Розроблення ідеї та історії:
«Я в серці маю те, що не вмирає»

Буквально з першого пресрелізу про «Мавку» творці звертали увагу на те, що їхня історія не екранізація драми-феєрії «Лісова пісня», аби не сформувати в аудиторії помилкових очікувань. Але як пройти шлях від класичного твору – складної, наповненої міфами, лірикою, дуже «дорослої» казки – до мультфільму для сімейної аудиторії? Як, зберігши дух першоджерела, наповнити історію зрозумілими сучасному глядачеві меседжами? Зрештою, якою має бути Мавка з огляду на те, що в Лесі Українки вона одна, в українській міфології – інша, а автори бачать її взагалі по-своєму? На творців чекав глибокий сценарний девелопмент і копітка робота зі смислами, на яку також пішло багато часу: офіційний бриф був написаний 2014 року, і до 2015-го йшов тільки відбір заявок сценаристів. Продюсери розробляли історію, пробували співпрацювати з різними авторами, і лише згодом до проекту приєднався сценарист Ярослав Войцешек («Сторожова застава», «Захар Беркут», «Викрадена принцеса»). Команда рухалась паралельно в кількох напрямах: робота з оригіналом, вивчення української міфології та етнографії, розроблення персонажів, упровадження екологічної лінії. А щоб обійти всі підводні камені, до роботи були залучені численні консультанти – від фахівців із національної культури до українського представництва Всесвітнього фонду дикої природи (WWF).

За такої кількості ввідних неважко потонути в сенсах і випадково втратити головне, але як у Лесі Українки «ніяка туга краси перемагати не повинна», так і творці «Мавки», фантазуючи на тему, все ж дотримувалися основних увідних першоджерела. «Наша Мавка – все ж таки лірична героїня та ближча до образу, створеного Лесею Українкою, – пояснює Анна Єлісєєва. – До мультфільму перенесені всі меседжі про кохання, музику, про «те, що в серці не вмирає», протистояння людей і природи, загальний настрій». І попри хепіенд, в анімаційній історії також закладена мить кульмінації, коли Мавка проходить переродження. «Це історія дорослішання, – продовжує продюсер. – Спершу героїня сама, потім вона закохується (як ми жартували, це такий процес ініціації), проходить своє головне випробування, як і належить будь-якому герою, і врешті-решт робить фінальний вибір. Звісно, ми її актуалізували, багато чого змінили, але однаково вона ближча до історії Лесі Українки».

Тут, утім, варто зауважити, що кожна така вигадка проходила «тест на відповідність» у експертів. Наприклад, згадайте сукню Мавки з першого тизера – його прикрашає пояс із верби. Але в самому мультфільмі пояса не буде. «Як нам згодом пояснили консультанти, пояс – це рукотворна деталь і належить виключно до людського одягу. В Мавки ж, зважаючи на концепцію, не може бути нічого рукотворного, позаяк вона міфічна істота. Тож пояс, нехай навіть із верби, концептуально не вписувався, – згадує Ірина. – Інший приклад: завдяки консультантам ми поміняли руну на лобі Мавки, бо спершу через незнання намалювали руну родючості, що, звісно, героїні не стосується».

За словами продюсерів, допомога консультантів була відчутна в нюансах, про які можуть знати лише фахівці. «Коли Ярослав уже писав черговий драфт сценарію, ми ходили на лекції до Музею ім. Гончара – його співробітники Мирослава Вертюк і Петро Гончар, а також Марічка Квітка з Інституту історії моди консультували нас щодо одягу та побуту селян: як улаштовані будинки зсередини, зроблені якісь елементи, які були вишиванки. Наприклад, ми не знали, що на вишиванках вертикальний візерунок може бути лише в чоловіків, а в жінок – горизонтальний. У музеї нам показували тканини, фактури, консультували щодо рун – які вони були, що означали. Ми, до речі, потім рунам присвятили окрему сторінку в біблії проекту», – розповідає Анна. По секрету додамо, що історія з рунами як дизайнерський елемент приваблює багатьох ліцензійних партнерів.

