Іноді один-єдиний знімок може розповісти історію набагато цікавіше, глибше і яскравіше, ніж тисячі слів друкованого або закадрового тексту. Ба більше – передати не просто інформацію, а й відчуття моменту, причетності до події, що відбувається просто зараз у будь-якій точці світу або що відбувалася в минулому. Наш спеціальний проект «Історії, що змінюють світ» у партнерстві з Global Images Ukraine – українським представництвом найбільшої цифрової медіаплатформи Getty Images – саме про це. Про правдиві історії без ретуші та фальші. Про людей – таких, які вони є. Про події, котрі привертають загальну увагу. Одним словом: про все те, про що ніяк не розповісти без якісних легальних зображень – найважливішого інструменту візуального сторітеллінгу. Такі знімки – це ключі від дверей до уваги і серця аудиторії. І Getty Images допомагає ці ключі підібрати.
У першому із серії матеріалів спецпроекту ми вирішили попрямувати на півстоліття назад, надихнувшись новим фільмом Квентіна Тарантіно «Одного разу… в Голлівуді». Події в ньому відбуваються якраз 50 років тому і тісно пов'язані з реальною історією ХХ століття – а саме з діяльністю сумнозвісної секти Чарльза Менсона «Сім'я», котра влітку 1969 року здійснила в Каліфорнії низку безглуздих жорстоких убивств, серед жертв якої опинилася вагітна дружина режисера Романа Поланскі, акторка Шерон Тейт. Утім, літо-1969 запам'яталося світові не лише цією трагедією – були в ньому й інші, набагато радісніші події, які сьогодні вважаються без перебільшення легендарними. Про них писали книжки, складали пісні і, звичайно ж, знімали фільми. Тематичну добірку останніх ми і вирішили скласти. А історичні фотографії з колекцій Getty Images допоможуть показати вам, як усе відбувалося насправді.
ПОЛІТ НА МІСЯЦЬ
Time Life Pictures/NASA/The LIFE Picture Collection via Getty Images
Ось він, слід від того самого «маленького кроку для людини, великого стрибка для людства»
«Наприкінці п'ятдесятих я часто чув, як казали: «Люди можуть літати лише над своєю планетою. Космос – це для болонок та мавп». Щоразу, коли я чув таке, мені хотілося зламати авторові тексту ніс. Але чомусь я завжди стримувався», – зізнавався Ніл Армстронг, людина, яка довела, що ми не прив'язані до нашої планети навічно. Завдяки йому 21 липня 1969 року о 02 годині 56 хвилин 20 секунд за Гринвічем історія людства пішла іншим шляхом. Саме Ніл першим ступив на поверхню супутника Землі, відразу за ним це зробив Базз Олдрін, а третій учасник місії «Апполон-11» – пілот командного модуля Майкл Коллінз – тим часом чекав повернення першопрохідців на навколомісячній орбіті.
NASA/NASA/The LIFE Images Collection via Getty Images/Getty Images
«Мене часто запитують, чому з висадки на Місяць ми привезли так багато фотографій Базза Олдріна й так мало моїх. Що ж, мабуть, у нього набагато фотогенічніший вигляд у скафандрі», – згадував Ніл Армстронг. Так, Базз і справді вийшов непогано. До речі, якщо придивитися, то Ніла на цьому фото теж можна побачити: він відбивається у дзеркальному щитку, що закриває обличчя Олдріна
Тоді, за доби космічної ейфорії, здавалося, що ще трохи – і «на Марсі яблуні цвістимуть». Але щось пішло не так... Із часу історичного польоту NASA зробило ще п'ять пілотованих візитів на Місяць. У цілому там побували 12 астронавтів. Останній політ відбувся аж 47 (!) років тому – 1972 року. А після цього місячну програму згорнули, пояснивши її завершення високою вартістю і відсутністю наукової необхідності. Довгі роки про Місяць ніхто особливо не згадував. Але останнім часом це змінилося: що тривожніше і тісніше стає на Землі, то частіше люди починають дивитися в небо. Найамбітніші плани в цій царині поки у США – там збираються відправити нових астронавтів на Місяць вже до 2024 року. А Росія та Китай оголосили про намір побудувати до 2030-го власні наукові бази на Південному полюсі супутника нашої планети. І, чесно кажучи, в успіх китайців віриться більше. Адже цього року вони вже реалізували першу в історії людства місію на зворотний бік Місяця: 3 січня там успішно примісячився апарат «Чан'е-4», відправлений з дослідницькою місією. «На це пішло приблизно стільки ж, скільки коштує прокладення кілометра тунелю метро», – прокоментував вартість місії заступник керівника китайської місячної програми У Яньхуа. Залежно від геологічних умов прокладення 1 км тунелю метро в КНР становить від $72,5 млн до $172,5 млн. До речі, для порівняння 1 км аналогічних робіт в Україні, за оцінками фахівців, коштує близько $100 млн. При цьому минулої осені загальну вартість будівництва багатостраждального метро на Троєщину київська влада оцінила в суму від $2,5 млрд до $3 млрд і оптимістично пообіцяла реалізувати цей проект справді космічного масштабу не пізніше 2025 року. Загалом, поки космічні кораблі борознять – ну ви зрозуміли...
