За даними Офісу Генерального прокурора України, станом на весну 2023 року було зареєстровано понад 71 тис. воєнних злочинів росії проти України: вбивства мирних мешканців тимчасово окупованих росіянами територій, знищення українців і руйнування інфраструктури внаслідок обстрілів, викрадення людей, зґвалтування, мародерство. Щодня ворог вчиняє на території нашої країни сотні нових злочинів, які нескоро потраплять до реєстрів, а до початку судових процесів проти росіян, винних у геноциді українців, можуть минути роки, тож до розслідувань активно долучаються всі, хто вміє працювати з інформацією з відкритих джерел. Власне цим людям присвячений десятий епізод документального циклу «Медіа на війні: Трансформація» – «Битва за правду».
Як працюють OSINT, HUMINT, супутникова й інші види розвідки, яку інформацію можна встановити за допомогою журналістських розслідувань і чим вона корисна військовим і правоохоронцям, як робилися найрезонансніші розслідування воєнних злочинів росіян, у цьому епізоді розповідають керівниця агентства «Слідство.Інфо» Анна Бабінець, OSINT-розслідувач «Телебачення Торонто» Анатолій Остапенко, а також спеціаліст із бізнес-розвідки Артем Старосєк – CEO агентства Molfar. У межах партнерського спецпроекту про медіа під час війни ми публікуємо частину розмови з Артемом, яка залишилася за кадром.
…про те, що таке «Мольфар»
– Ми, по суті, опікуємось OSINT – розвідкою за відкритими джерелами: соцмережі, реєстри, новини, супутникові знімки. Я в цьому з 2014-го року: спочатку працював у фонді, що інвестував у компанії, і ми робили перевірку цих компаній. 2019-го фонд закрив інвестиційні напрями, я викупив команду, яка у мене була, і ми з пʼятьма людьми відкрили компанію «Мольфар». До кінця 2021-го у нас було вже майже 30 людей. Ми взялися до волонтерської справи (паралельно з основною діяльністю, бізнес-розвідкою. – MBR): публічні розслідування щодо корупції, розслідування щодо влади Києва. А коли в наш дім прийшла повномасштабна війна, вирішили, що нашим захисникам і працівникам держорганів потрібна допомога. До нас також долучилися волонтери, які вміють робити розслідування за відкритими джерелами.
Першим тригером для публічних розслідувань стали події в Бучі: це нас шокувало, і ми вирішили знайти тих, хто коїв там усі ці злочини.
Свої розслідування ми публікуємо на сайті – працюємо як невеличке ЗМІ.
…про напрями роботи
– У нас, по суті, два основні напрями. По-перше, ми робимо на сайті реєстр під умовною назвою «Вороги України»: там публікуємо дані солдатів, які були в Бучі, співробітників ФСБ, що впливають на цю агресію. Збираємо списки колаборантів у областях, котрі будуть звільнені. Також є реєстр російських пропагандистів: здебільшого тих, що перебувають в Європі та США, мають вигляд адекватних локальних журналістів, але ретранслюють російські пропагандистські наративи. Аби люди, які читають, наприклад, критичну статтю у The Washington Post, бачили, що цей автор весь час транслює російські наративи і до нього не варто дослухатись. І щоб спецслужби цих країн зауважили: у них на територіях, можливо, є шпигуни, які працюють на росію. Наприклад, до нас звернулися з розвідки однієї з країн Східної Європи: вони записали по своїх громадянах, які були в цьому реєстрі, додаткові пруфи та віддали це в розроблення, аби далі відвести їх на умовний «підвал». У цих списках орієнтовно 5 тис. осіб.
Другий напрям нашої роботи – розслідування. Це може бути щось коротке. Як, наприклад, випадок на Australian Open, де наша тенісистка грала з росіянкою і росіяни на трибунах почали кричати «Слава росії!», волати, що ми вісім років бомбили Донбас, і вивішувати російські прапори. Ми їх за обличчями знайшли й опублікували їхні дані. Це може бути щось глибше: наприклад, ми дослідили записи вибуху Кримського мосту та показали, що вибухнула, найімовірніше, не вантажівка, а щось інше.
