На початку листопада минулого року припинило існування найдавніше українське англомовне видання Kyiv Post, що спочатку у вигляді газети, а потім сайту існувало ще від 1995 року. Члени колективу заявили, що зазнавали тиску в плані редакційної політики з боку власника видання, одеського забудовника Аднана Ківана, і що в результаті їх було звільнено. Сам же власник звинувачення відкидав, кажучи, що йдеться не про повне закриття, а про тимчасове призупинення діяльності й подальший перезапуск видання. І справді: вже за місяць, на початку грудня 2021-го, було оголошено, що до Kyiv Post набрано нову команду й видання поновлює роботу в онлайн-форматі.
Та майже одночасно з поновленим Kyiv Post, вже наприкінці листопада, з'явилося нове українське англомовне видання – The Kyiv Independent, засноване звільненою командою «Посту» на чолі з колишньою заступницею головреда Ольгою Руденко. А у середині січня-2022 запрацював іще один проект: The New Voice of Ukraine – англомовна версія одного з найпотужніших українських інформаційних ресурсів, сайту НВ. Шеф-редактором (editor-in-large) сайту став колишній редактор Kyiv Post Юен Макдональд, а випусковою редакторкою – колишня журналістка Kyiv Post, а потім фрілансерка Вероніка Мелкозьорова.
Таким чином, можна сказати, що скандальний розпад і подальше відродження одного англомовного українського видання в результаті спровокували появу ще принаймні двох аналогічних проектів («принаймні» – бо англійську додають дедалі більше українських видань, і, здається, цей процес лише починається). Та хоча вони всі конкурують між собою, водночас разом роблять дуже важливу справу: правдиво і міжнародно зрозумілою мовою інформують світ про те, що відбувається в нашій країні. А наскільки світ у цьому зацікавлений – розповідаємо в кейсах воєнного часу The New Voice of Ukraine та The Kyiv Independent у межах спецпроекту #StandWithUkraine.
The New Voice of Ukraine: за місяць війни – зростання аудиторії вдесятеро
Якщо останнім часом ви, перебуваючи за кордоном, намагалися зайти на сайти The New Voice of Ukraine та НВ, то цілком можливо, що вам це вдавалося не з першої спроби і ви потрапляли на сторінку блокування. Це працює «інтернет ППО» – система захисту Cloudflare, котру в НВ змушені були встановити через постійні атаки на сайт.
«Від початку активної фази війни сайт намагалися зламати шість разів – остання атака була 20 квітня. Перші атаки вдавалися – сайт просто «вирубало». Але потім ми перейшли на Cloudflare, і тепер, коли нас атакують, нашим читачам, що перебувають у країнах, звідки йде атака, блокується доступ до сайту. Я особисто щодо цього дуже злюся, але нічого вдіяти не можу», – розповідає випускова редакторка The New Voice of Ukraine Вероніка Мелкозьорова. Потужності The New Voice of Ukraine містяться на тих самих серверах, що й материнського сайту НВ, тому, коли спрацьовує тривога для головного сайту, дочірній також блокується. Звісно, це, м'яко кажучи, не дуже добре для видання, орієнтованого на закордонну аудиторію, та наразі є необхідним, оскільки українська аудиторія для загального проекту НВ все ж у пріоритеті.
А втім, навіть за умов періодичних труднощів із доступом, «новонароджений» сайт The New Voice of Ukraine, що до початку війни встиг пропрацювати ледве більше місяця, вже досяг значних успіхів. «За перший місяць після запуску у нас було десь двадцять – ну ледь тридцять – тисяч користувачів. А від початку війни ця цифра зросла вдесятеро (!): триста тисяч унікальних відвідувачів, – розповідає Вероніка. – Також дуже позитивна динаміка соцмереж – зокрема, зумовлена тим, що в нас з'явилася SMM-менеджерка (спочатку мережі ми вели самостійно). Щодо Twitter: до війни ми раділи, коли в нас було дві тисячі підписників, а зараз у нас їх майже 197 тис. Також дуже зріс Facebook: коли до війни я його вела сама, було десь майже 500 підписників, але з появою професійного SMM ситуація змінилася: наразі нашу сторінку вподобали 10 897 людей, стежать – майже 14 тис.».
Хто ж ця аудиторія? «Орієнтовно 30% – це США, ще приблизно 20% – Велика Британія, – каже Мелкозьорова. – 10% припадає на Канаду, 8% – на Німеччину. Є й читачі з України: майже 4%, решта – інші країни Європи, а також Нова Зеландія».
Редакція The New Voice of Ukraine дуже маленька і від початку війни працювала без вихідних (лише віднедавна вдається взяти один на тиждень), аби оперативно наповнювати сайт актуальним контентом. Окрім Вероніки, Юена Макдональда та SMM-менеджерки у команді відповідальний редактор (managing editor) Ромео Кокряцький, що раніше працював на «Громадському» та у «Забороні», а також чотири перекладачі та три контент-менеджери сайту, котрі працюють позмінно.
Яким коштом наразі живе редакція? Виручають донати. «Я не володію інформацією про конкретні цифри, але можу сказати, що саме донати зараз, коли гроші від реклами зійшли на нуль, є головним джерелом фінансування, яке дозволило сайту протриматися від початку війни», – каже Вероніка.
Через лімітований склад редакція майже не виробляє власних матеріалів – пріоритетом є переклад ключових текстів материнського видання, ретельний добір яких виконує редакторська команда, орієнтуючись на теми, важливі та цікаві західній аудиторії: щодня на сайті виходить орієнтовно двадцять публікацій.
