення аудиторії стрічки. За ідеєю режисерки, саме переможниця «Голосу країни» мала зіграти відому співачку, що живе у Нью-Йорку. Оксана Муха часто їздить із гастролями до Канади та США, її там добре знають, зокрема серед діаспори. А для фільму зірка разом з Іваном Леньо з Kozak System записала саундтрек – пісню «Я відчуваю тебе». В декораціях стрічки зняли й кліп.
«Щедрика» знімали переважно в Києві, у павільйонах Національної кінематеки України – там побудували декорації та всі інтер'єри. На натурі ж фільмувалися лише деякі сцени. Як розповів продюсер, спочатку частину стрічки хотіли відзняти в сучасному Івано-Франківську, та не знайшли там потрібних локацій, позаяк на багатьох історичних будівлях уже присутні невід'ємні елементи сучасності: кондиціонери, пластикові вікна тощо.
Загалом знімальний процес «Щедрика» здолав велику кількість випробувань. Одне з головних – пандемія ковіду, через яку зйомки фільму довелося відкласти на пів року. За словами Тараса Босака, знімальна команда чекала, коли до України зможуть приїхати поляки, та зрештою доїхати однаково змогли не всі, тому довелося дещо змінити певні сцени. «Наприклад, в одній зі сцен тих польських акторів, що не змогли бути на майданчику, замінили дублери, а зміст їхніх реплік довелося передати українським акторам і драматургічно вирішити сцену в інший спосіб. Звісно, глядач цього, найімовірніше, не помітить, але таких нюансів було чимало», – ділиться продюсер.
Ще один нюанс знімального процесу полягав у погоді, адже фільм «Щедрик» про Новий рік, про зиму. «Але поки ми знімали, не було жодного снігу. В один день випав, та й то навіть не сніг, а просто трохи притрусило. Ми одразу ж поїхали на локацію. Відзняли все, що можна було, аби вхопити хоч трошки зими, – згадує Босак. – І було багато сцен, де довелося використовувати штучний сніг. Останні сцени ми знімали вже у березні, коли геть зелене все було. Ми все сніжили».
Оскільки стрічка розповідає нашу історію, коректне відтворення історичних реалій було дуже важливим, тож творці залучили до виробництва профільних консультантів як з української, так і з польської сторони. Особливу увагу приділили національному святкуванню Різдва у Польщі й Україні. Також спеціалісти консультували щодо форми військових, відзнак, військових подій. Крім того, наголошує продюсер, команда намагалась автентично відтворити не тільки історичні події, а й інтер'єр і цивільний одяг того часу: за словами Тараса Босака, на історичні декорації та костюми пішла приблизно чверть бюджету.
Фестивальний шлях «Щедрика» тільки розпочинається (а згодом творці планують подавати заявку до Українського оскарівського комітету). Хоча станом на сьогодні українсько-польська драма має понад десять міжнародних фестивалів, зокрема Toronto Jewish Film Festival, Echoes of Katyn International Film Festival On Totalitarianisms, Scandinavian International Film Festival, HECare Film Festival (Human-Environment Care Film Festival), Festival de Cinema de Arapiraca, Terni Film Festival, Seattle Gdynia Film Festival, Uk Jewish Film Festival, NewPort Jewish Film Festival, Galway Film Fleadh, Ukraina Festiwal Filmowy. Фільм має успіх і в максимально далеких від «Щедрика» й української історії країнах: наприклад, на фестивалі Women's International Film Festival Nigeria (WIFFEN) у Нігерії стрічка була визнана найкращою.
Судячи з міжнародних показів, що вже відбулися, фільм цікавить максимально широку аудиторію, адже на екрані демонструється Друга світова війна, котра для багатьох є зрозумілим страшним явищем. У Польщі, згадує продюсер, на показ прийшов брутальний байкер, який плакав увесь сеанс. А один із британських університетів зголосився придбати «Щедрика» для своєї бібліотеки як історичну стрічку українського кінематографа.
Попри участь у низці міжнародних фестивалів, фільм іще не виходив у прокат за кордоном. Навіть у Польщі, що є копродюсером проекту. «У нас підписаний контракт із британським дистрибутором One eyed films, – розповідає Тарас. – Ця компанія продає цей фільм у світі. Наприклад, тривають перемовини з Японією. Але наразі дуже багато некомерційних фестивальних або єдиноразових показів. Фільмом цікавляться. Але так, щоб його купити та зробити прокат або показати на телебаченні – поки ні. В Польщі у нас було декілька показів, що відбувалися за підтримки Держкіно, але такого прокату, як зараз очікується в Україні, поки не було. Сподіваюся, він буде. Та зараз будь-який прокат, мабуть, буде більше не про комерцію, а про те, що кіно взагалі існує».
Після всеукраїнського прокату «Щедрик» намагатимуться продати стримінгам (за українську дистрибуцію відповідає компанія FILM.UA Distribution). Босак сподівається, що стрічку вдасться влаштувати на Netflix та Megogo, як це було з його попереднім фільмом «Я працюю на цвинтарі». А наразі «Щедрика» можна подивитися в кінотеатрах: на початку 2022 року творці планували перенести прем'єру – вже перенесену через ковід – ближче до новорічних свят. Утім, тут свої корективи внесла війна. «Початок 2023-го, можливо, не зовсім вдалий час для комерційного прокату. Та в період новорічних свят довелось обирати між іноземними релізами й українськими прем'єрами. Нам запропонували таку дату. І ми вирішили, що це оптимальний варіант», – ділиться продюсер.
Через війну Тарас не очікує дуже великих зборів, адже розуміє, що кінотеатри, котрі потерпають від тривог і знеструмлення, охочіше надають сеанси комерційним проектам американських або європейських студій. Тож продюсер порівнює очікування зі зборами «Я працюю на цвинтарі»: «Ми гадали, що зберемо 10–15 млн грн. Але вдалося зібрати 3 млн грн. І всі нам казали, що це добрий результат». Водночас він зазначає, що другий «Аватар» у перший тиждень прокату зібрав в українських кінотеатрах 26 млн грн, що свідчить про глибину та можливості ринку.
