Нова реальність, у якій ми живемо четвертий місяць поспіль, вимагає від індустрії нестандартних рішень, геть нових проектів та неочікуваних партнерств, що народжуються у роботі над цими проектами. За останній час ми бачили чимало прикладів такої синергії – від телемарафону «Єдині новини» до ініціативи Ukraine Content Global Cooperation – і сьогодні поговоримо про ще один приклад вдалого об'єднання зусиль, але тепер у межах однієї компанії. До 24 лютого керівник Департаменту досліджень та інновацій FILM.UA Group Євген Санніков і продюсер Олена Малкова працювали над різного типу проектами: Євген був зосереджений на технологіях – від створення контенту за допомогою ігрових рушіїв до експериментів зі штучним інтелектом та NFT, Олена ж знімала переважно ігрові серіали (також у її доробку – digital-цикл «Спадок» і документальна стрічка «Весільний спадок»). Але з початком повномасштабної війни їхні команди об'єднали зусилля та компетенції, запустивши понад десять проектів із потужною соціальною місією – від допомоги державі у відбудові до відновлення історичної справедливості.
– Мені видається, ця синергія народилася з дружби, – каже Євген. – На FILM.UA зазвичай так і відбувається: колаборації виникають з особистих симпатій, комфорту спільної роботи. У нас з Оленою є добрий досвід спільних проектів: я працював над першим і другим «Спадком», робив титри до кількох серіалів. Ба більше, наш департамент якраз і створений для допомоги продюсерам – щоб їхні проекти вироблялися легше, швидше, фінансово ефективніше. І я консультую всіх продюсерів, які до мене звертаються, зацікавлені в технологіях, готові їх осмислити та зрозуміти.
– Ще 23 лютого всі виконавчі продюсери, автори й редактори, з якими я працювала, були у запусках, виробництві, писали нові сценарії, – згадує Олена. – А 24 лютого все припинилось. Але ми практично жодного дня не стояли на місці, бо швидко перебудувалися та побігли в іншому напрямку. Марина Журавська, Віра Лой, Юля Мордас, Таня Носенко – буквально першого ж дня [повномасштабної війни] ми разом узялися до проекту «Спадок»: проклали англомовні субтитри, які пояснюють, що це та сама українська культура, котру росія, яка напала на нас, намагається знищити та скасувати. З цим нам дуже допомогли різні підрозділи компанії, а також Вікторія Ярмощук, Зоя Сошенко – всі включилися. Випустивши оновлений «Спадок», котрий наша дистрибуція допомогла поширити на величезній кількості територій, ми відразу ж почали робити актуальні короткі відео, до виробництва яких підключали Женю.
Одним із таких відео став ролик про українських жінок, що беруть участь у воєнних діях
А потім зрозуміли: коли не можемо зараз знімати – то настав час документальних проектів. І тут з'ясувалося, що Женя, який колись створив цикли «Великі мрійники» й «Історія криміналістики», – чи не єдина людина в компанії, хто рік за роком методично накопичував ідеї, розробки документальних проектів і чекав. Там стільки скарбів виявилося!
– Чому ці ідеї не втілювалися?
О. М.: Не секрет, що документалістика – сама собою розкішний жанр – не користувалася попитом на українському телебаченні. Тож нові ідеї Женя накопичував. Причому документалістика у нього завжди була на стику з технологіями: AI, AR, VR. Загалом, ми набрали у Жені ідей – і зараз у нас на поличці 11 прекрасних проектів, кожен можна робити хоч зараз, коли знайти партнера. З них ми разом із керівництвом вибрали чотири основні, з якими намагаємося зайти у сценарне розроблення: шукаємо нових авторів або піднімаємо тих, із ким Женя розпочинав девелопмент проектів.
– Хедлайнер на цій поличці – документальний цикл «Відроджені з попелу», який також замислювався доволі давно.
Є. С.: Ще 2012-го чи 2013-го.
О. М.: Це проект про зруйновані та відновлені міста. Є чудовий тизер, знятий десять років тому, чудова презентація, безліч напрацювань, але, коли ідея виникла, ніхто не гадав, що Україна буде частиною цього проекту. У ньому планувалося зібрати 8–10 міст – Варшава, Дрезден, Роттердам тощо – і просто розповісти, як їх відновлювали після Другої світової. Сьогодні ж у нас є Чернігів, Ірпінь, Харків – велика кількість точок на карті країни перетворилася на зруйновані міста. Звісно, ми відразу схопилися за цю ідею, але розглядаємо її тепер із геть іншого ракурсу.
