Майже 160 років тому - 27 липня 1862 року - біля узбережжя Мексики затонув корабель Golden Gate, що віз $1,4 млн золотом. Навіть якщо брати просто номінал - не враховуючи історичної цінності та ваги металу, - то сьогодні, з урахуванням рівня інфляції, сума дорівнює приблизно $37,3 млн. Цей скарб досі похований на дні океану. І тепер міжнародна україно-мексиканська команда кінематографістів прагне підняти... ні, не сам корабель, а його історію. Й розповісти її так, як ніхто досі не розповідав.
«Прочитавши книжку, я відчув потенціал історії: вона мене неймовірно вразила, зачепила. Спрацювало те, що я називаю продюсерською «чуйкою». До того як стати членом Нацради з питань телебачення і радіомовлення, я у своїй кар'єрі продюсера не опікувався проектами потоково - підходив до них дуже точково й вибирав лише ті, в які на 100% вірив. Так сталось і з цією історією», - каже Максим Онопрієнко, один з ідейних рушіїв проекту. Книжка, про котру йдеться, - це видане 2003 року дослідження мексиканця Романа Рівери Торреса (Roman Rivera Torres) Legend of the Golden Gate. А історія, як ця книжка потрапила до рук Онопрієнка, така само кінематографічна, як власне пошуки затонулого скарбу.
Знайомство завдяки пандемії
Отже, уявіть собі залитий сонцем пляж тихого мексиканського містечка Пуерто-Авентурас (це 90 км від Канкуна). На пляжі сидять статний сивий чоловік у літах і юна темноволоса дівчина, поруч із ними лежать мокрі SUP-дошки, але ці двоє про них узагалі забули - так їх захопила бесіда. Про що вони розмовляють? Про той самий Golden Gate. Хто вони? Чоловік, як ви вже напевно здогадалися, - Роман Рівера Торрес: не лише автор книжки, а й успішний архітектор, котрий побудував Пуерто-Авентурас (та здійснив багато інших урбан-проектів). А дівчина - вісімнадцятирічна тоді, навесні минулого року, Софія Онопрієнко, дочка Максима.
Софія Онопрієнко з моделлю затонулого корабля Golden Gate
Тоді вона навчалася у Канаді та на канікули приїхала до Мексики відвідати друзів-однокласників: там, у Пуерто-Авентурасі, її й застала пандемія. Кордони закрили, дівчина не змогла повернутись до Канади, перейшла на дистанційне навчання, а вільний час проводила на пляжі. Де випадково й познайомилася із сусідом Торресом: архітектором, письменником, а найцікавіше - дослідником-підводником, що опікується пошуком і вивченням загиблих кораблів, відновленням їхньої історії. Він дав Софії свою книжку - й закрутилося…
«Софія є наймолодшою учасницею нашої команди, але, по суті, це саме вона знайшла як проект, так і колег-партнерів», - каже Онопрієнко. Він підкреслює, що не є повною мірою продюсером, адже як член Нацради може займатись лише творчою діяльністю: «Я - ініціатор проекту і наразі, на сценарному етапі, радше виступаю як такий наставник, консультант».
Міжнародна команда, яку Максим «коучить» і консультує, - це Роман Рівера Торрес та його сини з мексиканського боку, а з українського - продюсер із досвідом міжнародних форматних шоу та повнометражного кіно Євгенія О'Коннор, координатор проекту Софія Онопрієнко, сценарист Валерій Примост, ресьорчер-сценарист Андрій Богданович, оператор Сергій Кайтаз, а також Дар'я Романська, що відповідає за зовнішні комунікації. І здається, саме час докладніше розповісти про історію, над якою вони зараз працюють, підіймаючи безліч архівних документів і розшукуючи нащадків людей, котрі були на кораблі Golden Gate під час катастрофи.
