2020 рік видався таким непростим для всього людства, що згадуватимуть про нього ще довго. Працівникам більшості галузей потрібно було звикати до нових умов праці, й кіновиробництво не виняток. Сперечатися, кому в підсумку довелось найгірше, можна нескінченно довго, та переможця тут, певна річ, не буде. Хтось скаже, що найпостраждалішими виявилися продюсери, від яких залежить увесь цикл виробництва, хтось назве сценаристів і режисерів, чиї проекти заморожені. Але сьогодні ми поговоримо про те, як пандемійний 2020-й змінив життя локейшен-менеджерів - людей, чия робота в кіно- та телевиробництві більше за інші пов'язана з мандрівками світом.
Своїми болями представники галузі поділилися під час онлайн-виставки FOCUS 2020 Digital, а ми перекажемо їхні історії вам. Але спершу познайомимось зі спікерами, яких заради цього зібрала Міжнародна гільдія локейшен-менеджерів:
Модерував івент президент гільдії Майк Фантазіа («Людина-мураха», «Мемуари гейші», «Зелений шершень»), який представляв Голлівуд, а компанію йому склали Кен Хабер із Лос-Анджелеса («Облівіон», «Субурбікон»), Джон Ракич із Канади («Американські боги», «Темна вежа») та Маркус Бенш із Німеччини («Таємне життя», «Операція «Валькірія»).
Першою темою, яку порушив Майк, стала кількість додаткової роботи, що звалилася на нього самого та його колег у всьому світі. Спікери відразу ж погодились, що слово «екстра» стало для них майже символом 2020-го, причому в усіх розуміннях: буквально кожному проекту були потрібні додаткові вкладення грошей і часу, але головне - скрізь потрібно було шукати більший простір, аби забезпечити знімальні групи можливістю безпечних дистанцій.
«Усе стало більше. Якщо раніше для проекту був потрібний один гримваген, то тепер їх потрібно два», - констатував Ракич, розповідаючи про поточні зйомки в Онтаріо. За його словами, це спричиняє небачені раніше труднощі як фінансового штибу, так і просторового: знімальні групи в умовах пандемії довелося збільшувати, тому вони займають набагато більше простору, а це, своєю чергою, призводить до додаткових витрат. «Зараз ми використовуємо три шкільні автобуси, просто аби переміщати людей майданчиком», - поділився Джон, уточнивши, що кожен із них уміщує 20 осіб, а кожне місце забезпечене захисними щитами, аби вберегти співробітників від коронавірусу.
В останньому допомагають не лише спеціальні щити: Ракич зазначив, що вся робота на майданчиках у Канаді нині організована в чіткій відповідності з антиковідним протоколом. Те саме, за визнанням Маркуса Бенша, відбувається в Німеччині: «Протягом останніх кількох місяців ми працювали в Берліні над двома проектами. На щастя, протоколи безпеки, які діють у нас і яких ми теж чітко дотримувалися, допомогли зробити так, що на обох майданчиках не було жодного випадку зараження COVID-19».
«Щодо безпеки ми робимо те саме, що й усі: майданчики розділені на зони, всі нескінченно миють руки, носять маски, дотримуються дистанції. Це справді працює», - каже Маркус. А от у чому особисто він відчув те саме «екстра», то це в попередньому скаутингу. «На 2021 рік у нас заплановано кілька проектів, але через те, що пандемія значно ускладнила пересування світом, зараз щодо кожного з них потрібно зробити величезну попередню роботу. Фахівці мають бути певні: коли вони дістануться Берліна, все буде готове до старту, хоча раніше вони могли приїжджати на місце по кілька разів, перш ніж розпочати безпосередньо зйомки», - пояснив Бенш.
Кену Хаберу останнім часом довелося попрацювати в Лос-Анджелесі та Юті, й головне, що він відзначив у новій пандемійной реальності, - це самотність локейшен-менеджерів. «Багато хто з нас і раніше вважав себе ізольованим від решти учасників процесу, а 2020-го це почуття вийшло на новий рівень - нині ми практично не спілкуємося наживо з жодним. Крім, звісно, тих людей, з якими безпосередньо домовляємось під час скаутингу», - констатував він.
Крім того, Кен зізнався, що період пандемії став справжнім подарунком для локейшенів, які страждають на страх авіамандрівок. «Раніше, коли мені потрібно було вирушити на пошуки локацій до іншого штату, я летів літаком - це було і швидше, і зручніше. Але нині, коли перельоти ускладнилися, набагато простіше сісти у власне авто - так, часу на дорогу знадобиться більше, та це позбавляє купи перевірок, тестів і непередбачених проблем», - зауважив Хабер.
Досвід роботи у США в період жорсткого карантину був і в Марка Фантазіа - він опікувався скаутингом в Оклахомі у вересні - листопаді 2020-го. І хоча студія, для якої він це робив, забезпечила Марка та його асистентів засобами індивідуального захисту, окремого протоколу для локейшенів у неї не було, тому Фантазіа придумав його сам. «Ми пересувались кожен своїм автомобілем, а власників локацій, які приглядали для зйомок, просили надягати маски. Хтось скаржився, хтось ні, натомість ми відразу розуміли, що з першими не спрацюємось - просто дякували їм і рухались далі», - поділився Марк.