Є. С.: Бо проект замислювався як історія у стилі Discovery. Ось у нас місто в руїнах – умовно, Дрезден. Ось дуже цікаві цифри та факти: скільки днів ці руїни розчищали, скільки цегли пішло на будівництво, як знаходили довоєнні плани будівель і давали мешканцям на вибір варіанти, відбудовувати по-новому чи намагатися реконструювати старе, як відбувалися реновації... А коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, ми зрозуміли, що вже не можемо розповідати у стилі Discovery – ми самі ця історія. І сюди вплітається багато людських доль, трагедій. Тому зараз ми шукаємо тональність проекту.
– Як ви маєте намір об'єднати європейські й українські міста?
О. М.: Хочемо використати досвід відновлення інших міст, показати, чого їх та ситуація навчила, бо через руйнування з'являється якась нова історія – загалом для країни та для нас як нації. У цьому руйнуванні є певна метафора та символізм. З погляду українських міст наш проект не про те, що було зруйновано, а про те, як ми це відновлюватимемо. До девелопменту долучилася Софія Чемерис – дуже добрий, досвідчений режисер, і ми вже точно розуміємо, що хочемо зробити вісім серій: у кожну станом на зараз шукаємо іноземних партнерів. Щиро кажучи, концепція наразі не до кінця продумана, але у цьому і слабке, і сильне місце проекту водночас.
– Тобто європейські міста, зруйновані під час Другої світової, розглядатимуться не як самостійні герої, а як досвід, що може допомогти українським містам?
О. М.: Ми розробляємо вісім європейських міст, і в кожного буде український побратим у недолі – місто, з яким є певні зв'язки, до якого цей історичний досвід найзастосовніший. У восьмисерійці про європейські міста розповімо докладно, але Україна буде горизонтальною сполучною лінією. А в майбутньому хочемо зробити ще й повний метр, у котрому більше уваги буде приділено Україні, а решта міст – як сапортинг. У цій історії дуже багато шарів, і ми їх зараз знаходимо у нескінченних суперечках та листуванні. Насамперед шукаємо баланс між людськими історіями, технологічними штуками, що допоможуть усе це візуалізувати, й тим, чого хоче наш режисер.
Проект швидко розростається: у нас дуже добрий архітектурний консультант Олександра Герасимова, яка допомагає не лише з архітектурними питаннями, а й дуже щільно із самою історією, підключатимемо військових консультантів, авторів, істориків. Женя з нашим виконавчим продюсером Танею Носенко та її командою зняли з дронів обльоти Ірпеня та провели 3D-сканування, щоб Департамент інновацій, зокрема креативний технолог Валентин Кравець, міг зробити моделі зруйнованих об'єктів. До речі, деякі кадри увійшли до оновленого для Канського кінофестивалю ролика про українські локації Discover Ukraine. Також нам удалося зняти зруйнований літак «Мрія».
Вже зараз думаємо, як імплементувати у зруйновані об'єкти ведучого, аби створити відчуття, що він ними ходить. Для цього 3D-сканування і потрібне – щоб дати необхідний об'єм. Готуємося збирати перший тизер та розробляємо концепт, аби шукати партнерів – певна річ, що «Відроджених із попелу» студія самостійно не підніме. Крім того, ми хочемо, щоб це був не просто телевізійний проект, а, можливо, певний спільний орієнтир, допомога у відновленні країни.
– Розкажіть докладніше про 3D-сканування.
Є. С.: Сканування за допомогою методу фотограмметрії: дрон методично, квадрат за квадратом облітає обраний об'єкт, роблячи ретельну зйомку. Над однією локацією може літати цілу годину. У результаті ми отримуємо дуже докладну 3D-модель об'єкта, з точністю до сантиметрів, яку можна використовувати не лише в контенті, а, наприклад, передати якимсь архітектурним бюро, західним архітектурним ентузіастам, котрі на основі цієї моделі запропонують свої ідеї щодо реконструкції. У спеціалізованих програмах працювати з 3D-моделлю набагато швидше, і процес пішов би.
Такий вигляд має відсканована площа у 10 гектарів після фотограмметрії
Причому всі зображення мають дуже високий ступінь деталізації
– Які об'єкти вже відскановані?
Є. С.: Процес 3D-сканування доволі коштовний, тож у тому самому Ірпені ми не можемо взяти багато об'єктів – вибрали лише кілька значущих. Це центральний Будинок культури, збудований у 1950-х роках, фабрика, власник якої – один із наших потенційних героїв, та ЖК «Ірпінські Липки», куди зараз возять усіх – гостей з інших країн, журналістів. Наприклад, коли ми приїжджали сканувати, нас не пустили у призначений час, позаяк там були міністри закордонних справ Литви та Латвії.
