2019 року Сергій Притула, без сумніву, був однією з найбільш обговорюваних персон країни. Ще у лютому через Нацвідбір на Євробачення в його бік полетіли камені: і за те, що занадто різко спілкувався з дівчатами з дуету «Анна-Марія», і за те, що дозволив собі нібито гомофобні жарти щодо іншого учасника, і за те, що ледь не через нього MARUV не підписала контракт із Суспільним та не поїхала на конкурс. А влітку справжній галас спричинило рішення Сергія Дмитровича піти у політику. Як казав сам Притула, такої кількості бруду на нього не лилося ніколи.
При цьому інтерв'ю Притула давав не так часто. І, підбиваючи підсумки року, редакція MBR зрозуміла, що до нього накопичилась безліч питань із різних тем. На щастя, у зустрічі Сергій нам не відмовив, хоча й попросив відстрочку: наприклад, у листопаді в нього було лишень півтора вихідних. Коли ж день ікс настав, Притула запросив на інтерв'ю додому, адже у такий спосіб і сам мав можливість провести там зайві півтори години.
- Останнім часом намагаюсь частіше бувати дома, користуюся зайвою можливістю поцілувати дітей та дружину, - каже Сергій. - Тому інтерв'ю тут. Графік такий, що я прилетів зранку до Києва, взяв таксі, приїхав додому, поспав, завіз малого на день народження до його товариша. От зараз поговорю з тобою - і знову втікаю, Тарас Тополя кличе на зустріч, щось запропонувати хоче. Потім треба забрати Діму з дня народження, а там уже й мала прокинеться, і ми проведемо якийсь сімейний вечір. Завтра я їду з Києва.
Кабінет Сергія розташований на другому поверсі його квартири
Тут зберігаються і його дипломи, грамоти й нагороди. Ось, приміром, чесно зароблені «Телетріумфи»
- Ми зустрічаємось у період активної підготовки до Нацвідбору. Згадую все, що відбувалося після торішнього, і здригаюсь. Що відчував, коли пішла така хвиля негативу?
- Ну так а що там відбувалося? Відверто кажучи, поржав із того всього. Цілий рік перебуваю в комічній ситуації, адже всі вважають, що MARUV на Євробачення не поїхала саме через мене. Річ же в тому, що я ось цим своїм ротом, яким заробляю гроші, оголосив переможця Національного відбору. Її звати MARUV. На тому робоча частина закінчилась - я закрив рота і поїхав додому. На другий день MARUV не підписала контракту з НСТУ. До чого я в цій схемі? (Сміється.) Але всі говорили, що я винен. Тижнів зо два заперечував, пояснював, а потім набридло. Людська натура настільки неправильна - їй хай там що кажи, вона не хоче чути. Ну хочете вірити, що я такий всесильний у цій країні, щоби вирішувати, кому їхати на Євробачення, а кому ні, - будь ласка. Може, воно й справді так (сміється).
- А як щодо ситуації з дуетом «Анна-Марія»? Багато хто називав це «распятием младенцев» і писав гнівні пости на твою адресу.
- Дивіться, ніякого там «распятия младенцев» не було. Нормально поговорили з дівчатами на сцені. А що я запитав такого? Сказав, що дивно, маючи як бекграунд батьків, котрі працюють на окупаційну владу, не боятися йти на конкурс. Люди ж по-різному реагують на такі речі. Вони відповіли, що, обираючи між конкурсом і батьками, вибрали би батьків. Я спитав, чого вони тоді обрали конкурс. Не було жодного запитання, яким би я їх принизив чи сказав, що вони погані діти або ж батьки в них погані. Хоча, звісно, вважаю: батьки, котрі переймаються кар'єрою своїх дітей, мають ухвалювати більш зважені рішення. Одним словом, ні про що не шкодую. Після того як мені помахали пальцями і кулаками - мовляв, я ображав дівчаток, - ті собі спокійнісінько, повертівши всіх на одному органі, полетіли на фестиваль до Сочі представляти Україну. До речі, через кілька днів після Нацвідбору вони написали мені листа, абсолютно спокійного, сказали, що образи немає. А щодо MARUV - недавно з нею бачились. Виявилося, в нас один перукар. З Анею - та сама історія. У мене жодних претензій до її творчості - популярні пісні, молодьожні (сміється). Але я не міг як людина, що негативно ставиться до фрази «Музыка, спорт вне политики», промовчати.