Фото MPI/Getty Images
Здається, перших пасажирів метро на Троєщину у нас зустрічатимуть із неменшими почестями, ніж колись перших астронавтів, які приводнилися після повернення на Землю в Тихому океані. На фото (зліва направо): Ніл Армстронг, Майкл Коллінз та Базз Олдрін, яких 24 липня 1969 року вітає президент Річард Ніксон на борту авіаносця «Хорнет»
Загалом, Місяць манив людей завжди – і продовжує вабити до цього дня. До речі, перший науково-фантастичний фільм в історії кінематографа був присвячений саме йому. Тож пропоную згадати його – і ще кілька цікавих навколомісячних проектів.
«Подорож на Місяць» (Le Voyage dans la Lune, 1902)
Що це: німа комедійна короткометражка про перший міжпланетний контакт – землян і селенітів, корінних мешканців Місяця.
Чому варто подивитися: француз Жорж Мельєс уславився як один з основоположників світового кінематографа, винахідник перших кінотрюків і неймовірно плідний режисер. Сьогодні неможливо встановити, скільки саме фільмів він зняв: одні історики кіно називають цифру 4000, інші – 1000. Так чи інакше, всі сходяться на думці, що їх абсолютно точно було не менше 500. Ну а кадр із Місяцем, якому в око потрапив космічний корабель-снаряд, напевно десь та бачив практично кожен. Фільм «Подорож на Місяць», з якого він узятий, – це фарсова комедія Мельєса, що пародіює сюжети романів Жуля Верна «З гармати на Місяць» та Герберта Уеллса «Перші люди на Місяці». Вона ж перший науково-фантастичний фільм в історії. Загалом – знакове кіно без жодних але.
«З Землі на Місяць» (From the Earth to the Moon, 1998)
Що це: спродюсований Томом Хенксом 12-серійний мінісеріал HBO, що розповідає про історію місячної програми NASA.
Чому варто подивитися: телеканал HBO ставив найвищу планку на ринку історичних мінісеріалів задовго до «Чорнобиля». Так, ще 1998 року мовник представив найбільш докладну історію розвитку американської місячної програми – від її зародження на початку 1960-х і до згортання в середині 1970-х – під амбітним слоганом America's greatest adventure. Television's biggest miniseries. Амбіції виправдалися: проект отримав три прайм-таймові «Еммі», включаючи премію за найкращий мінісеріал та найкращий кастинг для мінісеріалу, а також «Золотий глобус» у номінації «Найкращий мінісеріал або телефільм».
«Місячна афера» (Moon walkers, 2015)
Що це: пришелепувата франко-бельгійська комедія режисера Антуана Бардо-Жаке з потужним американо-британським кастом.
Чому варто подивитися: кожна легендарна подія, своєю чергою, обростає легендами. Найпопулярніша легенда про висадку на Місяць говорить, що… жодної висадки не було. Що все це – фальсифікація, зафільмована кіношниками в павільйоні. Власне, ця версія і стала основою комедії «Місячна афера». Вона розповідає про спецагента ЦРУ Тома Кідмана (Рон Перлман), який вирушає до Європи на пошуки Стенлі Кубрика. Він хоче вмовити режисера зняти «висадку на Місяць», щоб мати ці кадри для підстраховки, якщо реальна експедиція провалиться. Але замість великого режисера Том знаходить рок-менеджера Джонні (Руперт Грінт), який втирається до нього в довір'я і підсовує свого приятеля Леона (Роберт Шиєн) у «ролі» Стенлі Кубрика. Кідман, звісно, невдовзі розуміє, що до чого, але відступати вже нема куди... Загалом, якщо хочете добре посміятися – вам сюди.