Таких розслідувань за рік було майже 200 – десь два-три на тиждень.
…про цілі
– Одна з основних наших цілей – спростування російської пропаганди на Заході. Позаяк ліберали Європи та США, яким не прилітають на голову ракети, ще гадають, що треба дати путіну зберегти обличчя. Ми кожне своє розслідування перекладаємо англійською та робимо пітчинг для західних журналістів. У нашій базі приблизно 10 тис. журналістів з усього світу, і щодо кожного розслідування маємо 3–5 розмов із провідними ЗМІ. Ми розʼяснюємо, чому це важливо, надсилаємо їм файли з додатковими підтвердженнями наших матеріалів, і ці матеріали потім виходять.
Найбільшою нашою ціллю було потрапити у The New York Times з аналітикою щодо дронів. Були ми й у Bloomberg, у The Times вийшли з розслідуванням про Бучу, у The Guardian – з розслідуванням атаки на ТЦ у Кременчузі.
…про тих, хто працює у «Мольфарі»
– Людей, які співпрацюють із нами, можна розділити на три групи: співробітники, волонтери й активна аудиторія наших соцмереж. За минулий рік ми майже вдвічі зросли: зараз у штаті десь із 60 осіб, і половина з них робить волонтерські проекти. Тобто приблизно 30 осіб у нас працюють по два-чотири роки та самі можуть робити розслідування, але, коли йдеться, наприклад, про пошук солдатів і треба брати обсягами, ми залучаємо тих, хто має менше досвіду.
Крім соцмереж для волонтерів ми маємо окремо Telegram-канал, де орієнтовно 200–400 людей. Туди ми періодично пишемо завдання, й у вільний час люди допомагають. Коли йдеться про росіян, ми не дуже зважаємо на етику: публікуємо там домашні адреси – їхні та їхніх родичів, їхні телефони, і підписники починають їм телефонувати, слати прокльони та максимально псувати їм життя. Ми бачимо потім, що люди видаляють соцмережі, змінюють імена...
Якось ми телефонували солдату із 64-ї бригади, котра була в Бучі. Наша співробітниця поставила на аватарку літеру Z і сказала: «Про вас пишуть, що ви вбивали, але я в це не вірю. Ви такі молодці! До вас із квітами виходили!» Ну й він із нами почав розмовляти: «Я нічого, звісно, там не робив, але ми тут усі боїмося, наші персональні дані опублікували, я навіть родичів в інший будинок перевіз, а двох із моєї бригади вже вбили у росії якісь партизани». Приємно бачити наслідки своєї роботи.
Ми зазвичай намагаємося брати людей без особливого досвіду в пошуку інформації. Але у них є якесь додаткове знання, що може допомогти у Humint (розмовах від імені удаваної особи). Цей процес у нас менеджить колишній викладач біотехнологій у Дніпровському університеті: він дуже добре вміє розмовляти та витягувати інформацію саме про технології. Є в нас людина, що знає китайську, людина, що довго працювала в IT, людина, котра розробляла ракети – і, якщо треба проаналізувати ракетний завод у Росії, вона вʼїде в тему за 5 годин, а решту часу присвятить пошуку.
У принципі, щоб навчитися робити розслідування, року достатньо. І перше, що роблять нові люди після тижня роботи у нас, – починають шукати та видаляти інформацію про себе (посміхається).
…про пошук локацій
– Знімки, зроблені завдяки супутниковій розвідці, ми використовуємо для верифікації інших розслідувань. Збираємо світлини з російських Telegram-пабліків, YouTube-каналів, «ВКонтакте», з груп, де росіяни пишуть, коли та куди вони привозять волонтерку. Чи хтось із російських воєнкомів знімає позиції росіян, і ми шукаємо штаби, склади припасів, танки, ремонтні заводи, розташовані неподалік лінії фронту. Далі волонтери ці світлини фільтрують, віддають нам, і мої співробітники знаходять локацію. Колись на якийсь склад приїжджали Лепс і Чичеріна – виступили там і стільки назнімали, що на фоні було видно церкви, розташування димових труб, плюс була приблизно написана локація на півночі Донецька. На півночі Донецька не так багато селищ, тому ми просто передивилися всі церкви та знайшли цю локацію. Надіслали ці дані розвідці, а за три дні побачили, що туди прилетіло.
