Є люди, бесіди з якими доволі складно вмістити у короткий матеріал. До цієї категорії, звісно, входить і Сергій Притула - телеведучий, актор, креативний продюсер, очільник шоу «Вар'яти», волонтер та ще багато «і». У першій частині інтерв'ю ми із Сергієм встигли поговорити про його чорний список видань, журналістську етику й минулорічний скандальний Нацвідбір на Євробачення. У другій Сергій розповів, чому в Україні так мало топових телеведучих, як він ставиться до «Трансформації» та чи мітить на місце мера Києва.
- Про журналістів ми поговорили - тепер про українських телеведучих. У мене склалось враження, що ситуація з ними доволі сумна: є Притула, ще декілька знайомих облич, і все. У тебе немає відчуття відсутності конкуренції?
- Із ведучими у нас справді «пєчаль». Мені видається, що дуже погано працює селекція на каналах. Ніхто не хоче ризикувати і брати молодих нерозкручених людей, без великого досвіду. Ті самі обличчя - це ж якось неправильно. Так, вони іноді змінюють канали: попрацював на «Новому» - перейшов на «Плюси», попрацював на «Плюсах» - перейшов на «Інтер». Чи перейшла (сміється). Говорив про Доманського, а вийшов творчий шлях Ольги Михайлівни. До того ж після останніх виборів Україна недорахувалася двох ведучих - Володимира Олександровича та Саші Скічка. Вова Остапчук є, і мені дуже хочеться, аби з'явився такий проект, в якому б він розкрився. Я взагалі радий, що він таки не емігрував до Канади - якби ще він звалив, то взагалі була б «грусть-пєчаль». Сашко Педан пішов у діджитал, знайшов себе там, став блогером, і в нього це виходить. Також займається дуже важливою справою - прищеплює дітям любов до спорту разом із проектом JuniorZ.
Ніщо так не мотивує, як гідна конкуренція. Її відсутність може призвести до того, що ти почнеш рухатись за інерцією - а це шлях у нікуди
Дивлячись на ринок ведучих в Україні, можу сказати, що хочеться, аби давали дорогу молодим і перспективним. Утім, винні не тільки канали, але й ведучі. Я часто даю якісь майстер-класи по Україні, і люди запитують, як же стати успішним у цій сфері, як із районного телебачення потрапити на той самий «Новий канал». Кажу: «Ну то ви хоч на кастинг сходіть!» Як в анекдоті про мужика, котрий просив у бога мільйон, а той йому відповідав, щоби бодай лотерейний білет купив, аби він міг допомогти. Загалом, ситуація на ринку така. Коли мене малий питає: «Тату, нащо ти так багато працюєш?» - пояснюю от що: за 14 років роботи в Києві я бачив багато разів, як хтось, хто досяг вершини, вирішував, що може і розслабитись, та швидко скочувався на самий початок. Адже мало вилізти нагору, там іще треба втриматись. І ніщо так не мотивує, як гідна конкуренція. Її відсутність може призвести до того, що ти почнеш рухатись за інерцією - а це шлях у нікуди. Тому я досі веду чотири проекти на рік на «Новому каналі» і два на СТБ.
- Ти ж, напевно, розумієш рівень свого успіху. Відчуваєш, що можеш собі багато чого дозволити? Відмовлятися від обкладинок, ставити провокаційні запитання на Нацвідборі…
- Слухай… Обкладинки ці - взагалі ж не головна мета. Хоча був випадок, коли піар-менеджер одного персонажа виносив мозок піар-керівнику одного з каналів на тему, чому в його ведучого так мало обкладинок. І йому відповіли, що за рік їх аж чотири було! На що отримали відповідь - це замало, треба ще. «От дивись, у Притули не було жодної, і він чогось не комплексує», - сказала піар-керівник каналу. От я реально не рефлексую з цього приводу. Не знаю, як рівень ведучого впливає на те, різко він розмовляє з кимось чи ні, відмовляється від обкладинок чи ні. Знаєш, буквально вчора згадував такий інцидент. Році у 2009-му до студії «Підйому» прийшов Борис Мойсєєв. Ми були з Олею вдвох, Педан кудись поїхав. І ми сиділи з ним, балакали про щось, я запитав у нього про чутки, нібито він одружився. Він підтвердив. І я такий кажу: «Так что, получается, вы не гей?» То було 10 років тому, в мене ще не було нарощених м'язів телеведучого, однак це не означало, що не можу показувати зуби. Ти б бачила, яка в нього була паніка в очах і як намагалася врятувати ситуацію Оля - мовляв, усі кажуть, що в мене нетрадиційна орієнтація, тож я в усіх таке питаю (сміється). Ах ти, ножа мені в спину засадила! (Сміється.) Загалом, мені видається, що завжди буде попит на людей, в котрих є суб'єктивна думка. У роботі ведучого багато що залежить від того, хто «подає снаряди» - тобто редактора, хороший тандем редактора і ведучого дає чудовий результат. Коли ведучий просто «говорящая голова» - то інша справа. Стрижень, своя думка - це дуже важливо для глядача. Так, ти не будеш подобатись усім, але в тебе з'явиться своя аудиторія.