Певна річ, що в нас немає ресурсу облетіти й відзняти все місто – наприклад, Харків. Але точково відсканувати об'єкти ми можемо, у такий спосіб не просто знімаючи проект, а й проводячи скаутинг для західних фахівців з архітектури. Щоб віддавати ці скани і так брати участь у майбутній реконструкції країни. Крім того, 3D-моделі можна використовувати для віртуальної студії.
– Тут варто пояснити докладніше.
Є. С.: «Мандалорець» – найвідоміший приклад контенту, створеного у віртуальному продакшені. Віртуальна студія – це, по суті, кімната, що складається з LED-панелей високої роздільної здатності, навіть підлога робиться з LED-панелей з армованим склом (до єдиної такої студії, що існує в Києві, в разі потреби може заїхати машина). На екрани виводиться сцена – зображення, побудоване на ігровому рушії. Його периметром і на камерах стоять датчики. Коли камери рухаються, система розуміє їхні координати, підлаштовуючи віртуальну декорацію під розташування та ракурс – строго у полі зору камер.
Світлодіодне освітлення забезпечує реалістичні кольори та відбивання світла на акторах і реквізиті, чого неможливо досягти за допомогою хромакею
– Виходить, у «Відроджених із попелу» ведучий працюватиме не на реальній локації, а у віртуальній?
Є. С.: Так. Якщо ведучим буде селебріті (я сподіваюся), ми зможемо знімати його в будь-якому європейському місті: відправляємо заготовлену сцену – і він заходить просто в сеттинг. Причому можна додавати інфографіку, різні фішки, і ведучий взаємодіятиме з цією віртуальною декорацією. Мені завжди подобалися такі елегантні рішення, коли з чогось одного виходить багато всього. У цьому разі ми один раз вилітаємо на дроні – й отримуємо модель для архітектурних бюро, що хочуть узяти участь у реновації України; віртуальну декорацію, завдяки якій ведучий міг би перебувати просто всередині, наприклад, зруйнованого Будинку культури; а також модель для візуалізації, інфографіки, документального фільму, котру можна крутити, показуючи з різних боків, як усе було.
– За якими критеріями добираються об'єкти?
Є. С.: В Ірпені, до речі, всі ці критерії зійшлись у цій зйомці. Перша категорія – важливі історичні об'єкти. Щиро кажучи, не знаю, чи Будинок культури є художньою спадщиною, але він значущий для мешканців Ірпеня, особливо літніх, він був однією з найстаріших будівель міста, як я розумію.
Друга категорія – найпостраждаліші будівлі, як цей ЖК «Ірпінські Липки», котрий показували більшості іноземних делегацій.
О. М.: Як каже наш режисер, Ірпінь та Буча – це про молоді родини, затишні новобудови, де всі хотіли жити. І «Ірпінські Липки» – саме серце, модний гарний будинок. Усе нове – доріжки, парки. І тепер нічого нема. Просто будинок під знесення...
Є. С.: Третя категорія – це об'єкти, що пов'язані з людськими історіями. Фабрика, яку ми відсканували, дісталась одному з наших можливих героїв у спадок від батька. Вона експортувала свою продукцію до великої кількості країн Європи, а нині зруйнована. Двоє його синів під час окупації Ірпеня допомагали ЗСУ, й обидва поранені: один зазнав серйозного поранення у живіт, другий – у спину. Крім того, прилетіло в їхній будинок. Але й це ще не все: уламок надломив хрест на могилі його батьків на кладовищі Ірпеня. Тобто уяви: фабрики, яка дісталась у спадок, немає, будинок геть зруйнований, хоча поряд стоять цілі будинки, обидва сини поранені, ще й могила батьків на цвинтарі розстріляна... Тому ми фабрику теж відсканували, й у такий спосіб можна робити віртуальні містки між європейськими містами й локальними історіями: наприклад, ведучий підходить до фабрики з одного боку, перебуваючи у віртуальній студії, припустімо, в Берліні, а дядько Вова з'являється з іншого – вже в Ірпені.
