Скандали для українського телебачення не рідкість, але на міжнародний рівень вони виходять не надто часто. Нинішньої осені це все ж сталося: спір «Плюсів» і каналу «Україна», що виник через проекти «Маска» та «Маскарад», виявився таким гучним, що не обійшлося без утручання представників світового ринку. Коротенько нагадаємо передісторію: обидва мовники боролись за право адаптувати хітовий корейський формат The Masked Singer, який в результаті дістався «Україні». «Плюси» ж придбали румунський формат Mysteries in the spotlight, що схожий на «Маску», але ключовими елементами все ж відрізняється. Проте, коли стрімко створене шоу «Маскарад» вийшло в ефір, «Україна», а пізніше й дистрибутор The Masked Singer Fremantle заявили, що румунського в ньому надзвичайно мало, а от південнокорейського, навпаки, неприпустимо багато. До розгляду підключили FRAPA, і її експерти погодилися: проекти «Маскарад» і «Маска» схожі на 73%. Як ви знаєте, «Плюси» цю обставину не те щоб оскаржили, але заявили, що ідентичність на 73% - ще не плагіат (за правилами FRAPA для цього потрібна схожість принаймні на 80%), та й дослухатися до думки організації їх ніщо не зобов'язує.
З одного боку, канал має рацію: FRAPA - не суд, а громадська організація і змусити когось дотримуватися своїх правил юридично не може. Але в чому ж тоді її авторитетність? Сьогодні ми намагатимемось відповісти на це питання.
Почнімо з простого: що ж таке FRAPA?
Це, як ми вже зазначали вище, громадська організація, головна мета якої - захищати авторське право у світі телеформатів. Вона народилася далекого 2000 року в Каннах, коли невелика група першопрохідців форматної індустрії вирішила дати бій піратству в своїй галузі. Тоді ж був сформульований головний постулат про те, навіщо це взагалі потрібне: «FRAPA спрямована на забезпечення поваги телевізійних форматів у галузі та їхньому захисту законом як інтелектуальної власності». Власне, це закладене й у назві: Format Recognition and Protection Association - Асоціація визнання та захисту форматів.
Потерпілий форматник може попросити захисту своїх інтересів у FRAPA - тобто це щось на кшталт суду?
Не зовсім. Будучи громадською організацією, FRAPA справді не може наполягати на неухильному виконанні своїх рішень, тож замінити суд повною мірою вона не може. Проте варто враховувати, що у форматній індустрії, як і в багатьох інших великих бізнесах, існує дещо вагоміше - інститут репутації. А незаплямована репутація, самі знаєте, часто дорожча за всі гроші світу, і саме до цього апелюють в організації.
«Такі справи зазвичай розв'язуються поза судом, у нашій практиці, принаймні. У разі форматного спору FRAPA, як правило, залучають в якості медіатора (третьої сторони), і ми як незалежні експерти даємо свою оцінку та пропонуємо умови мирової угоди. Часом сторони дуже емоційні, висловлюється багато образ, але з погляду комерційного прагматизму все завжди зводиться до грошей. Ми розв'язуємо питання крадіжки форматів не в юридичний, а продюсерський спосіб - пропонуємо умови компенсації від порушника постраждалій стороні», - пояснював співголова правління FRAPA Ян Селлінг під час розборів між «Новим каналом» і «Плюсами» щодо формату «Ревізор».
Чому для форматників репутація така важлива? Чим загрожує порушникові небажання йти на угоду з правовласником?
Добре реноме для гравця форматної індустрії - така сама необхідність, як бездоганна кредитна історія у світі фінансів. Що кращий контекст, в якому згадується ваше ім'я (або назва вашої компанії), то вища ймовірність укласти угоду мрії, і навпаки. Тому роль FRAPA частенько набагато значніша за суд: так, рішення організації юридично ні до чого не зобов'язує, але його невиконання може призвести до того, що ніхто з представників ринку більше не захоче мати з порушником справи.