ВУДСТОК
Michael Ochs Archives/Getty Images
Цей, мабуть, найвідоміший знімок із легендарного музичного фестивалю зробив фотограф Берк Уззл. На фото – Боббі Келлі та її бойфренд Нік Ерколайн, яким тоді було по 20 років. Вони не зараховували себе до хіпі й на Вудсток потрапили практично випадково. Боббі та Нік одружилися через два роки після фестивалю, виростили двох синів. Пара, що стала візуальним символом вільного кохання, досі разом
Музичний фестиваль, котрий розпочався вдень 15-го і закінчився вранці 18 серпня 1969 року, – найяскравіша ілюстрація закону Мерфі, який говорить: все, що може піти не так, піде не так. Зміна локації через неотримання дозволу на проведення заходу в містечку Вудсток, який дав фестивалю назву, призвела до проблем із квитками. Спершу організатори фесту анонсували, що чекають не більше 50 тис. осіб (якби вони назвали ще більшу цифру, дозволу б точно ніхто не дав). При цьому організатори таємно продали понад 150 тис. квитків. А в підсумку фестиваль зібрав за різними підрахунками від 400 тис. до 500 тис. людей.
Bill Eppridge/The LIFE Picture Collection via Getty Images
До місця проведення фестивалю тяглися кілометрові затори, а людей дедалі більшало
Побоюючись, що глядачі просто знесуть загородження, організатори прибрали їх самі – і таким чином фестиваль став безкоштовним. На організацію Вудстока було витрачено $2,5 млн, з яких повернулися лише $1,5 млн. До того ж фестиваль потонув не тільки у фінансовому, а й у буквальному сенсі: постійно лив дощ, що перетворив поле на справжнє болото. Люди жили у бруді, а через затори та негоду до місця проведення фестивалю насилу доправляли їжу, воду та медикаменти. Сцена не встигала просохнути, і багато музикантів боялися виступати. Але далеко не всі. Так, наприклад, групу Ten Years After застерегли, що є ризик ураження електричним струмом, на що фронтмен Елвін Лі відповів: «Ну й добре! Якщо мене вдарить струмом на Вудстоку, ми продамо багато записів». У результаті інструменти дійсно «коротило», та обійшлося без жертв. А самі Ten Years After, хоч і зробили потім непогану кар'єру, легендами так і не стали.
Warner Bros/Michael Ochs Archives/Getty Images
На жаль, геть без жертв на фестивалі не обійшлося. На Вудстоку померло троє людей: один сконав від передозування героїном, другого збив трактор, а третій впав із високих конструкцій – таких, як на фото. Втім, попри трагічні інциденти, загальна ситуація на фестивалі була на диво спокійна для такого масштабного заходу: більша частина з 80 арештів на Вудстоку була лише за зберігання наркотиків. При цьому «планокурців» узагалі не чіпали. «Та в нас у всьому окрузі Салліван просто камер на них не вистачить!» – пояснювали в поліції настільки лояльне ставлення
На Вудстоку люди не лише помирали, але й з'являлися на світ. На фестивалі відбулося 9 передчасних пологів, а одна жінка народила в заторі ще на під'їзді до нього. Ну а порахувати дітей, які народилися «в результаті» заходу, що став символом вільного кохання, геть неможливо.
Barry Z Levine/Getty Images
Можливо, подорослішавши, ці малюки стали повноправними гостями наступних Вудстоків
Після 1969 року Вудсток прогримів ще чотири рази: 1979-го, 1989-го, 1994-го та 1999-го. Але жоден із цих фестивалів не став таким самим грандіозним, як перший. До того ж Вудсток-1999 ознаменувався масовими заворушеннями й актами насильства, через які фестиваль вирішили більше не проводити. Втім, до піввікового ювілею ідею знову реанімували.