Крім того, ми зараз намагаємося застосувати до цього 3D-сканування один алгоритм штучного інтелекту. Тобто буде вже не фотограмметрія, а перетворення 2D-зображень на 3D-сцену. Якщо дрони зроблять зліпок згори, то з алгоритмом можна буде робити ще й цифрові зліпки з висоти людського зросту. Це технологія NeRF компанії NVIDIA, ми вже отримали цей алгоритм та починаємо тестувати.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Це шлях до інтерактивного проекту, коли можна буде всіма зруйнованими містами «походити», покрутити їх у відео з усіх боків.
– Наскільки все це дорого та складно з погляду ресурсів?
О. М.: Наразі складно сказати, це пілотна історія. У нас є певна фіксована цифра, що дозволить зробити пілотні матеріали, тизер, сценплан і мінімальне розроблення, аби шукати партнерів із чимось конкретним. Крім того, важливий фактор – куди ти можеш зайти, куди тебе пустять, щоб не було мін, і багато схожих, суто технічних питань. До того самого Ірпеня зараз заїхати набагато простіше, ніж коли ми знімали – тільки переїзд з усіма блокпостами та перевірками забрав пів дня. Потрібно віддати Тані Носенко належне, що вона все це організувала.
– Поговорімо про інші проекти. Як з'явився «Народжені Україною»?
О. М.: Протягом перших місяців повномасштабної війни, поки ми не могли знімати, Група весь час щось робила, постійно релізила нові ролики, продюсери щось вигадували, адже контент – це наша зброя, внесок у спільну справу. Згодом ми стали думати, який ще актуальний контент можна виробляти недорого, грубо кажучи, підручними засобами. І Марія Квітка, з якою ми колись зробили «Спадок» і весь цей час теж були на зв'язку, запропонувала ідею проекту «Народжені Україною». Він про відомих українців, яких «привласнила» собі росія. Разом із Марією ми вибрали героїв для восьми епізодів першого сезону (і вже знаємо, про кого будуть вісім серій другого), наш постійний автор зараз пише сценарії, а за візуальну основу взято універсальний шаблон, який розробив Женя. Музична тема – ембієнт, колись написаний чудовими хлопцями для фільму «Спадок».
– Судячи з довжини епізодів, це діджитал-контент?
О. М.: Так, він піде на YouTube та решту діджитал-платформ FILM.UA. Але не тільки. Ми вже перекладаємо проект англійською (тут окрема подяка компанії MRM, що теж бере участь у виробництві проекту, допомагаючи з перекладом) і разом із дистрибуцією подумаємо, як його продавати.
У паралелі ми робимо другий цикл – «Загублені імена». Інша графіка, інша ідея, але та сама команда і той самий підхід. Загалом це нескінченний рушій: росіяни на окупованих територіях крадуть картини, і наша сценаристка придумала, як на це подивитися під цікавим кутом – починаючи з німців, що за часів Другої світової перли картини звідусіль. У Харкові росіяни бомбардують генетичний банк рослин – і ми думаємо, як про це тепер розповісти. Розробляємо проект про рецепти української кухні, предмети побуту українців – шукаємо рішення на стику анімації та технологій. Тобто у нас купа ідей короткого актуального контенту, і все це потрібно робити.
Крім того, у Жені є шикарний проект під назвою «Київська Русь». Уявіть, що ви перемістились у ті часи, опинилися на центральній площі й не знаєте, що робити. А ось вам гайд: куди піти, що поїсти, де помитися.
Є. С.: Ідея з'явилася роки чотири тому, і Русь передбачалася хіпстерською: де найкращий смузі у стародавньому Києві, де шопінг-ряди (сміється).
О. М.: Так, сучасною мовою із сучасними фішками. І найголовніше, що це формат, адже так само можна потрапити, умовно, до Стамбула 13-го століття. Це суміш документалістики, анімації і знову ж таки технологічних штучок.
– Про яку анімацію йдеться? Ту, що робиться на ігровому рушії?
О. М.: Ні, ми хочемо простіше – можливо, щось у стилі проекту Netflix «Як стати тираном». З'ясувалося, що наш головний редактор Марина Журавська – у минулому житті мультиплікатор і чудово розуміє, як це влаштовано. Тож пробуватимемо.
Є. С.: Хочеться поєднати анімацію з відео в доповненій реальності: наприклад, зняти Золоті ворота, зверху накинути AR, щоб усе це доповнювалося прогулянкою містом.
– Але за такої простоти й легкості має бути серйозна історична основа.
О. М.: Звісно, консультанти будуть. Але ж нам однаково прилетить, бо кожен історик дає свій погляд. Одна назва «Київська Русь» викликає мільйон суперечок (посміхається).