За зізнанням Фантазіа, багато аспектів скаутингу в США зараз залежать від місця: якщо в Лос-Анджелесі працювати порівняно просто, позаяк усі ставляться до пандемії майже однаково, то в сільській місцевості Оклахоми все інакше - доводиться підлаштовуватись під кожного конкретного партнера, дотримуючись водночас захисних заходів. А ще несподіваним неприємним сюрпризом виявилося те, що у закутні не завжди можна знайти банальні місця для приймання їжі. «Під час скаутингу іноді доводиться на кілька днів зупинятись у глушині, де навіть фастфуду немає», - поскаржився Марк.
Цікаво, що люди, які відмовляються вірити в загрозу COVID-19, зустрічались не лише в нетрях Оклахоми: зі схожими випадками локейшени стикалися й у Німеччині, й у Канаді. Але фахівці ставляться до цього філософськи - змінити людей вони не прагнуть, тому просто відзначають цікаві соціальні процеси та чекають вакцинації. Ба більше, за словами Ракича, багато з того, що принесла пандемія, лишиться з нами надовго, тому з низкою речей на кшталт подовженого знімального дня, збільшених розмірів майданчиків тощо довелось просто змиритися. «Кінематографістам потрібно прийняти, що пандемія призвела до величезних змін у галузі. Нині у проектах буде більше візуальних ефектів, бо простіше зробити їх, ніж зняти на натурі, зміняться умови праці та багато іншого», - наголосив Джон.
Це радше спільні біди галузі, але Хабер повернув розмову в річище труднощів локейшенів. «Цікавий момент, з яким стикнувся особисто я: набагато менше людей нині виходять на контакт. Коли раніше мені приходили відповіді на 25% запитів, то тепер я надіслав 25 листів, а отримав лише одну відповідь. Люди бояться й не знають, як чинити правильно. Тому часто вони вибирають не робити взагалі нічого», - розповів Кен.
Утім, це, схоже, локальна проблема США - за словами Бенша, в Німеччині все геть навпаки. «У нас усе закрите: кафе, театри, кінотеатри, великі майданчики. Люди фактично на вісім місяців випали з бізнесу, тому я, щиро кажучи, часом почуваюся немов дитина у крамниці солодощів: усі лише раді надати нам місця для зйомок, навіть ті, куди раніше потрапити було складно». Та й Ракич відзначає, що в Канаді знімальним групам тільки раді: «До пандемії з готелями було складно домовитись про зйомки в одному номері, а зараз вони готові надавати нам цілі поверхи». Спікери сходяться, що можливість знімати там, куди раніше було не потрапити, - одна з небагатьох позитивних речей, які вніс COVID-19 у роботу кінематографістів.
Коли зайшлося про готелі, американці погодились, що в пандемію з ними працювати простіше - відсутність зворотного зв'язку, за словами Кена, більше стосувалася власників приватних будинків. І це цілком логічно: не кожен захоче впускати додому натовп кіношників, хоч яких би заходів безпеки ті дотримувались.
Говорячи про найближчі перспективи галузі загалом, спікери зійшлися не лише на тому, що в період пандемії в кіно- та телепроектах побільшає VFX (і вони, відповідно, стануть дорожчі), а й на тому, що кількість натурних зйомок збільшиться. «Заходи безпеки - це добре, але робота всередині приміщення завжди пов'язана з ризиками. На відкритих локаціях їх менше, тож багато студій віддають перевагу натурним зйомкам», - поділився Фантазіа.
Ну а безпосередньо в роботі локейшенів з'явиться (коли ще не з'явилось) ще більше онлайн-спілкування. «Те, що раніше вирішувалось у процесі «живих» нарад, нині перенеслося до Zoom. Наразі немає підстав гадати, що 2021-го це зміниться», - розповів Ракич. Кен Хабер цю думку підтвердив, додавши, що особисто йому дуже бракує брейнштормів, які втрачають свою ефективність в онлайн-форматі: «Під час спілкування з колегами через ноутбук немає відчуття, що ти частина великого процесу».
Також під час розмови вдалося з'ясувати, що, хай як складно було, люди загалом і кінематографісти зокрема виявили дива адаптивності й доволі швидко звикли до нової реальності. «Так, спершу було дуже складно, але тепер, коли позаду майже рік життя за нових умов, можу констатувати, що ми добре справляємося», - не без гордості зауважив Маркус. І, згадавши про «екстра» з початку бесіди, він зазначив, що загалом нині витрачає на свою звичну роботу на 10% більше часу - не так уже й багато, зважаючи на масштаб проблем. Схоже оцінювання ситуації дав і Ракич: у нього стало йти на роботу на 10-20% більше часу, але заразом з'ясувалося, що нездійсненних завдань, коли ти по-справжньому хочеш досягти результату, немає. Певна річ, з огляду на купу додаткових заходів нині шукати локації для зйомок і проводити їх не так весело, як раніше, але пандемія не поставила на всьому цьому хрест.
Ну й наостанок - кілька порад від досвідчених локейшен-менеджерів для колег та інших учасників знімального процесу в усьому світі: ретельно дотримуйтесь заходів антиковідної безпеки, частіше мийте руки й не соромтеся повідомляти про те, що захворіли - приховувати це від колег по майданчику набагато гірше і для вас самих, і для проекту. Як бачите, діяти згідно з рекомендаціями не складно - а там, дивись, і вакцинація приспіє.