Вудсток-2019 мав пройти 16-18 серпня на автодромі Уоткінс-Глен, штат Нью-Йорк. Його ініціатори, серед яких був співорганізатор першого Вудстока Майкл Ленг, обіцяли виступи The Killers, Jay-Z, Майлі Сайрус, Imagine Dragons, The Black Keys, а також учасників оригінального фестивалю: Canned Heat, Santana, Джона Фогерті з Creedence Clearwater Revival, Кантрі Джо Макдональда, Dead & Company (гурт колишніх учасників Grateful Dead) та Джона Себастіана. Але заявлені музиканти стали один за одним спростовувати свою участь у заході, й на початку серпня організатори офіційно оголосили, що Вудсток-2019 не відбудеться через серію «непередбачених невдач».
Що ж, як то кажуть – на все свій час. І якщо цей час минув, то його вже не повернути. Хіба що в ностальгічній добірці фільмів.
«Вудсток. 3 дні миру та музики» (Woodstock. 3 Days of Peace & Music, 1970)
Що це: документалка, яка зафіксувала те, що відбувалося на фестивалі – як на сцені, так і поза нею, – в найдрібніших деталях. Режисирував фільм Майкл Уедлі, а одним із монтажерів був Мартін Скорсезе.
Чому варто подивитися: за три дні фестивалю творці фільму відзняли 193 км кіноплівки, з яких потім змонтували 184-хвилинну стрічку, що отримала «Оскар» як найкраща документалка та потрапила у номінації за найкращий звук і монтаж. Бюджет фільму склав всього $600 тис., а в кінотеатрах він зібрав $50 млн. Спочатку студія Warner Bros. геть не збиралася випускати стрічку в прокат – через побоювання, що ніхто не піде в кіно на музичну документалку. Але в підсумку боси студії вирішили ризикнути – і не прогадали. Можна лише уявити, як потім заздрили їм організатори фестивалю. Адже Вудсток, хоча і став легендою, обернувся при цьому фінансовою катастрофою. А фільм і саундтрек до нього, який очолював чарти Billboard три тижні поспіль, виявилися єдиним способом заробити на фестивалі. Але далекоглядні організатори не інвестували ні в те ні в інше – і зрештою залишилися ні з чим.
«Вудсток: три дні, що змінили покоління» (Woodstock: Three Days That Defined A Generation, 2019)
Що це: ще одна документалка – цього разу геть свіжа. На відміну від попереднього фільму, вона більше концентрується не на спробах передати атмосферу фестивалю, а на аналізі його феномена – чому Вудсток став тим, чим став.
Чому варто подивитися: фільм оскарівського номінанта, лауреата й неодноразового номінанта «Еммі», режисера-документаліста Барка Гудмана, зачіпає політичні та соціальні аспекти, що стали передумовою для фестивалю, подає Вудсток як маніфест контркультури й аналізує, як ці три дні змінили світ на роки вперед. «Так, можливо, нам і не потрібен ще один фільм про Вудсток. Але ця стрічка принаймні допомагає пояснити, чому кожне покоління отримує той Вудсток, на який заслуговує», – філософськи резюмує рецензент indieWire.
«Штурмуючи Вудсток» (Taking Woodstock, 2009)
Що це: біографічна драмеді оскароносного Енга Лі, знята за мемуарами Еліота Тайбера – людини, яка не мала жодного відношення до музичної індустрії, але без котрої Вудстока не було б.
Чому варто подивитися: 1969 року Еліот Тайбер був головою торгової палати Бетеля, штат Нью-Йорк. Крім того, Еліот допомагав своїм батькам керувати невеликим мотелем. Бажаючи підвищити туристичну привабливість містечка, хлопець вирішив організувати в ньому камерний музичний фестиваль і як чиновник виписав собі дозвіл на проведення заходу. За іронією долі в цей самий час по всій країні починають вводити заборону на проведення музичних фестивалів – через можливі безчинства. І Тайбер розуміє, що заздалегідь виписаний дозвіл – щасливий лотерейний квиток для Бетеля. Він виходить на організаторів Вудстока, в яких залишався місяць до вже анонсованого фестивалю і не було дозволу його проводити на попередньо орендованій локації, і пропонує їм свою. Отак до тихого містечка, населення якого на той момент не перевищувало 3 тис. людей, приїхали близько півмільйона хіпі...
«СІМ'Я» ЧАРЛЬЗА МЕНСОНА
Michael Ochs Archives/Getty Images
Jim Spellman/Getty Images
Усміхнений чоловік на фото вгорі – лідер кривавої секти «Сім'я», яка за його наказом влаштувала справжню різанину в Каліфорнії 1969 року. На знімку нижче – актор Деймон Херріман, який зіграв Менсона в новому фільмі Тарантіно. Дивовижна схожість – навіть без гриму!
