Нова реальність, яка замінила звичний життєвий уклад у всьому світі, навчила нас особливо цінувати цифрові технології. Багато проектів в умовах карантину вдалось урятувати лише завдяки повсюдному доступу до інтернету, що, звісно, стосується й телевізійних шоу. Але одна річ, коли йдеться про локальний конкурс, і геть інша - коли про міжнародний. У травні мав відбутись фінал пісенного шоу Євробачення: понад сорок країн планували відправити своїх учасників на конкурс, а сотні тисяч людей - весело провести два тижні в Роттердамі. Проте вже в березні стало зрозуміло, що здійснитися цим планам не судилось. Ближче до квітня організатори були змушені вперше за 64 роки скасувати конкурс: складності почалися ще на етапі зйомок «візитівок», бо учасники банально не могли приїхати для цього до Нідерландів.
Витримавши невелику паузу, команда повідомила, що не залишить свого глядача без шоу - кілька днів на YouTube можна було дивитись концерти колишніх учасників Євробачення та запрошених зірок. А в день запланованого фіналу (16 травня) в онлайні транслювалося шоу з ведучими, телемостами і знятими раніше виступами учасників усіх країн. І все це виключно заради шоу, жодного змагання. В Україні проект показали Суспільне та СТБ - офіційні транслятори Євробачення.
Про те, як це шоу створювалося, чому скасували конкурс і скільки грошей втратили організатори, нам розповів виконавчий продюсер Євробачення Сітце Баккер в ексклюзивному інтерв'ю.
- Сітце, коли для вас стало очевидним, що коронавірус унесе корективи у плани щодо проведення Євробачення?
- Коронавірус привернув до себе увагу ще в січні, коли ситуація стала загострюватись в Азії. Ми почали розглядати ймовірність того, що пандемія перекинеться й на Європу. Та звісно, на той час і гадки не мали, як швидко це відбудеться. Передбачалось, що вірус може стати проблемою до травня, але ми не знали, наскільки серйозні будуть наслідки. Тому спершу думали про найпростіші заходи захисту: частіше мити руки, можливо, проводити експрес-тести. Вже в лютому стало зрозуміло, що вірус поширюється Європою дуже швидко. Особливо деякими країнами - Італією, наприклад. І це стовідсотково зачепить нас. Тому разом з Європейською мовною спілкою (EBU) і владою приймаючого міста ми почали розглядати альтернативні варіанти, аби врятувати Євробачення: провести його тут, у Роттердамі, у травні, як і передбачалося.
- Які етапи трансформації пройшла початкова ідея?
- Вірус увесь час був на крок попереду: щойно ми знаходили альтернативу, виявлялося пізно, і потрібен був новий варіант. Якщо не помиляюсь, 12 або 13 березня уряд оголосив про початок intelligent lockdown - коли карантин уводиться поступово, точково. Людей попросили працювати вдома, заборонили заходи певного масштабу. Ми зрозуміли, що провести Євробачення майже неможливо. EBU промоніторив інші країни та дійшов висновку: навіть коли в Нідерландах порівняно безпечно, ситуація за кордоном інша - в Італії, Іспанії, Франції. Тоді ж і було оголошено про скасування Євробачення.
Виступати в різних умовах... Це наче просити десятьох атлетів пробігти марафон, але в різних локаціях, та ще й у кросівках не того розміру
- Ви згадали, що до оголошення локдауна альтернативи все ж таки були. Які саме?
- Було кілька сценаріїв. Взяти бодай «візитівки». Ми хотіли, аби артисти приїхали та записали їх тут, як це бувало раніше. Але зрозуміли, що для багатьох поїздки спричинять серйозні труднощі. Тому шукали альтернативу, інший формат, котрий можна було би спродюсували тут, а артисти записали б «візитівки» в себе на батьківщині. Все було саме у процесі, коли Євробачення скасували.
Сказати правду, певний час ми подумували про те, аби провести конкурс без публіки, та швидко відкинули цю ідею. Це вже не про Євробачення. Я завжди казав, що складно уявити конкурс без захопленої публіки, без шанувальників, без прапорів, які майорять...
- Без атмосфери…
- Точно, без атмосфери. Вона важлива навіть для телеглядача - це чіпляє, викликає захват. Але навіть без публіки нам довелося б мати справу з делегаціями з різних країн, сотнями медіа та журналістами. Та наша власна команда (включно із сек'юріті) налічувала б понад тисячу осіб!
Тож, якщо не можеш зробити Євробачення масштабною подією, без великої кількості людей однаково не обійтися. І дуже складно зробити все в межах норм безпеки. Часу на опрацювання альтернатив було не так багато - отже, думатимемо про безпеку наступного року. В усьому світі організатори заходів шукають спосіб провести свої івенти, нехай навіть із жорсткими обмеженнями. І наступні кілька місяців навчать нас багато чого - як зробити Євробачення-2021 безпечним в умовах нової реальності.
