Майже щодня мільйони людей у всьому світі прагнуть, щоб їм розповіли якусь захоплюючу історію: або одну коротку, і тоді вони обирають повний метр, або розтягнуту в часі, й у цьому разі на допомогу приходить телебачення. Проте сьогодні наративу недостатньо бути просто цікавим: приклади успішних проектів останніх років доводять, що соціальна складова теж має величезне значення. І у фільму, і у серіалу куди більше шансів полонити серця та уми глядачів, коли в ньому порушуються важливі суспільні проблеми: нерівність, толерантність, боротьба за права окремих соціальних груп тощо.
Сторітелерам-початківцям буває складно вплести у свою оповідь ці складові, а в наших широтах узагалі вважається, що соціально значущий означає нудний. Позбутися цього застарілого й навіть шкідливого стереотипу допоможе тематичний майстер-клас Освітньої платформи PITCH UA, під час якого експерти конкурсу соціально вагомого контенту PITCH UA Джош Вайнсток та Адам Сігел розібрались, як соціальні меседжі допомагають актуалізувати контент у різних жанрах і формах. За організацію івенту традиційно відповідала компанія Media Resources Management і проект USAID Transformation Communications Activity, а партнером цього разу була Ukrainian Film School. Спікером просто з Голлівуду виступив сценарист і продюсер Майкл Дагган, у професійній скарбничці якого багато серіальних хітів - зокрема, шоу «Закон і порядок», «Поліція Маямі», «Земля-2» та «Блюз Хілл-стріт».
Утім, розпочати Вайнсток і Сігел вирішили не з бесіди з Майклом, а з невеликого екскурсу в історію американського телебачення. Річ у тому, що звичка порушувати серйозні питання у розважальному контенті з'явилася там доволі давно - ще у 60-х роках минулого століття.
Не останню роль у цьому відіграла суспільно-політична ситуація: новий президент США Джон Кеннеді прямим текстом казав, що тепер не країна має щось робити для громадян, а громадяни повинні замислитися, що вони можуть зробити для країни. Телебачення підхопило тренд соціальної відповідальності, й першими шоу, в яких це відбилося, стали «Іст-Сайд, Вест-Сайд» і судова драма «Захисники».
У 70-х усе посилилося: на передову вийшли тема війни у В'єтнамі та різні рухи за права людей. Сторітелери й у цьому разі не розгубились: у відповідь на суспільні процеси вони стали випускати гостросоціальні комедії на кшталт M*A*S*H, де соціальні проблеми не те щоб висміювались, але посміятися з них можна було.
Наступне десятиліття теж стабільністю не відзначалось, а історії, які розповідало телебачення, ставали дедалі складніші та багатошаровіші - тепер це торкнулося не лише комедій, а й драм. Коли ви вже читали конспект попереднього майстер-класу, то час поглибити знання: поділ структури на компоненти А, В і С, про який тоді йшлось, з'явився саме у 80-ті, а герої в цей самий період стали не просто функціями (наприклад, копа), а майже звичайними людьми - зі своїми проблемами й переживаннями.
Майкл Дагган прийшов на телебачення саме у 80-х і всі ці процеси застав наживо. Власне, тому він і в курсі, що вплетення у сторітелінг соціально значущих тем і питань - це не річ у собі, а відповідь на запит суспільства. Так, серіал чи фільм може змусити вас замислитися над якимось питанням, але первинний саме запит: аудиторія, навіть коли ще цього не усвідомлює, прагне не просто розважального, а глибокого контенту.
Перші проекти, над якими працював Дагган, - це серіали «Блюз Хілл-стріт» і «Поліція Маямі». Обидва шоу стали культовими та здобули любов шанувальників: за словами Майкла, наприкінці 80-х студенти не йшли на заняття, доки не додивилися чергового епізоду, адже можливості відкладеного дивлення ще не було. Тоді про соціальні меседжі автори думали мало й передусім працювали над тим, аби шоу було цікаво дивитися. Проте тематика проектів - злочини та їхнє розслідування - сприяла тому, щоб значущі й актуальні для суспільства питання пробиралися до сценаріїв самостійно. Зокрема, про культовий «Закон і порядок», над яким Дагган працював на початку 90-х, так і говорили: серіал будується навколо соціальних проблем США, а в героях «Поліції Маямі» справжні копи часто впізнавали себе, причому не завжди в позитивному ключі. Такий підхід чудово працював: завдяки тому, що черговий епізод шоу перегукувався з реальністю, наступного дня люди залюбки обговорювали його одне з одним, а автори, знаючи про це, могли взяти для наступної серії ще актуальнішу справу з газетних передовиць.