- Колеги за цехом висловлювали тобі своє незадоволення?
- В нас у цеху, будьмо відверті, і не заведено ділитися враженнями про твою роботу, якщо вони негативні. Думаю, була частина людей, які розділяли думку злих глядачів. А частина написала, що я все правильно роблю. У публічну площину, здається, нічого не виносилось… Монро щось писала, хоч і не зовсім колега. Коли не помиляюсь, щось про Хаята, котрого я нібито образив. Розумієш, злам у суспільстві відбувся. Настільки воно зараз… наелектризоване. Хай би що сталось, одразу вибух. Я вже років з чотири живу з усвідомленням, що не маю права на помилку - одразу розтопчуть. І як я «угорав», коли на рівному місці почали роздувати конфлікт. Просто почався вереск, починаючи від тієї ж Монро і закінчуючи дуже ніжним хлопцем-журналістом із ТСН. Він ледь не в ультимативній формі вимагав, аби я вибачався за гомофобські висловлювання. Це просить чувак, що працює на каналі «1+1» - каналі, де собі дозволяють жарти про Бориса Апрєля, котрий став жінкою. Чого ж він у свого керівництва такого не вимагав? Може, тому, що роботу любить і грошей треба? А коли справа торкнулась мене, підтягнув людей звідусюди.
Два дні це все гуділо, поки ситуацію не розрулив, знаєш хто? Хаят. Він записав сторіз, де чітко пояснив, що треба відмахатися від Притули, єдиної людини, яка його підтримала. А так воно і було! І чогось усі так різко позатикались! Ну, бляха, треба ж бути трохи спокійнішими! Суспільство - як тертка, сірничком провів - і загорілося. Притому інфоприводи зараз живуть максимум три дні. Аби вони жили довше, треба підключати спеціальних людей, напевно.
- Не думав після цього всього відмовитись від ведення Нацвідбору?
- По-перше, я цю роботу люблю, а відмовляюсь від тої, яка мені не подобається. Від ведення Нацвідбору отримую задоволення. Мені страшенно до вподоби наша тандемна співпраця з Наталкою Франчук - тішуся, що мені боженька послав на життєвій стежині такого продюсера-редактора. З нею ми спрацювались дуже швидко, і враження, ніби знайомі не три роки, а тридцять три. Плюс це мій улюблений формат роботи - імпровізація. Так, ти готуєшся до ефірів, прописуєш, шукаєш про виконавців інфу в гуглі. Але 70-80% того, що відбувається на сцені, - це імпровізація. А ще там у журі є Данилко, і відверто скажу: один із небагатьох персонажів нашого шоу-бізнесу, котрий вміє вдало парирувати. Це великий професіонал. І до слова, не пригадаю жодного українського артиста, якого б запрошували на кожний захід, що проводиться під егідою Євробачення. Шкіряні шорти Руслани Лижичко не висять у музеї АВВА, на відміну від костюма Вєрки Сердючки (сміється). Загалом, не бачу сенсу відмовлятись від цієї чудової роботи, доки не зрозумію, що я себе на ній вичерпав. Або канал зрозуміє, що я себе вичерпав.
У шоу-бізнесі, коли пропонують знятися на обкладинку, треба одразу, моментально впасти на коліна, поцілувати тій людині ноги, замовити службу за її здоров'я і бажано взяти хрещеною чи хрещеним своїм дітям.
- Ти людина дуже прямолінійна, що було особливо помітно саме у твоїх коментарях минулого року. З журналістами, наскільки я знаю, ситуація та сама - ти можеш доволі різко їм відповідати. Ніколи не переймався за імідж?