- Коли ви дізналися, що Євробачення не буде, чому вирішили перенести на рік, а не на осінь, наприклад?
- Звісно, рішення не наше, а ЕВU. Але ми в дуже тісному контакті з ними протягом усього процесу підготовки до Євробачення. В середині лютого - на початку березня розглядався варіант перенести, скажімо, на вересень 2020-го - в багатьох країнах це саме початок нового телесезону. Та виникало відразу кілька питань.
По-перше, майданчик, де відбуватиметься конкурс, продакшен, команда, партнери - все це має бути доступне протягом літа. Й артисти із 41 країни теж мають бути доступні. Та навіть не це головна перешкода. Головне, що ніхто не знав (і не знає зараз), як розвиватиметься ситуація з коронавірусом найближчими місяцями. А отже, це величезний ризик - перенести, а потім іще й скасувати Євробачення у вересні.
По-друге, якщо перенести конкурс на вересень, що робити з наступним Євробаченням? Чи потрібно його - й усі наступні - тепер проводити у вересні? Коли уявити, що твоя країна перемагає, то скільки в неї часу на підготовку, аби провести конкурс у себе вже у травні?
По-третє, виникало питання про саму суть конкурсу. Його варто було перенести, аби зробити таким, яким його люблять і знають.
- Напевно ви чули про ймовірність другого спалаху коронавірусу.
- Так, звісно. Я не аналітик і не вчений, але дуже цікавлюся цією темою. І коли згадати, як перебігали пандемії в минулому, то майже завжди була друга хвиля.
- Притому небезпечніша.
- Саме так. Взяти бодай іспанку. Друга хвиля була взимку і, на жаль, забрала життя багатьох молодих людей. Але я вважаю, вже не варто переносити минуле на модель сучасного світу, адже наука набагато розвиненіша. І з погляду інформаційного поля ситуація геть інша - сто років тому більшість людей навряд чи вміла читати й писати. А сьогодні є інтернет, телебачення, радіо. Набагато більше можливостей інформувати та навчати людей. Ми миємо руки, не тиснемо їх одне одному, дотримуємось дистанції, не проводимо масових заходів, чим стримуємо поширення вірусу. Можливо, нам удасться уникнути другої хвилі або принаймні втримати захворюваність на тому рівні, коли з нею може впоратись система охорони здоров'я. Як кажуть уряди всіх країн, наше завдання - не побороти вірус, а стримати його, допоки не знайдуть ліків.
- В Україні фінал шоу The Voice практично повністю провели в онлайн-режимі: був конкурс, вибрали переможця. Чому ви вирішили зробити онлайн-шоу не у форматі змагання?
- Я поважаю телепродюсерів, які вміють за всяку ціну реалізувати проекти. Особливо за таких складних обставин. І те, що це The Voice, мені куди приємніше, адже його придумали в Нідерландах, буквально через дорогу від мене. Але будь-який виробник контенту вирішує сам. У нашому разі це щось більше, ніж просто конкурс. Це подія, в яку інвестує все місто. І бажає отримати певне повернення коштів. І річ тут не лише у змаганні між учасниками, а й між країнами. Кожен учасник підписався під виступом на сцені з 200 млн глядачів. І просто попросити їх зробити це онлайн... нам видалось надзвичайною несправедливістю. Виступати в різних умовах... Це немов просити десятьох атлетів пробігти марафон, але в різних локаціях, та ще й у кросівках не того розміру.
Були плівки, змонтовані переходи, йшли репетиції, розроблена та випробувана система підсвічування сцени. Ми думали так: якщо не скасують, у нас же все має бути готове!
- Які процеси були запущені на мить оголошення рішення скасувати конкурс - сцена, «візитівки» учасників, декорації?..
- В нас було готове майже все. Лишалося три тижні до запуску майданчика. Попри стрімкий розвиток ситуації з коронавірусом, ми вийшли на фінальну стадію майже за всіма процесами. Сцена - побудована (здається, за тиждень до скасування конкурсу). «Візитівки» учасників - записані. Були плівки, змонтовані переходи, йшли репетиції, розроблена та випробувана система підсвічування сцени. Ми думали так: якщо не скасують, у нас же все має бути готове!
- «Візитівки» потім перекочували до онлайн-версії. Учасники знімали їх власними силами чи ви давали якісь ввідні, допомагали, консультували? Якою мірою у цьому процесі були задіяні транслятори Євробачення в кожній з країн-учасниць?
- Це те, що називають спільною роботою. Так, нам було незручно просити надсилати матеріали якнайшвидше. Особливо з країн, де ситуація була складніша, ніж у Нідерландах. Але всі впоралися, надіслали матеріали, що ми згодом використовували для створення «візитівок». А деякі мовники взагалі надали готові «візитівки», котрі ми змогли спокійно вставити, майже не обробляючи, в онлайн-версію. Їх було не соромно показати багатотисячній аудиторії.
