У поле зору українських ЗМІ Ігор Лаченков потрапив у липні – коли допоміг Фонду Сергія Притули зібрати 600 млн грн на «Народний «Байрактар»: 96 млн грн із загальної суми українці задонатили саме на реквізити Ігоря. Однак тим, хто цікавиться українським медіаполем, Лаченков був відомий набагато раніше – як автор, що лише за п'ять місяців вивів свій канал «Лачен пише» у топ-10 найбільших новинних телеграм-каналів України. Сьогодні сукупна аудиторія 23-річного інфлюенсера в різних соцмережах становить понад 1 млн підписників, кожен його пост тільки в основному каналі «Лачен пише» збирає понад 400 тис. переглядів, а довіра читачів до автора лише зростає: минулого тижня з нагоди Дня Незалежності Ігор буквально за декілька годин зібрав 24 млн грн, які пішли на фонди Притули та «Повернись живим».
Про особливості своєї роботи, секрети популярності та використання соцмереж як зброї у війні з росією Лаченков розповів у межах документального циклу «Медіа на війні: Трансформація», котрий створює студія FILM.UA. Детальніше з проектом та його героями ми познайомимо вас восени, а сьогодні, користуючись партнерським статусом, публікуємо повне інтерв'ю з Ігорем, зокрема те, що не ввійшло до фільму.
Уся робота з пошуку, перевірки та публікації новин відбувається в iPhone, тому екранний час Лачена становить від 15 до 20 годин на добу – залежно від гостроти ситуації у країні
– До створення «Лачен пише» я опікувався телеграм-каналами, – каже Ігор, маючи на увазі створення каналів «під ключ», – був у гуморі (першим каналом Лаченкова був гумористичний «Бро скинув мем». – MBR), також вів медіа про місто Дніпро та свій новинний блог в інсті. У блозі до початку війни було десь 70 тис. підписників, у телеграмі – приблизно 150 тис., на pro.dnipro – 50 тис. І все. Навчався в університеті. Спершу на юридичному – закінчив бакалавра в [Національному юридичному університеті ім.] Ярослава Мудрого, потім вступив до магістратури економічного [факультету Харківського національного університету ім.] Каразіна, але мені подобалося писати новини.
– Спочатку ти робив це в Instagram – висвітлював епідемію, протести в Казахстані… Чи гадав, що робитимеш новини постійно?
– Ні, це починалось як хобі. Мені подобалося стежити за життям країни. Я ж не знав, що потім таке буде.
– Велика війна?
– Так.
– Але ж ти в якомусь інтерв'ю казав, що був готовий до повномасштабної війни.
– Я створив «Лачен пише» 10 січня і гадав, що там буде про політику, економіку тощо. Та менше ніж за тиждень почалися мілітарні новини: щодня дедалі більше казали, що буде війна, і канал перетворився на суцільний моніторинг цих новин.
– Яким було твоє 24 лютого, зважаючи на розуміння, що буде повномасштабна війна?
– 24 лютого почалося з того, що я не спав – усю ніч моніторив події. Це ж почали літаки літати над Україною, о пів на четверту обстріляли Маріуполь, потім КПП у Криму прорвали, а далі вже почався ефір із путіним. Я все це дивився онлайн, і мій ранок почався зі слів «путін оголосив спецоперацію» – тоді я написав пряму мову.
– Скільки ти тоді не спав?
– Дві-три доби, точно вже не пам'ятаю. Понад два дні. А потім іще 21 день не виходив із квартири – мав багато роботи, і не було часу на щось інше, крім моніторингу [новин].
– Ти сам це робив?
– Спершу так, а потім мені вже допомагав друг.
– Той, що носив тобі їжу?
– Та він по-різному допомагав, було багато справ на початку повномасштабної. Але їжею теж забезпечував (посміхається).
– А команда коли в тебе з'явилася?
– Удвох ми почали працювати за два тижні, а третя людина додалася вже через місяць. Вона моніторить західні джерела, а я більше по українському простору. І російському.
– Як у вас зараз відбувається робота? Це чергування?
– Є загальний чат, куди ми всі новини скидаємо, – і там відбираємо, що постити. А коли це дуже важлива новина і є стовідсоткове джерело, то постимо відразу. Майже щодня працюємо втрьох, але бувають винятки, коли хтось завантажений і попереджає, що не зможе.