- Коли я приходжу на інтерв'ю і заходить дівчинка, сідає навпроти мене і робить так (нервово поправляє волосся), а потім каже: «Боже! Шо ж це у вас спитати, шо спитати?» Ну скажи, це нормально? Я ж знайшов у своєму графіку півтори години на інтерв'ю, про яке домовлялися між собою пресслужби? Серйозні пласти були задіяні! Чи коли телефонує журналістка і просить інтерв'ю, а я кажу, щоби звернулась у пресслужбу «Нового каналу» - вони узгодять із нею час і дату, формат, зрештою. «То я ж до вас уже додзвонилася, не можемо особисто поговорити, чи що?» Ні, не можемо, тому що на каналі сидить 10 людей, котрі отримують зарплату за свою роботу, а саме за те, що відповідають за комунікацію ведучих із масмедіа. І таке стрибання через голову - неповага до них. Ти мені хто така, аби я через тебе плював на колег? Тому мене станом на 2020 рік не дуже бентежить, що журналісти скажуть про мою поведінку, коли знаю, що маю рацію у тій чи іншій ситуації.
Із журналістами, здається, ми давно порозумілись - я ж не перший рік на телебаченні. Та й люди, які були 10 років тому журналістами, зараз уже шеф-редактори, головні редактори. Вони мене знають, я - їх. Журнал VIVA!, приміром, знає, що я їх ненавиджу…
- Саме хотіла про чорний список запитати.
- Ну, з VIVA! все почалося давно. Є дві історії. Перша. Люди роблять конкурс найкрасивіших, беруть моє фото, ставлять його у журнал разом з іншими претендентами. А потім пишуть: «Якщо хочеш, аби цей зі Збаража, з перебитим носом і кривими зубами, став найкрасивішим в Україні, відправ есемеску за 2,5 грн». Це притому, що СМС тоді коштувала близько 50 копійок. Так, половину забирає оператор, але якого чорта хтось у редакції вирішив, що можна заробляти тупо на любові людей до, наприклад, Притули? Я навіть жодного паперу не підписав. І сказав, що подам до суду. Після того «рєзко став некрасівим», прикинь? От просто з наступного року став такою потворою (сміється).
Друга історія була давно. До мене звернулась журналістка VIVA! і сказала, що видання хоче нас із родиною на обкладинку. А в шоу-бізнесі, коли таке пропонують, треба одразу, моментально впасти на коліна, поцілувати тій людині ноги, замовити службу за її здоров'я і бажано взяти хрещеною чи хрещеним своїм дітям. Я в ті часи з малим іще особливо не світився і сказав, що окей, будь ласка - даю вам рахунок дитячого будинку, ви туди перекинете 10 тис. грн, і я знімаюсь. Мені у відповідь: «Вы что, хотите, чтобы мы вам заплатили?» Я кажу: «Нє, я чоловік забезпечений, мені ваших грошей не треба. Просто давайте обмін. У мене росте дитина, яку я вчу, що треба допомагати тим, хто потребує допомоги. От йому повезло в житті - в нього є і мама, і тато. А в когось немає. Діткам у дитбудинках необхідний одяг, тепле взуття, їжа. Тож я хотів, аби цією зйомкою моя дитина долучилась до благодійності». Розмова закінчилася. Минає місяців зо три-чотири. У мене якась онлайн-конференція. І серед питань у коментарях з'являється таке: «Сергей! Тут слух прошел, что вы уже настолько зажрались, что требуете с глянцевых журналов деньги за обложку. Вы реально считаете, что уже на таком уровне, чтобы себе такое позволить?» Ну і як не сказати, що це - тупа істота, яка перекручує факти?
Тому так, є список, у ньому багато ЗМІ. Той самий «Знай.ua». Будь-яке моє слово у публічному просторі, навіть коментар до коментаря, вони перетворюють на інфопривід. На жаль, ми живемо в той час, коли робота в масмедіа не означає, що ти журналіст.
- На моїй пам'яті були два моменти, коли журналісти дозволяли собі забагато. Перший - весілля з Катею. Ти навіть подумував його приховати, здається.