Багаторічна кар'єра Даггана складається не лише з поліцейських драм. У середині 90-х він створив науково-фантастичний серіал «Земля-2», який хоч і протримався в ефірі лише один сезон, але теж порушував важливі суспільні питання, головне з котрих - занепад людства як виду. За словами Майкла, алгоритм створення сайфай-проекту щодо цього мало чим відрізняється від роботи над процедуралом: соціально значущі теми зазвичай такі універсальні, що цікавлять аудиторію незалежно від жанру. Навіть більше: універсальний сам сторітелінг, адже, хоч в якому жанрі ви працюєте, хоч в яких умовах розгортається ваш сюжет, головне - щоб історія була цікава, захоплююча та спонукала глядача додивитись її до кінця.
З цього, мабуть, і випливає головний секрет створення будь-якого контенту: його має бути цікаво споживати, а в ідеалі - чекати добавки. Соціальна значущість або окремих тем, або центрального сюжету може у цьому допомогти, а може, навпаки, зіграти злий жарт. Тут Дагган наводить як приклад такі сучасні шоу, як «Ферзевий гамбіт» і «Гра в кальмара». Обидва серіали значно глибші, ніж видається на перший погляд: в одному за шахами приховується тема світовідчуття і становлення жінок у сьогоднішньому світі, а у другому причиною всього стає соціальне розшарування за економічним принципом. Але навряд чи ці серіали стали б хітами, якби ті самі питання подавалися в лоба і з меншою увагою до якості - все ж головна запорука успіху в тому, що проекти зроблені дуже талановито. Звідси й висновок: насамперед приділяйте увагу якості сторітелінгу, не зациклюючись на соціальних меседжах. В ідеалі, коли ви якісно опрацюєте персонажів, не забудете про універсальність і завжди пам'ятатимете, кому і навіщо ви хочете розповісти свою історію, вони й самі вплетуться в неї так органічно, що ви цього й не помітите. А от діяти від зворотного небезпечно: забуваючи про історію та концентруючись на важливих, здавалося б, посилах, ви ризикуєте скотитися в моралізування.
Коли розмова з Дагганом завершилася, Вайнсток і Сігел традиційно підбили її підсумки у кількох хайлайтах.
По-перше, слід пам'ятати, що телеландшафт протягом останніх років змінився до невпізнання, і цей процес не завершується. Колись вирішальне слово було за великими телемережами, а сьогодні, коли є не лише кабельне ТБ, а й стримінги, розповісти історію можна будь-де і в будь-якому форматі. Сьогодні авторам висувають значно менше умов, а свободи дій, навпаки, побільшало, і цим безперечно варто користуватися.
З іншого боку, аудиторія стала вимогливішою: нині їй потрібні глибокі сюжети, багатошарові персонажі й несподівані авторські ходи. Одне з головних завдань сучасного сторітелінгу - зробити так, аби у глядача, котрий щойно подивився якийсь контент, лишилась пожива для роздумів. Те, що колись досягалося реалістичністю та використанням сюжетів із газетних шпальт, сьогодні втілюється завдяки додаванню до сюжету соціального контексту. Але будьте обережні: такі теми мають уплітатись у сторітелінг органічно й ненав'язливо, інакше потрібного ефекту не досягти.
Як казав Майкл, жанр у цьому розкладі не має вирішального значення: говорити про важливе можна і в комедії, і в драмі, і в науковій фантастиці. Це працює і у зворотний бік: аби стати хітом, ваша історія має бути універсальною, хай про що в ній ідеться. Яскравий приклад - серіал «Клан Сопрано», де, з одного боку, йдеться про боса мафії, а з іншого - на чільне місце ставляться загальнолюдські питання, теми та цінності.
Ну й найголовніше: на першому місці - історія, а соціально вагомі питання мають уплітатися в неї якнайприродніше та якнайорганічніше. Коли все зробити правильно, ваш проект може стати наступною «Грою в кальмара», навіть якщо ви самі зараз у це не вірите.