– Які джерела ти вважаєш «стовідсотковими»?
– Голови військових адміністрацій, Генштаб… офіційні представники України.
– А які канали крім ЗМІ читаєш?
– «Ґрунт», «Скринька Пандори», «Типовий Донецьк», «Перша приватна мемарня», Сергія Стерненка, Сергія Притули – передивляюсь усе, зокрема авторські канали. Часто телеграм працює швидше за офіційні новини: наприклад, місцевий канал про Донецьк фіксує всі прильоти, і ти одразу розумієш – отам була «бавовна». Або є канали військових, де вони натякають: стежте за новинами у Херсоні.
– Чи є в тебе власні джерела – наприклад, серед військових? Як перевіряєш інформацію?
– Коли пишуть, наприклад, про контрнаступ на Херсонщині або про щось у Харківській області, на Донбасі, я можу скинути військовим, що там перебувають, – і вони можуть написати, чи фейк це. А аж якихось інсайдів немає.
– Пропозиції щось розмістити за гроші до тебе надходили? Або, можливо, купити інформацію.
– Такого не було. Часто люди безкоштовно щось мені підкидали, але це інформація, яку треба треба ретельно перевіряти, і не завжди зрозуміло, чи з тобою просто поділилися, чи це свідомий вкид.
– Ти все ретельно перевіряєш – яких іще принципів дотримуєшся?
– Ми не створюємо паніки, не пишемо про зрадоньку, намагаємося вести канал аполітично. Головне – показати, що відбувається на фронті та й загалом усе, що пов'язане з військовими.
– Що ти вкладаєш у дефініцію «аполітично»?
– Без політичної оцінки. Бо… а що зараз оцінювати? Іде війна, ворог один.
– У каналу «Лачен пише» є власний стиль: здебільшого лаконічні інформаційні повідомлення, іноді – емоційні авторські ремарки. Як цей стиль формувався?
– Від самого початку було вирішено постити новини без води: найголовніше, коротко та ясно – аби люди розуміли, про що йдеться. Великі пости від себе – це нецікаво, тому їх я пишу вкрай рідко (і тому їх читають). Інших обмежень немає.
– А як з'явилася настільки персоналізована назва? Через те що ти вже мав аудиторію?
– Так, я ж моніторив новини в інсті, а потім інстаграм почав блокувати мої сторіз і хотів знести акаунт. Тому я перейшов у телеграм і довго не думав над назвою: «Лачен пише» – та й годі. Я ж не знав, що там буде понад 800 тис. підписників. Ну, вже як є (посміхається).
Станом на сьогодні канал має понад 844 тис. підписників
– Можеш пригадати, якою була динаміка збільшення аудиторії?
– У перший день на канал підписалися всі друзі, їхні родичі, знайомі – там було майже 7 тис. людей. За перший місяць було 20 тис., за день до початку повномасштабної війни – вже 70 тис., а за 24 лютого підписалися, мабуть, іще 100 тис. одразу. І далі щодня додавалося по 50–70 тис. Десь за місяць війни динаміка, звісно, змінилася – люди почали підписуватися набагато повільніше. Але іноді щось таке трапляється на фронті або у світових новинах, що люди знову починають сильно стежити, і кількість підписників зростає. Історія зі збором на «Байрактари» також дала приріст аудиторії – тільки під час збору коштів на канал підписалися майже 60 тис. людей.
– Зрозуміло, чому на початку повномасштабної війни люди підписувалися на все, що бачили. Але чому згодом вони не відписалися від тебе, як гадаєш?
– По-перше, люди полюбляють персоналізацію: їм до вподоби, що хтось особисто відповідає за контент і на нього можна поскаржитися, коли щось не так. Також людям подобається, що в нас майже немає фейків, а якщо вже трапляється, то ми вибачаємось: і CNN, і BBC – всі іноді помиляються. Крім того, в інформаційному просторі зараз дуже багато новин, і люди втомилися стільки читати, а ми намагаємося виставляти найголовніше.
– А чому ти закрив коментарі?
– Бо туди ще до початку повномасштабної війни набігло багато русні й іпсошників, що розводять зраду, маніпулюють фактами. Ще один фактор – люди у нас дуже люблять сперечатися, тому під час війни це треба прибирати. Хай краще йдуть десь на русню лаяться, аніж одне на одного в коментарях українських каналів.