- Щороку країна-учасниця Євробачення робить обов'язковий внесок до EBU. А як було цього разу?
- Щиро кажучи, не в курсі. Тут усе ж таки більше питання до EBU. Але як я знаю, мовники не сплачували внесків, бо не отримали шоу для трансляції натомість.
Міська рада Роттердама, що втратила 6,7 млн євро (ці гроші вже витратили, й вони не покривались страховкою), вирішила рефінансувати борг. Аби наступного року конкурс усе ж таки відбувся саме тут
- Чому для онлайн-концерту ви вирішили взяти уривки з кліпів або виступів на Нацвідборі, а не, скажімо, попросили артистів самостійно записати живі виступи в домашніх умовах, як це було на ефірах перед фіналом?
- Ми хотіли поставити всіх в однакові умови, дати всім рівні можливості. Деякі надіслали нам свої відео, й вони були чудові. Інші надали записи з виступів на Нацвідборах. А в Італії, наприклад, узагалі все записали у стародавньому театрі - відео виявилося дуже видовищним. Про що це говорить? Про різноманітність в Європі. У підходах до створення матеріалу.
Ми справді подумували показати повні відео з Нацвідборів усіх країн-учасниць (їх 41). Але тривалість кожного запису - 3 хвилини, в сумі це понад дві години. Причому без переходів, без ведучих - лише пісні. В результаті вийшло би шоу хронометражем три з гаком години. А ви напевно знаєте, що навіть фінал із 26 піснями часом важкувато витримати. Тому вирішили - ролики по 30 секунд. І стали думати, яким іншим чином просувати новий формат конкурсу. Стали додавати пісні в чарти Spotify й інших майданчиків. Це дуже допомогло.
- Скільки ви втратили через скасування конкурсу? Напевно дуже багато, адже до того моменту майже все було готове.
- Так, ми були майже готові. І на мить скасування Євробачення ініціювали переговори - вони тривають і зараз - із постачальниками послуг про те, аби посунути все на рік. Я справді не знаю всієї суми. Бодай тому, що переговори ще не завершилися. Плюс у нас є страховка, яка покриває і випадок із пандемією: тут переговори теж у процесі.
Що я точно можу сказати, то це те, що міська рада Роттердама, яка втратила 6,7 млн євро (ці гроші вже витратили, й вони не покривались страховкою), вирішила рефінансувати борг. Аби наступного року конкурс усе ж таки відбувся саме тут.
- А онлайн-версію, що явно коштувала дешевше, ви якось монетизували?
- Так, онлайн-версія була набагато, набагато дешевша. Ми використовували продакшен-студію без будь-яких глядачів і задіяли невелику команду. Ймовірно, за грошима це як середньостатистичне шоу в суботньому праймі в порівнянних із Нідерландами державах.
EBU вирішив підтримати нас, хоча, по суті, ми робили інший івент: покрили частину виробничих витрат і не взяли жодних грошей з мовників країн-учасниць. Останні також робили свій внесок, просто по-різному.
- Спонсорів залучали?
- В EBU є давній перевірений спонсор Євробачення - Moroccanoil (косметичний бренд. - MBR). Та ми робили не Євробачення, тому Moroccanoil не брав участі. В нас не було спонсорів, але тут вони й не були потрібні. При цьому окремі мовники країн-учасниць отримали можливість вибрати власних спонсорів, розмістити ролики. Це дало мовникам велику гнучкість. Хтось використовував рухомий рядок, хтось - більше реклами. Кожен «крутив» як хотів. І це чудово.
- Чи всі країни погодилися транслювати Євробачення в такому форматі?
- Ми розпочали переговори щодо можливої зміни формату вже через кілька днів після скасування Євробачення. Недивно, що мовники занепокоїлися про те, що прогалину в сітці потрібно заповнити. І тут для нас був приємний сюрприз: мовники не лише погодились, а до них іще й приєдналися інші. Це дуже приємно.
- Ми знаємо, що цього року у вас повністю змінилась команда. Можете розповісти докладніше - хто пішов, а хто в ній з'явився?
- Щороку мовник приймаючої сторони змінює команду, вирішує, хто має потрібні ресурси та потрібний досвід. Нерідко беруть і людей з-за кордону. Минулими роками особливо. У нашому ж разі цього не знадобилося: ми взяли небагатьох іноземців, наприклад двох радників зі Швеції. А сцену розробив німецький дизайнер, якого кілька разів задіяли попередніми роками. В нього величезний досвід. Загалом же команда складається з нідерландців, це додає певного місцевого колориту, робить конкурс особливим. Тим паче що наступного року велика частина команди лишиться.