«Потрапити до «чорного списку» (дослівно - shitlist) FRAPA - куди більше покарання, ніж штраф за ухвалою суду. Виробникові, що вкрав формат, ніколи нічого не продадуть і нічого в нього не придбають», - стверджують в організації. Ба більше, нахабам, які не погодилися розв'язати питання у мирний спосіб, навіть на скринінги шлях буде заборонений. А це означає, що й заробити у горе-виробника не вийде - ані на вкраденому форматі сьогодні, ані на справді оригінальному в майбутньому.
У це важко повірити, але така схема розглядів працює навіть там, де до авторського права ставляться, м'яко кажучи, поблажливо. Наприклад, виступаючи з доповіддю на KYIV MEDIA WEEK 2017 року, той самий Ян Селлінг розповідав, що одного разу йому вдалося донести важливість громадського осуду до китайців. «Увесь світ знає, що крадіжка форматів дуже поширена в Китаї. Я колись виступав там із подібною доповіддю, після чого просто побачив в очах слухачів: «Та ну тебе, ми як крали, так і крастимемо». Тоді я вирішив схитрувати й розповів про суспільну ганьбу: мовляв, можна навіть знищити чийсь бізнес, коли поширити чутки про те, що компанії не можна довіряти. Дивовижно, але це спрацювало!»
То на чому ж ґрунтується авторитет FRAPA?
Тут усе просто: якщо ви чули про будь-яку компанію в контексті виробництва та дистрибуції телеформатів, то, найімовірніше, вона входить до лав організації. Fremantle, Small World, ITV Studios, Red Arrow, Keshet International, All3media, A+E Networks, Global Agency - ось далеко не повний список тих, хто числиться у FRAPA та довіряє її рішенням. Крім того, FRAPA підтримує дружні відносини з асоціаціями й організаціями різних країн (наприклад, південнокорейським агентством KОССА, українською компанією MRM тощо), а також допомагає Всесвітній організації інтелектуальної власності WIPO (спецзаклад ООН) розв'язувати питання авторського права в альтернативні судам способи.
До речі, представники України у FRAPA теж є - 2016-го до організації вступила група StarLightMedia, аби уникнути повторення ситуації з крадіжкою формату «Ревізор». А от «Медіа Групі Україна» для допомоги юристів FRAPA у спорі з «Плюсами» за «Маску» довелося вдаватись до посередництва Fremantle - інакше їхньої заяви організація навіть не розглянула б.
Що дає членство у FRAPA і скільки це коштує?
Вступивши до лав FRAPA, форматник будь-якого масштабу отримує можливість спати трохи міцніше, адже за збереження його інтелектуальної власності дбатиме ціла армія досвідчених юристів і продюсерів, що точно знають, на які больові точки порушників варто натискати. Водночас, як уже було сказано, організація робить усе можливе, аби не доводити справи до судів і розв'язувати питання за допомогою мирових угод, тим самим заощаджуючи гроші своїх клієнтів на супутні розглядам витрати.
Щойно компанія стає членом FRAPA, їй доступний цілий спектр послуг - від посередництва в переговорах із порушниками авторського права й аналізу проектів щодо плагіату до допомоги у складанні біблії формату й оцінки його ринкової вартості. З повним переліком послуг можна ознайомитися тут.
Ціна питання за доступ до всіх цих благ не така вже висока - від 500 до 5 тис. євро на рік (залежно від розмірів обороту конкретної компанії). Є і дешевша альтернатива: лише за 30 євро кожен бажаючий може зареєструвати свій формат у FRAPA, не вступаючи до організації, - потім це стане вагомим доказом у потенційному розгляді.
***
Будь-яка інформація сприймається краще, коли вона підкріплена фактами, але у разі з FRAPA зробити це непросто. Річ у тому, що організація гарантує своїм членам повну конфіденційність і результати її діяльності, як правило, покриті завісою таємниці. Тому ми звернулися до Яна Селлінга з питаннями, відповіді на які мають позбавити вас останніх сумнівів у користі чесної боротьби за авторське право у світі форматів.