«У нас самостійна редакційна політика: всі рішення про те, що саме ставити на сайт, ми ухвалюємо незалежно», – наголошує Вероніка, для якої, до речі, робота у «новонародженому» новинному виданні під час війни стала першою менеджерською позицією в житті. Добір матеріалів для перекладу – це переважно її зона відповідальності. «Звісно, сьогодні основа – це контент на тему війни: на нього є попит у західної аудиторії. Проте в нас також є економічні новини. Лайфстайлу щонайменше, але нещодавно, наприклад, вийшов текст про нашого героя-розміновувача, песика Патрона. Що ж, які часи – такий і лайфстайл», – каже Вероніка.
Чи не найважчим рішенням у контексті «публікувати чи ні» для редакції The New Voice of Ukraine стало рішення перекласти англійською рашистський маніфест «Что россия должна сделать с Украиной», опублікований РИА «Новости» на початку квітня, який виправдовує геноцид українців. «Коли я натрапила на цю статтю, зрозуміла, що світ має її побачити, що це може бути одним із доказів для Гааги, але однаково вагалася, чи варто, – згадує Вероніка. – Після редакційної наради ми вирішили все ж таки перекласти й опублікувати статтю повністю, без скорочень, але додати фактчекінг і дисклеймери – із поясненням, чому й навіщо це, вибачте, лайно, з'явилося на нашому сайті: що це фашистський маніфест і світ має його побачити, аби не куплятися на російську пропаганду про те, що вони тут начебто нікого не вбивають, що вони добрі й прекрасні й усіх тут звільняють». Згодом переклади цього тексту також зробили й інші українські видання, та саме The New Voice of Ukraine було серед перших, хто запустив цю хвилю.
The Kyiv Independent: рекордні збори на Patreon
Понад 50 тис. фунтів на місяць від 7 тис. патронів – такі результати краудфандингу воєнних часів від The Kyiv Independent вразили навіть Financial Times: одне з найвпливовіших економічних видань світу присвятило матеріал кейсу українського англомовного ЗМІ, й ключові тези цього тексту яскраво демонструють, якими наразі є потенційні можливості для монетизації цікавого аудиторії контенту.
Про зацікавленість читачів у контенті The Kyiv Independent свідчать цифри: заснований у листопаді минулого року, сайт зріс із 32 тис. переглядів сторінок у січні до 7,5 млн у березні. А кількість підписників у Twitter зросла з майже 30 тис. у довоєнний час до 2 млн зараз.
Як зазначає FT, на початку війни українському виданню вдалося швидко зібрати 1,5 млн фунтів стерлінгів через сторінку GoFundMe. Але його основна діяльність фінансується донорами Patreon. Традиційною основою Patreon були митці – музиканти, автори, художники, режисери, письменники, – яким прихильники платили за створення переважно розважального контенту. Втім, наразі трендом є те, що дедалі більшою групою творців, котрі отримують безпосередню підтримку від споживачів контенту, стають журналісти: як «класичні», так і ті, хто робить подкасти й відео. І кейс The Kyiv Independent – наочне підтвердження цього тренду: результат у 50 тис. фунтів на місяць зробив видання одним із найбільших сайтів Patreon в Україні (до речі, задля підтримки українських авторів компанія Patreon призупинила для них плату за користування платформою, що становить 5–12% від зібраних коштів).
Навіщо стільки? Фінансування необхідне для покриття великих операційних витрат (одна лише редакція налічує 20 осіб), також гроші потрібні на обладнання, страхування тощо.
«Висвітлювати війну справді складно і дуже дорого: не лише через потребу в техніці, що становила $10 тис., а й через необхідність у навчанні, консультаціях із безпеки тощо», – цитує FT фінансового директора видання Якуба Парусинського, зазначаючи, що від початку команда The Kyiv Independent сподівалась отримати 30–40% доходу від читацьких внесків, перш ніж запустити платний доступ або модель членства, а натомість зі стартом краудфандингу ця частка, ймовірно, подвоїлася.
Фінансування від патронів дозволило редакції всебічно висвітлювати війну, надавши можливість найняти більше співробітників задля підтримки вже перевантажених працівників, розвинути напрям відеорепортажу, закласти підвалини для повного циклу виробництва подкастів. Загалом, головна перевага краудфандингу над тією самою грантовою підтримкою – це гнучкість, критично важлива у ситуації війни: кошти можна оперативно отримувати – й витрачати саме туди, де вони наразі потрібні, а не туди, куди їх планувалося спрямувати на час написання грантової заявки.
Парусинський, що також є керуючим партнером Jnomics Media (організації, котра консультує ЗМІ щодо монетизації контенту), як вияв ефективності такої моделі також навів FT приклад польського сайту Patronite: локального аналогу Patreon, що так само використовувався місцевими журналістами для збору грошей безпосередньо з читачів і став «регіональним феноменом» у Східній Європі.
Та попри всі переваги, краудфандинг не можна назвати досконалим інструментом фінансування. Так, FT наводить застереження Парусинського, зокрема, про те, що оподаткування йтиме з усіх доходів від Patreon, а не лише від прибутку. Плюс є комісія за оброблення платежів, що становить від 2 до 5%. Та наразі головне те, що видання, скориставшись сайтом, змогло швидко зібрати фінансування.
Яким The Kyiv Independent бачить свій шлях після Перемоги України? У планах – розвиток аудіо- та відеонапрямів, а також, можливо, проникнення в інші галузі: включно з організацією івентів чи сервісів e-commerce для українських проектів. «Чи зменшиться кількість уваги та підтримки з завершенням бойових дій? Безперечно. Але я буду втішений цим. Це добра проблема», – цитує Парусинського Financial Times.