Українська команда (зліва направо: Дар'я Романська, Андрій Богданович, Валерій Примост) презентує проект Роману Рівері Торресу
«П'ятнадцять хлопців на скриню мерця…»
Людей цих було 338. З них 96 - члени екіпажу, 242 - пасажири. В результаті катастрофи, коли корабель раптово загорівся й затонув, загинуло 258 осіб, і лише 80 - вціліло.
Golden Gate належав великій судноплавній компанії Pacific Mail Steamship Company. Його було побудовано 1850-го і спущено на воду роком пізніше. Це судно з вітрилами на трьох щоглах і двома паровими двигунами, що мало водотоннажність 2 тис. тон, було 82 м завдовжки та 12 м завширшки (для порівняння: «Титанік» мав водотоннажність 52 310 тон, довжину 260 м і ширину 28 м). Корабель курсував дуже популярним маршрутом Сан-Франциско - Панама, що дозволяв безпечно перебратися з Атлантичного узбережжя США на Тихоокеанське.
За тих часів у Каліфорнії розпочалась золота лихоманка, яка приваблювала безліч людей. Але дістатися було важко, адже перша трансконтинентальна залізниця була побудована лише 1869-го, а з початком 1861 року Громадянської війни у США між Північчю та Півднем ситуація ще ускладнилася. Через усе це й виникла необхідність альтернативного водного маршруту. Кораблі везли товари та людей із Сан-Франциско до Панами (і навпаки), далі пасажири й вантаж долали Панамський перешийок суходолом і знову потрапляли на судна, що йшли до Східного узбережжя США.
Отже, 27 липня 1862 року Golden Gate рухався звичним маршрутом до Панами, та, коли він перебував біля берегів Мансанільйо мексиканського штату Коліма, раптово почалася пожежа. Точних причин її досі не визначено (є навіть версія саботажу через конфлікт інтересів власників залізничних шляхів і пароплавів, про що йшлося вище).
Літографія останніх годин Golden Gate від художників ілюстраторської компанії Currier and Ives
Капітан Хадсон скерував судно до берега, аби врятувати людей, але корабель застряг на мілині за 20 км від порту Мансанільйо: те, що не встиг зруйнувати вогонь, зруйнували хвилі припливу, й рештки судна пішли на дно. А разом із ними й вантаж: $1,4 млн у золотих монетах номіналом $50 і зливках.
Звісно, зважаючи на величезну цінність вантажу, судно неодноразово намагалися підняти, та все марно. Щоправда, взимку 1863 року команді пароплаву The Constitution, який також належав Pacific Mail Steamship Company, все ж вдалося підняти 15 ящиків із золотом (за різними джерелами - на суму від $300 тис. до $830 тис.).
Досі точно невідомо, скільки дорогоцінного металу спочиває в трюмі Golden Gate та чи лишився він там узагалі, адже є вірогідність, що комусь таки вдалося таємно його дістати. Наразі рештки судна перебувають під п'ятиметровим шаром піску та великих каменів у місці, що повсякчас зазнає сильних ударів хвиль, і все це дуже ускладнює дослідницькі роботи. Тож історія Golden Gate досі має більше питань, ніж відповідей…
Як українці обійшли японців й американців
Та невже досі ніхто, крім Онопрієнка і Ко, не захотів екранізувати книжку про таку історію? Звісно, це не так, тож українцям довелося виграти справжню битву за права. «Коли Софія розповіла мені про Golden Gate, я приїхав до Мексики, аби зустрітися з Романом. Ми поспілкувались, я озвучив своє бачення історії, і наші думки збіглися. Він теж мав бажання перенести це на екран. Але тривав пошук формату. Я сказав, що ми з командою попрацюємо і запропонуємо свій варіант. І отоді виявилось, що ми - не перші. Насправді було дуже багато пропозицій, але до такого собі шортліста пройшли ми, японський телеканал і продакшен із Лос-Анджелеса. Не знаю назв та імен, бо це інформація з боку Романа», - згадує Максим.