- Експерти FRAPA дійшли висновку, що проект «Маскарад» за румунським форматом Mysteries in the Spotlight на 73% ідентичний південнокорейському форматові The Masked Singer. Водночас у правилах FRAPA - Infringement Guide - зазначено: якщо відсоток схожості становить менше за 80%, цього недостатньо для підтвердження копіювання формату. Як у такому разі можна назвати те, що зробив канал «1+1» у «Маскараді»?
- У нас справді є внутрішні директиви, в яких мовиться, що складно довести крадіжку формату, коли показник збігів елементів шоу менший за 80%. Але ми - не юристи, не судді, а лише експерти з форматів. Я опікуюсь форматами близько 30 років, у багатьох інших членів FRAPA теж великий досвід. І наше завдання, аби ринок форматів розвивався, а ми його захищали. Ми працюємо pro bono, безкоштовно, на благо індустрії форматів. FRAPA - організація з 20-річною історією, яка не заробляє. Вона існує саме для того, аби на ринку форматів був хтось незалежний, не пов'язаний з комерцією, політикою, будь-якими окремими правовласниками. І вона може дати об'єктивний, нейтральний висновок.
Тому, коли до нас звернулася Fremantle і канал «Україна», ми взяли по епізоду кожного проекту, і п'ять людей ретельно їх досліджували. Порівняли кадр за кадром. Те, що ми порівнюємо, називається елементами формату - це особливості, ядро формату (судді, конкурси, декорації тощо). Коли ми говоримо, що провели аналіз, означає досліджували ці елементи та за збіг кожного нарахували бали.
Конкретно в цьому разі в нас вийшло 73% збігу елементів. Так, це не 80%. Але дуже близько. Було б 40% або 50%, я би сказав: «Ну, не знаю, можливо, збіг». Та 73%? Це багато. Для FRAPA цього недостатньо, щоб назвати крадіжкою. Але все може бути, коли звертатися до суду. Ми можемо сказати одне: подібності дуже багато, аби бути просто збігом.
- Fremantle і «Україна» можуть використовувати ваш звіт у суді. Але в якому - українському чи вже міжнародному?
- Гадаю, передусім потрібно звертатися до суду своєї країни. Ми у FRAPA завжди виступаємо за те, аби сторони сідали за стіл переговорів - самі або з якимось посередником. Наприклад, я як глава FRAPA міг би виступити з боку посередника, допомогти знайти рішення.
- Але ж і «1+1» може звернутися до суду - заявити, що всі звинувачення несправедливі...
- В «1+1» знають, що проблема є. Добре б подивитися оригінальний румунський формат (я його не бачив) і порівняти з українською адаптацією. Якщо вони однакові, то «1+1» має рацію - на ринку співіснують два формати The Masked Singer. І якщо румунський з'явився пізніше, то, виходить, він - копія корейського оригіналу.
Одне точно: ми стали свідками хитрого та розумного використання подібних форматів. Клієнт запитує в дистрибутора: «Чи можу я щось змінити? Додати?» А дистрибутор хоче грошей - це ж бізнес! - і відповідає: «Звісно, міняйте що хочете!» Клієнт змінює, роблячи адаптацію схожою на інший формат. З'являться претензії, і клієнт відповість: «Гей, у мене дозвіл від дистрибутора міняти що побажаємо». Тобто локалізували ніби те, що вже створене. Вся штука в тому, що локальна адаптація має на увазі якесь додавання елементів: ти купуєш базис і адаптуєш під свій ринок. Але виходить, що адаптуєш, запозичуючи чужі елементи.
Три місяці тому в нас було таке з корейським I Can See Your Voice. Турецький дистрибутор продав свій формат до Китаю. А там адаптували, скопіювавши корейський формат, що дуже схоже на випадок з «1+1».
- Вони пішли до суду? Хто переміг?
- Судовий процес наразі триває.