Серпень 1969-го, що завдяки Вудстоку став кульмінацією епохи хіпі – з її романтикою загального братання, любові та пацифізму, – одночасно був її фінальною крапкою. І крапку цю в Каліфорнії поставили Менсон та його «діти», члени організованої Чарльзом секти «Сім'я»: прихіповані й зачаровані своїм лідером юні дівчата та хлопці, які замість вплітати квіти у волосся, взяли в руки ножі й пішли різати людей. Людей, обраних Менсоном – музикантом-невдахою, який мріяв про славу та зумів переконати свою паству, що є втіленням Христа й Сатани одночасно. У самозваного месії був свій варіант кінця світу: міжрасова війна, в якій чорні переможуть білих, а потім попросять «Сім'ю» допомогти їм побудувати дивовижний новий світ. Свій апокаліпсис Менсон назвав Хелтер Скелтер (Helter Skelter) – на честь однойменної пісні The Beatles. Первісно helter-skelter – це назва атракціону, спіральної гірки; також це слово означає хаос, безлад, чехарду подій. Вбивства, скоєні «Сім'єю», мали наблизити наступ Хелтер Скелтера – показати темношкірим, як треба діяти: для більшої наочності члени секти залишали на місцях злочинів написані кров'ю заклики до війни та символи «Чорних пантер», організації афроамериканців-радикалів.Від рук «Сім'ї» влітку 1969-го загинуло багато людей, але найвідомішою жертвою стала акторка, на яку покладалися великі надії, Шерон Тейт. 1968-го вона отримала номінацію на «Золотий глобус» за роль Дженніфер Норт у фільмі «Долина ляльок», того самого року вийшла за кінорежисера Романа Поланскі й завагітніла. На момент загибелі (члени секти по-звірячому зарізали Шерон в її власному будинку та вбили чотирьох гостей акторки) Тейт було лише 26 років. Вона була справжнім символом голлівудської мрії – молода, вродлива, талановита, вже успішна і здатна отримати набагато більше. Але в ніч на 9 серпня 1969 року ця мрія померла у крові та бруді: Шерон завдали шістнадцять ножових поранень, п'ять з яких були смертельні, а рушником, змоченим її кров'ю, одна з «дітей» Менсона написала на вхідних дверях слово PIG (свиня).
Keystone/Getty Images
Luca Carlino/NurPhoto via Getty Images
Через півстоліття після трагедії Квентін Тарантіно повернув Шерон Тейт на кіноекрани з допомогою Марго Роббі, яка зіграла акторку в його «Одного разу... в Голлівуді»
Чарльз Менсон, засуджений судом до смертної кари, котру потім замінили на дев'ять довічних термінів, помер два роки тому у в'язниці у віці 83 років. Маніакально одержимий бажанням слави і поклоніння, свою частку і того й іншого він безперечно отримав. Історія Менсона та його «Сім'ї» неодноразово екранізувалася – прямо або побічно. І перш ніж дивитися новий фільм Тарантіно, в цій історії однозначно варто розібратися докладніше – аби зрозуміти, чому Квентін зняв саме те, що зняв.
«Хелтер Скелтер» (Helter Skelter, 1976)
Що це: телефільм CBS, заснований на книжці Helter Skelter, написаній письменником Куртом Джентрі у співавторстві з Вінсентом Бугліозі – представником звинувачення на процесі у справі Чарльза Менсона та його «Сім'ї».
Чому варто подивитися: це одна з перших спроб реконструювати історію вбивства Шерон Тейт і зрозуміти мотивацію людей, які його скоїли. Автори підійшли до роботи дуже прискіпливо, намагаючись не упустити жодної деталі трагедії, а більша частина діалогів у сценах процесу над Менсоном і його «дітьми» взята безпосередньо зі стенограм суду. До слова, 2004 року на тому самому каналі CBS проект перезняли з тією самою назвою: хочете – дивіться оригінал, хочете – римейк.
«Так сказав Чарлі» (Charlie Says, 2018)
Що це: драма режисера Мері Херрон («Американський психопат») із Меттом Смітом у ролі Чарльза Менсона.