«Є таке модне слово «інфлюенсер», воно доволі точно описує мене зараз. Я не журналіст, бо не пишу статей та не працюю на передовій, я не волонтер, бо не закуповую й не передаю. Я шукаю і пишу новини – та й усе»
– «Лачен пише» – не єдине твоє медіа. Скільки в тебе каналів комунікації та якою є сумарна аудиторія, підписана на них?
– Є ще другий новинний канал «Злочин та кара» (тільки треба вже змінити назву) – там 140 тис. підписників. Є гумористичний «Бро скинув мем» – там 190 тис. Був англомовний канал, але зараз він заморожений, ще у мене є твіттер (130 тис.), інста (390 тис.), ну й акаунт про місто Дніпро – він теж заморожений (46 тис.).
– Чому заморозили англомовний канал?
– Тому що на нього витрачалося дуже багато часу, а іноземцям вже було нецікаво. Першими тижнями повномасштабної [війни] була погана комунікація з західною аудиторією, адже міжнародних видань та журналістів в Україні було не так багато, вони не дуже швидко працювали, плюс – не могли виставляти все те, що могли виставляти ми: наприклад, дохлу русню. А зараз у них налагоджена комунікація, журналісти повсякчас їздять на фронт, тому вести канал немає сенсу – західна аудиторія вже читає свою пресу.
– А чим канал «Злочин та кара» принципово відрізняється від «Лачен пише»?
– Він закритий, можна зайти лише за посиланням. Там ми виставляємо наслідки обстрілів, руйнування, злочини росіян – та як ми їх караємо. Викладаємо дохлу русню без цензури… все, що не можна постити на основний канал.
– Не можна з етичних міркувань?
– Не тільки. На жорсткий контент 18+ можуть наскаржитися, що призведе до бану iOS-пристрою, і канал буде доступний лише на Android-пристроях. Така політика телеграму.
– Як з'явилась ідея «Народного «Байрактара»? Чи правильно я розумію, що спочатку ви хотіли зібрати просто на щось корисне?
– Ідея давно була у повітрі (посміхається), я навіть жартома писав Подоляку у твіттері, не гадаючи, що він щось відповість. Але в такий спосіб ми ще більше підігріли українську аудиторію.
У штабі Фонду Сергія Притули у Дніпрі був координатор Богдан, який познайомив мене з командою. А потім я познайомився саме з паном Сергієм. Спочатку ми збирали на швидкі й дуже хутко це зробили, тож Притула запропонував зібрати на «Байрактари». Я гадав, ми збиратимемо на один – не знав, що буде три.
– Пам'ятаєш динаміку збору?
– Першого ж дня ми зібрали 360 млн грн, якщо не помиляюся. За весь час зібрали 600 млн, а саме моя аудиторія – 96 млн грн. У мене не було інших рахунків, тільки посилання на монобанку, а решта – вже реквізити безпосередньо фонду, тому точну цифру, скільки зібрала саме моя аудиторія, неможливо вказати. Точна цифра по банці – 96 млн.
– Що ти відчував, коли розумів, що збираєш мільйони на таку корисну справу?
– Що це щось неймовірне. Я не вірив, що можна так швидко зібрати гроші на… який це був місяць війни – четвертий, п'ятий? Багато хто казав, що люди виснажені, ви не зберете, це дуже багато. А ми: «Ну, треба пробувати» (знизує плечима). Пам'ятаю відчуття, коли заходиш у будь-яку соцмережу, гортаєш стрічку, а там скрізь «Байрактари». Це дуже круто. І я ж бачив тільки свою банку (першого дня зібрав десь 30 млн грн) – та був у шоці. А потім мені пишуть: «Ми зібрали 360 млн». І я такий: «Що?!» Гадав, ну, може, 150 млн зібрали. А зібрали понад половину суми! Тому емоції зашкалювали, було дуже складно заснути цього дня.
– До «Народного «Байрактара» про тебе майже не було інформації – ну веде собі хтось телеграм-канал. А проте люди тобі довіряють, зокрема великі гроші. Як гадаєш, чому?