- Якщо вже зайшлось про ведучих… нове шоу з Фреймут дивився?
- Ні, я читав огляд, там усе достатньо красиво і по поличках розписане: чому ця програма - «адскій ад». Є журналісти, смакам яких я довіряю. Буде не дуже коректно обговорювати цей ТБ-контент, оскільки сам його не дивився. Просто скажу, що читав багато не дуже схвальних відгуків, та й цифри бачив.
- Як ти взагалі ставишся до такого ходіння по каналах? «Інтер» - останнє місце, де я очікувала побачити Фреймут, наприклад.
- Ну чому ж? Гадаю, ми ще неодмінно побачимо її у прогнозі погоди на «112 Україна» (усміхається). Не хочу бути людиною, котра обсмоктуватиме її переходи з каналу на канал, вдалі чи невдалі проекти. Мені вистачило одного переходу Олі - на «Плюси», точніше, того, як це відбувалося. Тоді була пройдена точка неповернення. Далі я просто спостерігач. Її кар'єра - не мій клопіт, та й моя оцінка їй навряд чи дуже потрібна.
- Однак на шоу «ОЛЯ» ти як гість приходив…
- Так, адже то було особисте прохання Володимира Володимировича Локотка. Не як керівника, а як чоловіка. Я розумів, що для нього це важливо, і на його місці вчинив би так само. З Локотком взаємини складалися всяко-різно, але одне можу сказати точно: він жодного разу мене не кинув. І це дуже велика рідкість для телеменеджерів високої ланки. Мало в яких випадках залишається хороший післясмак від роботи з людиною. Тому я не бачив підстави йому відмовити. Оля Михайлівна особисто не запрошувала - мабуть, була надто заклопотана, чи, може, номер мій стерся (сміється).
- А якщо говорити про зірок - хто зараз найзатребуваніший як телеперсонаж? Ти ж ведеш шоу, куди приходить багато відомих персон.
- Станом на сьогодні очевидно, що Оля Полякова. Вона, певна річ, досить складна людина в роботі на майданчику, часом її буває забагато, ніби шоу веде вона. Проте Оля завжди в топі, причому останні кілька років. Однозначно в топі й Діма Монатік. А далі треба стрибати по цільовій аудиторії. Для одних прихід Олега Винника - привід впасти в істерику і заламувати руки від щастя, для інших - перемкнути канал. Є ще Влад Яма, який 12 років примудряється викликати дуже позитивні емоції у жінок. Тоді Яма виходив на сцену на концертах Наталі Могилевської, і сипалася штукатурка зі стелі залів - він робив феєрію. Минуло стільки років, він іноді буває у нас на проектах, і реакція приблизно така сама. Вереску немає, але ці томні зітхання та посмішки на обличчях - нічого не змінилось. Так і кортить крикнути: «Камон, він же лисий!» (Сміється.) От що це таке - мати харизму. І звісно, Леся Іванівна Нікітюк. Вона зараз просто пре танком, її дуже важко зупинити, та й не треба. Прекрасна в роботі та заслужено в топі, поруч із Машою Єфросиніною і Катею Осадчою, серед жінок-ведучих.
Нам часто дорікають, що у «Хто зверху?» приходять ті самі персонажі. Я скажу так - Вася Вірастюк як приходив, так приходитиме, тому що він реально в топі, камера його любить і в нього чудове почуття гумору. А ще останні кілька років ми запрошуємо наших спортсменів, олімпійських чемпіонів, причому не тільки медійних. І я вдячний каналу, що він пішов нам назустріч.
- Є персонажі, котрих кликати знову тобі не хочеться, бо працювати з ними якось не дуже?