Але у росіян також є команди, які так само передають дані своїй розвідці, а потім прилітає по нас. Можна згадати, як журналісти одного українського каналу знімали репортаж із танкового заводу в Києві, і за два дні туди прилетіло, бо вони знімали з вікон. Коли українці викладають прильоти, команда ефесбешників, які передивляються наші пабліки, бачить, що кудись не влучили – треба стріляти ще раз. Вони навіть реєструють Telegram-канали під виглядом українських і просять: «Кидайте нам у приватні фото прильотів». І багато українців скидають!
Навіть фото дерева може здати локацію: є сайт із реєстром дерев по всьому світі, і ти бачиш, що такі-то дерева ростуть лише на такому континенті, на такому меридіані. Потім звужуєш зону до кількох сотень квадратних кілометрів. А далі, якщо світлина була викладена одразу, можна зрозуміти, в який час це зроблено, і за тим, як сонце світить, день це чи ніч, вирахувати часовий пояс тощо – проаналізувати можна майже все!
…про вибір тем для розслідувань
– Насамперед ми обираємо теми, де найбільше брехні з того боку. А ще фокусуємося на бізнесах, які продовжують працювати в росії. Вбиваємо назву бренду в Telegram-боти, які пишуть, працює бренд у росії чи ні, та методично випускаємо інформацію.
Ще одна важлива тема – побудова реєстрів. Ми стежимо за ситуацією на фронті та по областях, де, найімовірніше, невдовзі буде контрнаступ, і готуємо реєстр колаборантів – аби, коли територію відібʼють, їх усіх посадили. Щодо пропагандистів це просто системний процес: раз на місяць робимо апдейт і додаємо людей у список.
Ну й часто наша основна експертиза – пошук за обличчями. У такий спосіб намагаємося знищувати російську культуру в усіх її проявах за кордоном, як у кейсі з Australian Open.
…про інструменти роботи
– Я вважаю, що інструменти не сильно важливі: важливий досвід у розслідуваннях, те, як ти думаєш. Коли прилетіло в пологовий будинок у Маріуполі, російська пропаганда почала казати, що там були українські військові: вони поставили світлину пологового та світлину з нашими військовими. Ми зворотним пошуком за цією світлиною знайшли в соцмережі «ВКонтакте» паблік російської пропагандистки, і виявилося, що це взагалі був не пологовий, а дитячий садок. І потім ми просто відкрили супутникову карту, переглянули всі 300 дитячих садків на території Маріуполя та знайшли, де саме це фото було зроблене. Виявилося, що за 10 км від пологового. Тут ми використали просто Google maps і сервіс пошуку за зображеннями – спрацював наш досвід у розслідуваннях. А загалом найбільше допомагають різні Telegram-боти, і мені це приємно: ці боти переважно на території росії, росіяни крадуть персональні дані, а потім ці дані допомагають убивати росіян.
Для проектів, у яких ми шукаємо штаби росіян, одна українська компанія автоматизувала процес збирання із соцмереж усіх світлин, постів. Ця система автоматично знаходить на зображенні автомат чи танк, а далі ми вже шукаємо локацію. Але я не можу називати цей інструмент за домовленістю з розробниками.