– Бо в мене було багато зборів і до цього, просто не таких великих. Перший збір – іще до 24 лютого. Я давав перелік фондів, волонтерів і писав: люди, скидайтеся зараз, це дуже потрібно, хоча не знав, що саме за тиждень буде повномасштабна війна. А з початком повномасштабної мій інстаграм перетворився на хаб допомоги: отримуючи по мільйону запитів щодня, я виставляв по два-три збори, аби не втрачати фокуса. Якщо виставляти багато, то фокус зіб'ється, і ми на кожну ціль зберемо по тисячі гривень, і на цьому все завершиться. Потім були збори вже в телеграм-каналі: я купував дрони для одного підрозділу. Потім – перший великий збір на 666 тис. грн, і я не гадав, що ми їх зберемо за 1,5 години (вони пішли до «Повернись живим»), потім був збір уже на 6,6 млн – зібрали майже сім та поділили їх між великими фондами. І потім було ще декілька таких зборів.
– Ти рахував загальну суму?
– Якщо не рахувати, скільки допомагав іншим (я не все збирав на свою банку, а часто просто постив реквізити), то тільки на мою банку перераховано понад 120 млн грн (станом на початок серпня, до збору в День Незалежності. – MBR).
«Гадаю, я закріпився серед телеграм-каналів іще й через відсутність поганого бекграунду, чогось, до чого можна «докопатись». Одна політична сила намагалася знайти на мене компромат, але все було дуже притягнуто за вуха – бо нічого немає»
– Що ти знаєш про свою аудиторію (крім очевидного – це патріотично налаштовані люди) та чи вибудовуєш із нею якусь спеціальну комунікацію?
– Це люди від 18 до понад 70 років. Знаю, бо літні люди періодично пишуть мені у фейсбук та навіть в інстаграм. А щодо комунікації… на початку в моїх постах було багато мату, і мені писали: ну навіщо, тебе ж читають бабусі, дідусі, знайомі (на мене були підписані всі родичі друзів). А я казав: війна без лайки – це якось дивно. Зараз уже, звісно, градус трохи знизився, я намагаюся все дуже чемно писати та мати якусь внутрішню цензуру. Але іноді щось проскакує (посміхається).
– Тобто змінюється емоційна складова, а меседжі залишаються тими самими.
– Так.
– Я до чого веду: в тебе більш ніж мільйонна аудиторія, якщо порахувати всі соцмережі. Це величезна сила та водночас величезна відповідальність. Чи усвідомлюєш ти це? Та чи впливає це усвідомлення на твої меседжі до аудиторії?
– Я розумію, що на мене зараз впала дуже велика відповідальність, якої я не хотів. Намагаюсь із цим впоратися, розумію ризики: люди повірять майже всьому, що я напишу, і можна нашкодити – наприклад, удаючи із себе воєнного експерта. Тому я з усією цією мільйонною аудиторією дуже обережно комунікую.
– Ти розповідав, що відчув паніку, коли вперше загострилася ситуація в Енергодарі. Як ти сам із собою розв'язуєш такі питання, аби твій настрій не передався аудиторії?
– Так, перша паніка була саме щодо Енергодару, адже коли дивишся у майже прямому ефірі, як мавпа з гранатою стріляє по енергоблоку, то якось уже важко... Це дуже страшно. Але зараз, після всього, я зрозумів, що треба завжди дивитися до кінця, а потім уже панікувати. Це вже з'явилося з досвідом (посміхається).
– Чи була в тебе російська аудиторія та як вона поводилася на початку повномасштабної війни, коли в каналі з'явились емоційні пости, мат, «дохла русня» тощо?
– На початку великої війни в мене було відсотків 20 аудиторії з росії – люди підписувалися на українські канали, аби стежити, що тут коїться. І на мене підписувалися. Російські телеграм-канали мене часто репостили. На початку війни я якось ще намагався на них уплинути: люди, виходьте на мітинги, щось робіть, не мовчіть! А потім зрозумів, що це просто стадо, яке нічого не може зробити, – вони отримали по дупі палкою та сховалися по хатах. Тож далі поводився радикально: йдіть на* та й годі.
– Вони тобі не писали прокльонів?