- Якогось чорного списку немає, є певна проблема у продюсерів зі мною, адже прошу їх не ставити мене в дурне становище. Ну, приміром, якщо я на всю країну кажу MARUV, що не зовсім добре зараз виступати в Росії, то ви мене поставите в дурне становище, коли поруч на проекті стоятиме людина, котра чинить так само, і я маю їй бути радий. Насправді дуже багато наших артистів там виступає, і про всіх ти знати не можеш. Іноді дізнаєшся про черговий «зашквар» у день зйомки чи взагалі на наступний. На Нацвідборі хоч цей фільтр вдалось поставити.
«Трансформація» дала можливість росту для людей, які не могли раніше пробитися, тому що «не по Сеньке шапка» була
- І ще один пункт, про який я хочу поговорити, - «Трансформація» у StarLightMedia. Багато твоїх колег залишило холдинг у цей період. Як ти ставишся до процесу?
- Ти знаєш, а мені подобається. Подобається «Трансформація». Звичайно, найгірше - втрачати цінні кадри, а їх пішло багато. Я цих людей дуже люблю та поважаю. Прикро, що так сталось, у них був неймовірний багаж досвіду. Проте «Трансформація» дала можливість росту для людей, які не могли раніше пробитися, тому що «не по Сеньке шапка» була. Людям із колективів дали змогу зростати. А немає мотивованішої людини за ту, котра відчуває, що в неї повірили. Подеколи навіть не фінанси стають такою мотивацією. Так, «Трансформація» розмила певну приналежність каналам - немає вже «естебешників» і «новоканальців». Але я намагаюся зберегти нашу ідентичність хоча б тим, що, як і раніше, разом із маркетинг-департаментом «Нового каналу» організовую двічі на рік корпоративи для своїх, зокрема й колишніх «новоканальців».
- На твою роботу зміни якось вплинули? Пам'ятаю, ти казав, що в тебе за всі ці роки з «Новим» не було контракту, все на чесному слові трималось.
- Зараз так чи інакше доводиться закріплювати наші стосунки в юридичній площині. Я не дуже влазив, дружина дивилась ті папери - буквально два пункти підправили. Адже мають бути певні зобов'язання. Ну, просять у тій угоді вчасно приїжджати на зйомки, бути охайним - якісь такі моменти.
- Як тобі працюється з новою командою «Ревізора» та «Страстей за Ревізором»? Дивилась пост-шоу, і, чесно кажучи, здалося, що тебе в ньому якось… замало, чи що.
- Ну, ти, мабуть, помітила, що в цьому сезоні була одна видозміна - я сидів. Усі 12 випусків «Страстей» сидів. Узагалі вдячний каналу, що він пішов назустріч і переніс зйомки, бо я мав ледь не наступного дня після операції йти в кадр. А не можна було вставати на ногу, кістка зросталася, я на милицях… Тому знайшли такий компроміс - знімався сидячи. В паузах якось пересувався і сідав на диван, наприклад. Було дискомфортно, звичайно, я звик стояти на ногах. «Сидячість» вбиває динаміку. Плюс у нас повністю змінився склад команди: експерти, ведуча, керівники, продюсери, режисер. Тож спочатку притирались - перші випуски чотири - далі було легше. Взагалі багато ще й залежить від самого «Ревізора», а його бренд за останні роки дуже розмився. Глядача важко здивувати. Коли Фреймут була ведучою - все було зрозуміло. Пішла вона, прийшов Абрамов - ну окей, просто помінявся ревізор. Потім Фреймут почала вести «Інспектор». Я вже чекав, що ще якийсь «шериф» з'явиться в компанію ревізору й інспектору. І тут почалось брунькування - «Новий канал» робить спін-оф «Ревізор: Магазини». У цей же час знову змінюється ревізор - приходить Тищенко, і паралельно замість Фреймут в «Інспекторі» з'являється Остапчук. Потім іще «ревізор краси» Філонова виникає, і тут ще й, блін, знову змінюється ревізор. Я вже не кажу про появу «Таємного агента». Забагато ревізорів, важко на комусь сконцентруватись. У Юлі Панкової було нелегке завдання.
Одні боти пишуть, що я продався Зеленському, аби відтягнути голоси в Порошенка, інші - що навпаки. Я вже казав: «Подружіться між собою і гуляйте десь на іншому майданчику»
- Ну й наостанок, звісно, про політику. Ти писав, що такого потоку негативу, як після заяви щодо приєднання до партії «Голос», на тебе не лилось ніколи. Як справлявся?