Якщо деякі елементи українського побуту в «Мавці» будуть показані достовірно, то у разі з локаціями такої мети творці собі не ставили. Пейзажами Полісся, Волині, Карпат художники радше надихалися для креативу – так з'явились пагорби у вигляді писанок, фантазійні будиночки, чарівний ліс, водоспад. «У лісі в нас концепція магічного реалізму – він начебто український, впізнаються наші широти, але водночас там повсякчас є якась ілюзія: то незвичайний колір, то гриби, що спалахують, то світляки, різні візуальні ефекти». Серце Лісу – Магічна Верба – в мультфільмі не просто виконує роль чергової локації: вона вписана в історію, має свою легенду і «працює» як зв'язок Мавки з природою та духами.

В історію також вписані рідкісні види тварин із Червоної книги України, й у цьому творцям теж допомагали консультанти – з WWF-Україна. Для команди проекту вони проводили лекції про зникаючих тварин, про вирубування лісів, про видобуток бурштину, з ними ж творці їздили в експедицію до Полісся. «Ми вирушили до Полісся в пошуках пралісів – яких, природно, вже немає: їх вирубали, а землю розрили у пошуках бурштину, – згадує артдиректор Крістіан Коскінін. – Це, до речі, нас вразило найбільше: котловани, відсутній ліс і цілковита розруха. Натомість ми бачили дуби (посміхається). Якщо серйозно, то чогось жахнулись, із чогось здивувалися, насолодились атмосферою, а потім повернулися – та створили наш світ». Світ «Мавки» на 80% заселений тваринами, комахами й рослинами з Червоної книги України, а в зубра, лелеки і рисі у сценарії прописані власні сюжетні лінії. Паралельно з розробленням екологічної теми у сценарії творці мультфільму допомагають збирати кошти для екоакції «Дім для рисі», що проводиться спільно з Всесвітнім фондом природи в Україні: зокрема, відраховуючи гроші з кожного проданого перевидання «Лiсової пiсні» в кінообкладинці. До речі, WWF-Україна сприяв тому, аби для книжок використовувався FSC-сертифікований папір, виготовлений з застосуванням безпечних для навколишнього середовища технологій. «У цьому нам особливо допомогла Ірина Миронова з WWF-Україна – завдяки їй перевидання «Лісової пісні» в нашій обкладинці вийшло на сертифікованому, суперекологічному папері, – зазначає Ірина Костюк. – Вона особисто допомагала видавництву домовлятися з виробником цього паперу».

Здавалося б, навіщо анімації – не екранізації, не історичному твору – таке занурення в реальність і точність у деталях? «Ми не просто так говоримо про культурний код, – пояснює Анна Єлісєєва. – Хочеться представити глядачам (зокрема закордонним) щось унікальне, потужне за енергетикою, те, чого ще не бачили. Щиро кажучи, в мене викликає почуття гордості, що нам удалося й візуально, і з історією, і з усіма цими рунами сколихнути світ і понести в маси своє, унікальне, реінкарнувати Лесю Українку, що протягом довгих років стояла на полицях у старих обкладинках. І що школярі завдяки мультфільму зможуть по-новому подивитися на цю історію. Звісно, в мультфільмі все інтерпретовано, але ми кажемо, що це триб'ют, і кажемо на весь світ – дистрибуція, так чи інакше, буде широка». За словами продюсерів, найвідоміша цитата з «Лісової пісні» – «Я в серці маю те, що не вмирає» – не просто увійшла до мультфільму: вона чітко проговорюється та звучить як його основна ідея. «Ми не виносимо її на постер, не пишемо літерами, бо у слогані мультфільму слово «вмирати» у принципі погане для маркетингу, – уточнює Ірина Костюк. – Але сама фраза як лейтмотив усього кіно – це є. І коли вона звучить, геть у кожному, хто знайомий з твором і пам'ятає цю цитату, миттєво щось вмикатиметься».