Чому варто подивитися: фільм концентрується на трьох послідовницях Чарльза Менсона, котрі відбувають довічні терміни. За сюжетом до них у в'язницю приїжджає молода аспірантка – щоб розібратися, як і чому ці милі юні дівчата скоїли свої жахливі злочини. В ролі однієї з «дівчаток Менсона» – Леслі Ван Хаутен (Лулу) – знялася Ханна Мюрей, Ліллі з «Гри престолів». До слова, Ван Хаутен фігурує і в «Одного разу... в Голлівуді»: у Тарантіно її зіграла Вікторія Педретті. Сама ж Леслі Ван Хаутен досі перебуває під вартою. Леслі посадили, коли їй було 19. Зараз їй 69 років. За останні три роки вона тричі подавала прохання про умовно-дострокове звільнення – і тричі його відхилили. Востаннє – в червні 2019-го.
«Одного разу… в Голлівуді» (Once Upon a Time... in Hollywood, 2019)
Що це: фільм, в якому Тарантіно з допомогою Леонардо ДіКапріо і Бреда Пітта переосмислює історію загибелі Шерон Тейт.
Чому варто подивитися: на прем'єрі в Каннах стрічка удостоїли шестихвилинної овації. Але важливіше інше: «Одного разу... в Голлівуді» – дев'ятий фільм Квентіна Тарантіно. І можливо, передостанній. Три роки тому режисер заявив: «Я планую зупинитися на позначці в 10 фільмів. Тож залишилося ще два, якщо враховувати, що для мене «Убити Білла» – один фільм, тільки розбитий на дві частини. Припускаю, що в 75-річному віці мені раптом захочеться зняти ще одне кіно. Та все ж таки усі розуміють і даватимуть собі звіт, що Квентін старенький, захотів порадувати сусідів по будинку престарілих, і не ставитимуть це кіно на одну полицю з першими десятьма». Невідомо, чи не передумав він відтоді, але, якщо наступну стрічку Квентін і справді вирішить зробити фінальною, йому доведеться дуже постаратися, щоб перевершити свій же успіх. Адже за результатами першого уїк-енду «Одного разу... в Голлівуді» став найкасовішим фільмом у кар'єрі режисера, зібравши $40 млн (у попереднього рекордсмена – «Безславних виродків» – $38,05 млн). Такий фінансовий успіх авторського кіно пояснюється й ультразірковим акторським складом, і прізвищем режисера, і захопленням критиків. А також тим, що фільм на повну силу використовує магію кіно, завдяки якій йому вдається «переписати» криваву та страшну історію в геть іншому контексті (в якому саме – не говоритимемо, щоб не спойлерити). У центрі сюжету – актор вестернів Рік Далтон (Леонардо ДіКапріо), який виходить у тираж, та його дублер-каскадер Кліфф Бут (Бред Пітт). У маєток, що сусідить із будинком Далтона, в'їжджають Шерон Тейт (Марго Роббі) з Романом Поланскі (польський актор Рафаль Заверуха). А далі... А далі – починається магія Тарантіно.
Getty Images – світовий лідер в індустрії ліцензування всіх видів цифрового контенту (фото, відео, музики для комерційного використання у ЗМІ, кіно, рекламі та інших медіасферах), що пропонує професіоналам понад 300 млн одиниць контенту за допомогою глобальних цифрових платформ www.gettyimages.com та www.istock.com. Getty Images об'єднує понад 770 колекцій, зокрема створених у партнерстві з провідними виробниками контенту – BBC, AFP, Sky News, Conde Nast, Warner Bros., Sony Pictures Entertainment, Discovery, National Geographic, The New York Times, – а крім того, брендами UEFA, FIFA, NBA та багатьма іншими, тим самим надаючи можливість всебічного висвітлення понад 160 тис. головних новинних, спортивних і розважальних подій світу, а також доступ до найбільшого історичного фото- і відеоархіву.Агентство Global Images Ukraine – ексклюзивний представник Getty Images в Україні. Більш ніж 15-річний досвід роботи агентства дає його клієнтам унікальну можливість ліцензувати матеріали й отримувати супутні юридичні послуги, виключаючи ймовірність виникнення неприємних ситуацій, пов'язаних із порушенням прав правовласників.
Створюйте контент разом із Getty – і дайте своїм історіям силу життя!