- Це все теж треба ділити на два, є ж усілякі «ботоферми», і з ними боротись дуже важко. Тобто коли я роблю якусь заяву і до мене у коментарі приходять дві «ботоферми» конкуруючих політичних структур - то смішно. Одні боти пишуть, що я продався Зеленському, аби відтягнути голоси в Порошенка, інші - що навпаки. Я вже казав: «Подружіться між собою і гуляйте десь на іншому майданчику». Їхня робота - прийти і переконати аудиторію, що я «нє то». Певної миті увірвався терпець, набрав знайомого з однієї зі структур і попросив викреслити моє прізвище з їхньої методички. «То не ми, то не ми», - казав він. Ну а через день почався чистий спокій у коментарях, принаймні зі сторони однієї структури.
Я не шкодую, що пішов на ці вибори. Трохи прикро, що не пройшов, але нічого. Мене «підкупила» команда «Голосу». Вакарчук не тягне на себе ковдру. Керівником партії на той момент була Юля Клименко, зараз фракцію очолює не Вакарчук, а Сергій Рахманін. Загалом, «Голос» - партія нелідерського типу. І це насправді зіграло з нами злий жарт. Українці не хотіли голосувати за команду, їм потрібен лідер, котрий нестиме відповідальність. Коли ти кажеш «ми» - означає «ніхто». Але мені ця царина цікава, я з неї не випадаю, часто долучаюся. Зрештою, я член політради партії «Голос», там усього дев'ять осіб.
Не хотів би повторювати помилок тих, що приходили ситі людською любов'ю до влади і потім розуміли: вони - баяністи, а їм дали до рук гітару
- Ти бачив соцопитування щодо того, кого кияни хочуть бачити мером (Сергій Притула у ньому лідирує. - Ред.)?
- Так.
- Є такі амбіції?
- Вангую, що 2020 рік дасть нам відповіді на всі запитання. Я наразі приглядаюсь, адже гратися з людською любов'ю треба обдумано. Не хотів би повторювати помилок тих, що приходили ситі людською любов'ю до влади і потім розуміли: вони - баяністи, а їм дали до рук гітару. Якщо йти, то аж ніяк не самому - з хорошою командою, бо твоя некомпетентність із певного питання може компенсуватися менеджерськими здібностями та делегуванням тому, хто в цьому компетентний. Коли я розумітиму, що така когорта людей у мене є, зможемо обговорити це питання предметніше.
- Ти об'їздив багато міст із концертами «Вар'ятів», тож маєш певне уявлення про людей у нашій країні. А чи змінилось воно після того, як ти проїхався тими самими містами в межах передвиборчої кампанії?
- Авжеж. Чому ото Володимир Олександрович спочатку під час балотування питав, за що на нього сиплються якісь нападки, чому в нього під будинком люди стоять? Тому що артист звик перебувати в аурі компліментарного інтерв'ю, коли бесіда з тобою - це просто «прєдєл мєчтаній», на тебе можуть дві години чекати. І коли раптом починають виносити мозок за діло, ти не розумієш - чого, ти ж бо класний. Мені трошки простіше, бо останні кілька років я з журналістами мав різні взаємини - ми з цього розпочинали розмову. У мене не завжди була тепла ванна у спілкуванні з людьми. Тому, коли їздив не з концертами, стикався з різними ситуаціями. Одна повторювалася у кожному місті: тільки-но починаєш говорити з людьми, намальовується один чи два провокатори, які намагаються зірвати зустріч. Але я добре володію словом, мене складно перебалакати, тому я їх «виносив». А ще мало хто питає, що ми будемо робити. Вони запитують, чого не зроблене це і це. До маленьких міст рідко приїжджає влада, тож вони навіть твій замах на владу сприймають як доконаний факт, наче ти - вже влада. А я до чого? Я приїхав розказувати, що робитиму.
- Твій колега Андрій Шабанов нещодавно писав, що переживає кризу середнього віку. Мовляв, уже й сім'я є, і робота, всіх цілей досяг, а що далі - незрозуміло. У тебе таких періодів не буває? Не відчуваєш цього цокання годинника і паніки щодо чогось нереалізованого?
- Та ні. Ще багато різних планів, іще не все зробив, щоби сісти, озирнутись і сказати, що в мене якась хандра. Я не маю клопотів щодо свого віку, адже не почуваюся на ці роки, й то мене дуже тішить.