Ми зробили щось особливе: лишили в історії перше - і, сподіваюся, останнє - Євробачення в такому форматі
- На самому початку ви згадали заходи безпеки. Як знімалась онлайн-версія, де були ведучі?
- Ми знімали в будинку одного з найбільших продакшенів Нідерландів - Studio 21 у Хільверсюмі, який легко може вмістити до тисячі глядачів. І там цілком можливі жорсткі заходи безпеки.
Миття рук, санітайзери, жодних рукостискань, дистанція в півтора метра, лінії розмежування, стрілки на підлозі, аби люди ходили в одному напрямку та не перетиналися, не більше за певну кількість осіб у будівлі одночасно. В нас був спеціальний офіцер безпеки, який стежив за дотриманням заходів. Людям постійно нагадували правила. Тих, хто не був потрібен у певний момент, відправляли додому або в офіс. Ми розуміли, що хтось просто любить свою роботу, полюбляє перебувати на зйомках, отримує задоволення від процесу, але не могли собі цього дозволити. Аж надто неслушний час. Проте нам удалося зібрати всіх - за умови дотримання 1,5 м дистанції - і втиснути в один кадр на пам'ять! Ані тоді, ані наступними кількома тижнями в нас ніхто не захворів.
Фото - Kris Pouw
- Було кілька телемостів - із тим самим Лондоном, наприклад, коли ведуча спілкувалася з Гремом Нортоном. Складно було їх організувати?
- Так, улаштувати все це було складно! Наприклад, Марія Шерифович виступила на порожніх вулицях Белграда: потрібно було дотримуватися дистанції, група мала постійно бути поруч, використовувати санітайзери, маски. У Лондоні були дуже жорсткі обмеження й на вулиці, й у офісі. Було важливо забезпечити безпеку Нортона та його знімальної команди.
- Ми вже знаємо відповідь, та все ж: онлайн-Євробачення подивилися 73 млн осіб, а минулого року у традиційній версії було 182 млн глядачів. Як вважаєте, з огляду на обставини, це добрий результат?
- Так (сміється). За моїми власними розрахунками - а вони були чи не найоптимістичніші в нашій команді - очікувалось щось між 30 і 40 мільйонами. Ми ж розуміли, що це не звичайне Євробачення, не фінал із голосуванням. Коли ми отримали цифри дивлення, було дуже приємно. Ми зробили щось особливе. Ми лишили в історії перше - і, сподіваюся, останнє - Євробачення в такому форматі.
- При цьому майже вдвічі зріс відсоток молодої аудиторії. Чим можете пояснити це зростання? Що, по-вашому, потрібно зробити, аби зберегти бодай частину новоприбулої аудиторії наступного року?
- Відіграли роль кілька елементів. Гадаю, що це мікс спадщини Євробачення й того, що безліч молодих артистів в умовах, котрі склалися, мали вигляд як ми з вами - простих людей. Можна було побачити їх у домашніх умовах, у вітальні, спальні, без крутих убрань, зачісок і мейкапу. Це зблизило артистів і молодь.
Крім того, гадаю, багато важили і блоки про те, що буде далі (coming up next-блоки. – MBR). Очікування глядачів ліпше справджувалися.
- Коли почнеться активна підготовка до Євробачення-2021? Чи організатори не ризикують планувати наперед, бо незрозуміло, що буде із ситуацією у світі далі?
- Вона вже почалась (посміхається). Наразі йдемо невеликими крочками. Налагоджуємо зв'язок із постачальниками, дивимось, аби наступного року всі члени команди були під рукою. Розглядаємо проекти: хто й коли готовий приєднатися. Відновлено співпрацю з EBU з планування. Бронюємо готелі, майданчики. Розробляємо сценарії, дивимось, яким може видатися наступний рік. Думаємо, як зробити так, аби Євробачення відбулось у традиційному форматі. Й невдовзі, можливо, навіть будемо здатні оголосити дату проведення. Робота, робота та ще раз робота, потім відпочинок у серпні й у вересні знову до роботи.
- Чи вся команда, включно з ведучими, лишиться на своїх місцях?
- А що, гадаєте, ведучим потрібно дати ще один шанс? (Сміється.)
- А чом би й ні?
- Ми дуже задоволені їхньою роботою. Шанталь Янзен - одна з найкращих ведучих країни. Едсілія Ромблі - співачка, дворазова учасниця Євробачення. Вони добре спрацювалися. Тим паче що складно уявити, як їм було на порожній сцені без єдиного глядача. При цьому співають усі троє, включно з іще одним ведучим, Яном Смітом. Шанталь грала в мюзиклах, Ян іще в дитинстві записав хіт, що дуже популярний у німецькомовних країнах. Є якийсь особливий зв'язок між ними... Хто знає? Коли вони погодяться, справді: чом би й ні?