…про стартові точки розслідування
– Наприклад, ми вивчаємо якусь російську компанію чи російський завод, який обходить санкції, але інформації особливо немає. Заходимо в Instagram чи у «ВКонтакте» та бачимо світлини однієї зі співробітниць за робочим столом: «Пʼятниця, я пʼю вино». А на столі перед нею лежить доволі добре сфотканий лист, на якому за наближення видно юридичну особу. Починаєш її гуглити, знаходиш нові звʼязки з тим, що ти досліджував на початку. Коли ми шукали адресу офісу деяких пропагандистів, ми знали БЦ, де в них орендований офіс. А в однієї зі співробітниць були ліфтолуки: ми наблизили один і побачили, що світиться номер поверху, на який вона їде. На інших її світлинах був вид із вікна – ми побачили, як розташовані стіни в цьому офісі. Потім ти телефонуєш у бізнес-центр, представляєшся орендатором і питаєш, які площі є на восьмому поверсі. Іноді вони можуть навіть креслення скинути, де є вільний кабінет – так можна дізнатися, де людина сидить…
Щодо пошуку телефонів: зазвичай хтось, наприклад «Yandex. Еда», зливає базу, хтось один її купує, перепродає, і потім вона потрапляє в Telegram-бот чи спеціалізовані інтернет-сервіси. Кидаєш туди прізвище людини чи пошту, і їх підвʼязує до телефону. Зазвичай у кожній базі є ідентифікатори, котрі перетинаються з якоюсь іншою базою – тобто у телефона є привʼязка до профілю в соцмережі та дати народження. По суті, ти отримуєш велике досьє на людину з усіх цих баз.
Ці боти недорогі: за 10–15 ботів ми платимо не більше за $100 на місяць. А деякі боти взагалі безкоштовні.
…про те, як видали ордер у Гаагу путіну та Марії Львовій-Бєловій
– Тут відправною точкою були новини про те, що українських дітей депортують до росії: заяви різних ЗМІ в Україні та росії про те, що вивезено 200 тис. дітей, 700 тис. дітей… Але нічого не було написано про те, хто це робить та як таку кількість можна взагалі вивезти.
Почали ми з пошуку людей, які виїжджали з Маріуполя. Вони розповіли початок схеми: на блокпостах російські бойовики шукали в них татуювання, питали, чи підтримують Україну, і, коли була хоч якась маленька помилка, дитину забирали та відвозили кудись. Далі ми почали пошук за відкритими джерелами і вийшли на Марію Львову-Бєлову: побачили в неї світлини з українськими дітьми та змогли витягнути з їхнього сайту внутрішню презентацію, де була описана схема їхньої роботи. Діти потрапляють у якийсь сортувальний центр у Донецьку, а далі їх уже перевозять на територію росії.
Також ми поговорили з родиною, що змогла повернути своїх дітей з росії: нам плюс-мінус проговорили всю схему, яка працює через Львову-Бєлову, через увесь Донецьк. Ну й фінальним етапом ми зробили з Марією фейкову розмову через Humint: зареєстрували профіль ніби російських батьків, які хочуть усиновити українських дітей, і написали: «Маріє, ми хочемо всиновити українську дитину». І вона дала контакт чоловіка, який цим опікується: він сказав, що раніше можна було напряму через них це зробити, але зараз треба офіційну заяву подавати – держава вже безпосередньо це контролює.
Спрацювало наше розслідування чи ні, можна судити з того, що Марія Львова-Бєлова стала другою людиною після путіна, якій видали ордер із Гаазького суду.
…про співпрацю з ГУР і не тільки
– Ми співпрацюємо, напевно, з усіма силовими відомствами: і з Міноборони, і з ГУР, і з СБУ, і з прикордонною розвідкою. У нас кілька напрямів співпраці, і перший – це навчання: читаємо лекції, наприклад, для співробітників ГУР. Іноді до нас звертаються конкретні відділи: «Нам цікаво, як працює супутникова розвідка, як ви знаходите локації». У нас також є записаний курс, котрий ми просто віддаємо держорганам, зокрема Академії СБУ. А другий напрям – системні процеси: коли ми, наприклад, шукаємо штаби чи конкретних людей.
Але ми навчаємо не лише держоргани, а й звичайних людей: з одного боку, розказуємо якісь свої фішки, котрі можуть і росіяни використати. Але вони і так їх використовують. Тут основна ціль – думати про майбутнє. 2015-го, коли я починав, людей, що опікувалися цим в Україні, було не так багато. Зараз цей ринок сильно вибухнув: зʼявилося багато комерційних компаній, волонтерських обʼєднань, і ця сфера далі розвиватиметься. Тож постала проблема: де знаходити людей, коли закінчиться війна? Нам потрібно готувати цифрове військо, бо, коли активні бойові дії завершаться, на росії будуть сидіти та плакати ображені росіяни. А за три роки вони знову до нас прийдуть. І ми маємо бути готові до цього.