- Ні, ну не аж так усе було, щоб приховувати. Мене взагалі дуже виручила колишня дружина: на момент, коли я одружувався, вона вже доношувала другу дитину. Через півтора місяця Юля народила гарну донечку. Просто у нас же люди мислять шаблонами - зазвичай у тому, що пара розходиться, винен мужик, бо він козел. Ото поки був бідний, вона йому була треба, а оце в Києві дорвався до слави і поміняв її на донецьку (сміється). Оце я ржав. Слава богу, у нас із Юлею Вікторівною чудові стосунки, вона живе у хорошій двоярусній квартирі, мною купленій, але ж нікому то не цікаво. Не цікаво, чому так сталося, хто куди пішов, хто своє особисте життя владнав раніше. За себе не дуже переймаюсь, та прикро, коли масмедіа формують інфоприводи, через які страждають мої близькі люди. Я більше переймаюся їхнім моральним станом. Жінка он в мене любить у Telegram поставити фільтр «Притула» і все читати (сміється).
На жаль, ми живемо в той час, коли робота в масмедіа не означає, що ти журналіст.
- Другий випадок - аварія за участю тещі. Звісно, прізвище Притула було мало не в кожному заголовку. Та навіть у кожному...
- Це був лакмусовий папірець у питанні журналістської етики. І збалансованої подачі інформації. Я з превеликим задоволенням подивився сюжет у програмі Дмитра Гнапа на «24 каналі»… «Чудова» програма, знаний журналіст-розслідувач… Прикро, що він так «зашкварився» на виборах, та з ким не буває (усміхається). Чим мені сподобався сюжет, де співрозмовником був адвокат постраждалої сім'ї? Тим, що за перших хвилин десять програми прізвище Притула лунало разів одинадцять. Задля цікавості рахував, прикинь? І на цьому лік не зупинився. Я трохи переживав, як на це відреагує Хомутинник, чоловік сестри Каті, - про нього сказали лише сім разів за програму. Це неповага до другого зятя, я вважаю (сміється). Дякую Дмитру, тепер розумію, який вигляд має «журналістська етика». Півгодини інтерв'ю з адвокатом постраждалої сім'ї та чотири хвилини телефонної бесіди з адвокатом Лілії Юріївни. Отакий от баланс. Ну але ж присутня інша думка? Присутня. Молодець.
Ще кумедна ситуація була з «Плюсами». Розповім, а ти вже сама думай, як це називати, бо я слів дібрати не можу. Пів серпня гостьовий редактор «Сніданку з 1+1» просила мене, аби 28-го числа прийшов до них на ефір. Це День міста Тернополя. А після смерті Ігоря Пелиха нас, так би мовити, відомих тернополян, не надто багато лишилось - то вони кликали поговорити про місто. Я погодився. Але за кілька днів трапилась ДТП. Під час контрольного дзвінка від редактора я сказав, що довкола цієї справи зараз нездоровий ажіотаж і з боку суспільства є певна агресія, тому не вважаю доречним ходити на ранкові шоу, жартувати там і хіхікати. Дозвольте нам трохи побути у своєму коконі. Вони сказали: «Окей». І 28 серпня в ефірі ранкового шоу вийшов «прекрасний» п'ятихвилинний сюжет про ДТП за участю моєї тещі. Підкреслюю, в ранковому шоу, де основний контент - розважальний. Я тоді так і не зрозумів, мене кликали на ефір, аби показати той сюжет? Чи вирішили, якщо не прийшов, хоч так мене долучити? Загалом, важко дібрати слова, щоб описати це. Тому, як сказав Зеленський, «ми всіх пам'ятаємо і нікому не забудемо».
Певна річ, усю нашу бесіду вкласти в одну частину було доволі складно, а тому дочекайтеся другої. У ній Сергій Притула розповів, чи відчуває нестачу конкуренції на ринку телеведучих, чому Володимир Локотко просив його бути гостем у шоу Ольги Фреймут та чи планує він іти у мери Києва.