– Тоді повернімося до технологій. Торік ви замінили російського актора у серіалі «Метелики» за допомогою штучного інтелекту. Гадаю, тепер це буде дуже поширений запит.
Є. С.: Ми якраз прораховуємо і робимо тести такого сервісу для одного телеканалу. За рік технології просунулися вперед, вийшли нові графічні процесори, і якщо на «Метеликах» ми не могли брати великі плани, то тепер має вийти. Тоді ще з більшою легкістю зможемо зачищати русню із серіалів (сміється).
– З огляду на кількість проектів у роботі ви набираєте людей до Департаменту?
Є. С.: Так, ми завжди відкриті до знайомств із професіоналами ринку, роботи багато.
О. М.: Звісно, в ідеальному світі весь цей актуальний контент мають робити інші люди, аби Женя міг генерувати нові ідеї. Наприклад, один проект він придумав уже після 24 лютого. Відомий футуролог та письменник-фантаст Станіслав Лем, виявляється, пів життя провів у Львові. І застав там прихід німців – це ж наша спільна з поляками історія. І Женя, поки був у Львові, подумав, що непогано було б зняти кіно про Станіслава Лема.
– Ігрове?
О. М.: Ні, документальне на 60 чи 90 хвилин. Ця людина, по суті, передрікла багато того, в чому ми живемо зараз. А що на нього вплинуло, аби він став таким? По-перше, фільм передбачає реконструкцію його життя, по-друге – пошук відповідей на ці питання. Він дуже багато думав про сутність штучного інтелекту, і це теж одна з ліній. Женя попрацював із художньою нейромережею, налаштувавши її певним чином, і вона зробила неймовірні постери. Ми хотіли б частину віжуалу проекту (всі концепти – точно) зробити за допомогою нейромережі.
Дуже круто розповідати історію фантаста, який багато рефлексував на тему штучного інтелекту, використовуючи напрацювання штучного інтелекту. Тут, звісно, виникає безліч нових і незвичайних юридичних питань: наприклад, кому належать права на те, що генерує нейронка. Але сподіваюся, ми їх розв'яжемо. У нас уже є автор, який розробляє ідею, ми пишемо заявку та готуємо презентацію для польських партнерів, бо це однозначно копродукційний проект. І коли в нас вийде Лем, можливо, це стане цілим циклом про фантастів.
– Які ще сервіси надає Департамент?
О. М.: Женя робить чудові титри до серіалів: «Схованки», «І будуть люди», «Кава з кардамоном»… Це може бути окремим напрямом – ми зараз готуємо сайт і шоуріл цього напряму.
Є. С.: А з технологій передусім Deepfake – з огляду на те, що багато російських акторів знімалися в українських серіалах.
О. М.: Виходить, сьогодні канали лишаються без великої частини своїх бібліотек. Але чи будуть у них зараз гроші на такі сервіси – велике питання.
– З іншого боку, замінити актора в 11-хвилинному епізоді, як було з «Метеликами», явно дешевше та простіше, ніж зняти новий серіал.
Є. С.: Ми не обмежуємося лише цією технологією і разом із технічним директором FILM.UA Філіпом Петренком досліджуємо цікаві алгоритми, які наразі недоступні, перебувають у закритій беті або просто дуже дорого коштують. Він зв'язується з компаніями-розробниками, і є сподівання, що вони нам допоможуть із цими технологіями.
– Наприклад?
Є. С.: Технологія з автоматичного реліпсінку, яку можна застосовувати не лише до відео, а й до анімації. Припустімо, є англомовна версія «Мавки», а для французького ринку алгоритм мінятиме ліпсінк персонажів під французьку доріжку. Або під китайську. Нейронка це робить автоматично, й оку набагато комфортніше спостерігати, коли є цілковитий збіг.
– Картинка від цього не страждає?
Є. С.: Ні, там дуже добре все зроблено. Ми намагалися робити це самі, дещо навіть виходило, але не в продакшен-якості. Тому звернулися до компанії, яка володіє цією технологією, і чекаємо відповіді. Та сама історія з технологією Instant NeRF, що дозволяє фіксувати будь-яку сцену в 3D, робити її максимально докладною – коли ми з нею не впораємося самостійно, то попросимо допомоги в NVIDIA. І тоді зможемо використати не лише для кіно, а й для якихось архітектурних вимірювань або допомоги поліції у фіксації руйнувань. Отже, можливо, складна ситуація, в якій ми всі опинилися, у парадоксальний спосіб допоможе нам розблокувати нові технології, раніше недоступні на українському ринку.