Майже рік команда працювала над попереднім ресьорчем: і з них - пів року безпосередньо над підготовкою презентації свого бачення Торресу. Ця робота була дуже кропіткою, й завдяки їй були відкриті нові нюанси історії Golden Gate. «Під час підготовки Андрій Богданович знайшов просто дивовижну історію, про яку Роман не знав, - розповідає Максим. - Це історія маленької дівчинки Едді Манчестер, що плила із сім'єю на цьому кораблі. Вона дивом урятувалась, і, як нам вдалося дізнатись, про неї була написана пісня I Don't Want to be Drowned («Не хочу потонути»). Ми віднайшли ноти й слова. Я попросив знайомого композитора, аби нам її відновили, награли. Не скажу, що це було вирішальним у боротьбі за права, але те, що Роман під час презентації пустив сльозу, - факт». Не виключено, що саме ця тема в оркестровому аранжуванні стане саундтреком проекту.
Андрій Богданович - сценарист-ресьорчер проекту - вивчає архівні матеріали (фото, листи та газетні вирізки) з експедиції до затонулого корабля
Зрештою завдяки усім зусиллям українці отримали ексклюзивне право сценарної адаптації на три роки. «Ми фактично маємо право робити що завгодно. Але звісно, захищався певний формат, і в межах угоди ми рухаємось у тому напрямі, про який говорили на презентації формату, - пояснює деталі Онопрієнко. - Це буде не виключно документальна історія-розслідування, а мультижанрова докудрама: і байопік, і пригоди, і катастрофа, і розслідування, й, звісно, історичні факти. Буде кілька паралельних історій: між героями документальної лінії (власне корабля, його пасажирів і екіпажу й того, що з ним сталось) та героями експедицій, команди Романа. Відповідно залучатимуться експерти, обов’язково буде постановочна лінія, реконструкція подій. Плюс архівні матеріали, графіка, анімація». Як референси Онопрієнко називає, зокрема, проекти Жака-Іва Кусто - для експедицій; «Загублене королівство піратів» (The Lost Pirate Kingdom) - для інтеграції в докудраму постановочної лінії; фільми «Легенда про піаніста» та «Кон-Тікі» - для драматичної складової тощо.
«Бажаємо виробляти разом із платформами або для них»
Спершу планувалося шість епізодів, але, працюючи над сценарієм, отримуючи нові факти в процесі досліджень, знаходячи родичів пасажирів Golden Gate, команда дійшла висновку: історія така глибока, що потребує восьми епізодів. «Наразі готові сценарії без діалогів чотирьох серій, і ми взялися до написання п'ятої, - каже Максим. - Моє бачення - і команда з ним погодилась - виписати вісім чорнових епізодів орієнтовно до вересня. Їх ми затвердимо з Романом, а після залучатимемо скрипт-доктора, діалогіста та скрипт-консультанта. Гадаю, це вже будуть представники міжнародної команди-продакшена. Треба на чомусь базуватися. Я хочу зробити фундамент - зокрема, аби виходити на переговори зі стримінговими платформами».
Сьогодні команда вже має попередні (у формі заявки, що вона працює над цим проектом) домовленості з однією стримінг-платформою, проте не планує цим обмежуватись та має намір поспілкуватися з усіма. «Хочемо з готовим сценарієм виходити на перемовини щодо продакшена», - пояснює Онопрієнко. Та підкреслює, що його команда прагне не просто продати сценарій і права на проект, а бути повноцінним учасником виробництва.
«Я цікавився, дивився проекти, їхні історії. Ось є кейс «Паперового будинку» (La casa de papel): в Іспанії серіал провалився, але потім залучився Netflix. Вони перемонтували перший сезон, і пішов шалений успіх. А я хочу, щоб нам не довелося перемонтовувати. Ми бажаємо виробляти разом із платформами або для них, - каже Максим. - І щодо прав. Я знаю різні моделі, за якими працюють платформи. Це все предмет перемовин. Не маю стосунку до фінансових питань, але знаю, що наразі команда та продюсер Євгенія О'Коннор шукають партнерів, які готові долучитись на сценарному етапі - задля власне сценарної реалізації. І ще заради одразу кількох експедицій, зокрема до місця кораблетрощі; для зустрічей з експертами, родичами загиблих - усе це потребує інвестицій, хоча й не космічних грошей».