– Багато росіян писали мені: «Ми не хочемо цієї війни, це не ми». А хто тоді? Вийди на мітинг і скажи, що не хочеш цієї війни! Але їм легше написати у соцмережі якусь дурню або набити невидиме татуювання (сміється). А погрози від русні в мене були й до повномасштабної війни: коли, наприклад, виставляв новини, що нам надіслали військову допомогу. Коли ж почалася повномасштабна – почалося щоденне залякування. Першими тижнями, коли ніхто не розумів, що буде далі, й ситуація на фронті змінювалася щодві години, навіть військові рф на «серйозних щах» писали, що за два дні будуть у Дніпрі та відріжуть мені голову. Ну і звичайні люди теж щось писали.
– Було страшно чи ти розумів, що це маячня?
– Страшно – коли вже хтось до тебе заходить. А письмові погрози – це маячня: коли людина справді хоче щось зробити, вона тебе не попереджатиме.
– Ти кажеш, що не хотів цієї популярності (і водночас відповідальності). А чого хотів? Ось починається повномасштабна, ти сидиш цілодобово, не спиш, три тижні не виходиш із квартири – заради якої мети?
– Для мене все це – інформаційний фронт. Те, як я можу бути корисним на цій війні. І всі збори – про те саме. Коли я не зі зброєю в руках, не оператор HIMARS або ще щось, я намагаюся допомагати військовим іншим: упливати на людей, змінювати їхній погляд на певні питання, на допомогу. Я б не сказав, що аж не хотів того, що зараз маю, просто це з'явилося дуже швидко, і багато чого треба було навчатися на ходу.
– Наприклад?
– Багато дізнався про військо та війну – я був нуль у цьому розумінні. Покажіть мені NLAW і Javelin – я б сказав, що все це РПГ. Я нічого не знав! Зараз знаю трішки більше (посміхається). Набув за цей час багато друзів і знайомих серед військових, вони мені багато чого розповідають, з'явилось уявлення, що таке війна і тактика війни.
– А з'їздити на фронт не хотілося?
– Звісно, хотів би з'їздити, але я завжди чесно кажу: мені реально страшно. Я людина з таким щастям, що краще не ризикувати, бо це закон підлості: поїду один раз – і не повернуся. На передовій достатньо журналістів, які висвітлюють війну та дають правдиву інформацію, яку я, зокрема, можу публікувати в каналі. Є військові, що можуть зі мною напряму комунікувати. Також дорога – це певний час, якого в мене дуже мало. З'їздив до Києва і вже випав із графіка, дуже багато справ накопичилося.
– Який, до речі, вигляд має твій графік?
– Зараз уночі буває багато «бавовни», десь може позлітати три-чотири склади, але про це краще зранку написати – моніторити онлайн уже нецікаво. Тож я намагаюся працювати з восьмої ранку, потім хлопці підключаються. Або навпаки. Головне, щоб хтось устав о восьмій ранку (посміхається).
– У якомусь інтерв'ю ти казав, що не платиш хлопцям із команди. Заради чого вони працюють?
– Вони тільки спочатку працювали на волонтерських засадах, а зараз у них відсоток від донатів, що йдуть на канал, доки немає реклами. Буде реклама – буде відсоток від реклами. Що кращим стає канал – то більше хлопці отримують: у нас команда, і хочеться, щоб усі були задоволені працею.
– Відсутність реклами – це принципова позиція?
– Була принциповою навесні, коли всі гадали, що війна закінчиться швидко. А зараз зрозуміло, що все працює, скрізь є реклама, і ми також можемо давати. Наразі не було, але гадаю, що буде.
– А про власний YouTube-канал не думав?
– Думав, і дуже багато хто пропонує, але поки немає чіткої ідеї, про що має бути цей канал. Просто використовувати власний бренд – це і є ідея, яку я чую, а певної конкретики немає. Вже є канали з новинами – наприклад, Стерненко класно з цим справляється, конкурувати в цьому плані нецікаво. Хочеться чогось унікального або дуже якісного, тому я зараз тільки думаю про це.
– А загалом про майбутнє думав? Чи не плануєш нічого, поки війна?
– Намагався думати, адже мені, як і багатьом людям, здавалося, що це закінчиться швидко: два-три тижні (сміється), місяць, ну максимум улітку. Я оптиміст і завжди хочу вірити в найкраще, але розумію, що війна не завершиться швидко. Звісно, завжди є фактор, що може все миттєво змінити, але покладатися на нього не варто. Тож що буде далі – подивимося. Спочатку треба виграти цю війну.