Команда з'ясовує деталі конструкції Golden Gate з допомогою Джо Келлі Х'юза (Joe Kelly Hughes), дослідника й учасника експедиції до затонулого корабля
До речі, одна з представниць команди вже є дотичною до виробництва провідної світової платформи: наразі Софія Онопрієнко працює асистентом режисера на проекті каналу НВО - ребуті серіалу The Garcias, що зараз знімають у Мексиці. «Вона - єдина українка на проекті НВО. Гадаю, набутий досвід стане нам у пригоді», - з батьківською гордістю каже Максим.
Потенціал історії - нарівні з «Титаніком»
Звісно, гроші є принциповим моментом для такого масштабного й амбітного проекту навіть на підготовчому етапі - бодай для купівлі прав на екранізацію. Але… українці прав не купували. «Річ у тому, що на цьому етапі проект - без грошей, - зізнається Онопрієнко. - Договір, який ми підписали з автором, не містить фінансової складової. Це була принципова позиція Романа - він просто дуже зацікавлений у цій історії. В угоді прописано розподіл прав між нами від подальшої можливої реалізації проекту. Виходить, що ми отримали права, їх не купуючи. І це навіть підвищує цінність того, що вибрали саме нас. Йшлося не про гроші, а про творчу складову».
Хоча, безумовно, прописати юридичні моменти все ж довелося: «Певна річ, що нам не дуже комфортно було б складати угоду за законодавством Мексики чи команді Романа - за українським. Тому юристами з двох сторін було запропоновано - і в результаті погоджено - керуватись Бернською конвенцією. І Україна, і Мексика є підписантами конвенції, яка захищає інтелектуальну власність».
Зліва направо: Роман Рівера Торрес, Євгенія О'Коннор, Максим Онопрієнко, Софія Онопрієнко, Андреас Рівера Торрес після підписання договору про ексклюзивне право на сценарну адаптацію книжки Legend of the Golden Gate для подальшої екранізації
Наразі всі витрати щодо проекту українська й мексиканська сторони забезпечують власним коштом - без жодних інвестицій. «Поки що це приблизно рівномірний внесок обидвох сторін, - коментує Максим. - Частково ми їздили до Мексики за власні гроші, частково - на запрошення мексиканської сторони, і вони допомагали з забезпеченням, логістикою».
Під час цих поїздок у команди, зокрема, відбулися зустрічі з кількома учасниками підводних експедицій Романа, записані інтерв'ю з ними. Попри географію, українська й мексиканська сторони постійно в контакті. «Відбувається покроковий обмін напрацюваннями, - розповідає Онопрієнко про те, як ведеться робота над проектом. - Питаємо поради, уточнюємо, бо є певна специфіка, починаючи від інженерних особливостей корабля і закінчуючи деталями підводних експедицій. В угоді прописано, що вирішальне слово за нами, але вони мають консультаційне право, право ознайомлюватись із усіма матеріалами, а також фінальною версією. До того ж у них багато архівних матеріалів, є артефакти, підняті з Golden Gate, вони добре знають технічну сторону, а також забезпечують нам усю лінію експертів у проекті».
Зі свого боку українці повністю відповідають не лише за ресьорч і створення сценарію, а й за пошук продакшена та залучення інвесторів.
«Привідкрию завісу, - інтригує наостанок Максим. - Робота над проектом розділена на два великі етапи. На першому це докудрама, а після її завершення та виходу… Так, хочемо художній проект. Там величезний потенціал, нарівні з «Титаніком». Не менше драми, не менше інтриг, історія кохання. Ми навіть із творчою групою, обговорюючи написання, вирішуємо, що залишити на потім, бо кожна художня лінія, кожен із героїв вартий окремої історії. І ми стримуємо себе, пам'ятаючи, що працюємо над докудрамою. Роман про це знає. Його бачення збігається з нашим».
