Щороку українського кіно стає дедалі більше, його частка у прокаті зростає, а смаки глядача щодо національного продукту поступово формуються. І звісно, всім причетним хотілось би бачити певний портрет українського глядача: не стать/вік/середній дохід, а те, що він більше дивиться зараз і хотів би дивитися в майбутньому.
Не секрет, що голлівудські стрічки - точніше, американського виробництва - користуються попитом у всьому світі. Десь більше, десь менше, але в багатьох країнах кінотеатри за наявності вибору радше візьмуть у розпис саме американський, а не локально вироблений проект. І в цьому немає нічого дивного - з голлівудським багатомільйонним блокбастером імовірність заробити значно вища.
Логіка зрозуміла. У більшості випадків для глядача спрацьовує проста формула: у США є кілька великих студій (тепер їх не шість, а п'ять), що змагаються між собою та вкладають у фільми величезні гроші. А величезні гроші - це коли й не якісна історія, то бодай круті спецефекти, і до них сучасний глядач, який обожнює атракціони, не байдужий.
Але як ми вже сказали вище, попит на американське кіно не скрізь однаковий. Є країни, де частка національного продукту в кінотеатрах перевищує частку американського. Саме з них ми й розпочнемо.
За даними нещодавнього звіту компанії Ampere Analysis, станом на кінець третього кварталу 2019 року можна назвати принаймні три держави, де американське кіно користується меншим попитом, ніж локально вироблене. Це Китай, Індія та Туреччина.
Великобританія демонструє велику цікавість до своєї культури загалом (зокрема, кіно) та середню - до американської продукції, що призводить до порівняно низького показника співвідношення. Однак тут важливо зазначити, що Великобританія часто виступає копродюсером американських стрічок, і ще частіше - міноритарним. Тобто фільм начебто і вважається британським, хоча фактично - хто вклав більше грошей, той і головний.
Голлівудський продукт почувається цілком спокійно в Південній Африці, Аргентині, Австралії, Канаді, Бразилії та Мексиці, порівняно непогано - в Іспанії, Нідерландах і Швеції. Більшість інших ринків мають приблизно однакові рівні цікавості до американських релізів і національних проектів. Тут завжди раді кіно з Голлівуду. Як, утім, і в Україні.
А що в Україні?
Позаяк ми вже підрахували бокс-офіс України за 2019 рік, то тепер сміливо можемо зробити аналіз і щодо нашого ринку. Отже, минулого року в прокат України вийшли 165 фільмів, котрі можна вважати цілком або частково американськими. Йдеться як про релізи виробництва США, так і про копродукцію. Беруться до уваги ігрові, документальні й анімаційні стрічки, за винятком фільмів у складі тематичних добірок і фестивалів.
Важливо нагадати, що в огляді бокс-офісу 2019 року ми враховували прокат 32 робіт українського виробництва. А загалом у прокаті було 342 фільми, крім тих, прем'єри котрих відбулися ще 2018-го. Одним із таких, до речі, був лідер українського кінопрокату за весь минулий рік - комедія «Я, Ти, Він, Вона» виробництва студії «Квартал 95» (прокатник B&H) із касою $2 млн 122 тис. 852 грн і 631 718 проданими квитками. Звертаємо увагу: щодо зборів і відвідуваності американських й українських стрічок враховані доступні редакції дані.
Назагал шляхом нескладних математичних підрахунків отримуємо, що частка американських фільмів складає 48,2%, українських - 9,4%. Але нас цікавить дещо інше - а саме частка українських й американських релізів від кількості проданих квитків. І вона така: кількість квитків, проданих на українські стрічки, - 2 725 785, або 8,9% від загальної кількості, тоді як у разі з фільмами США - 25,97 млн квитків, або 84,6%. Є тут і цікаві кейси: наприклад, історична драма «Захар Беркут» знімалась у копродукції зі США, таким чином потрапляючи і до перших, і до других.
Хай там як, щодо вподобань Україна перебуває десь між Канадою й Японією. Для наочності - трохи змінена діаграма:
Вочевидь, ситуація з зацікавленістю мешканців у національному кіно в Україні дещо ліпша, ніж у тій самій Канаді. З іншого боку, нижчий показник співвідношення американського та виробленого в Канаді кіно означає, що американського там у прокат виходить менше. Або, інакше кажучи, в Україні ставку на американське кіно роблять набагато частіше.
Які жанри цікаві?
Якщо брати до уваги лише один основний жанр кожного зі 165 аналізованих американських фільмів (і копродукцій), то найбільшою популярністю користуються драми та бойовики - 36 проти 33 стрічок. Наступними йдуть жахи й анімація.
Проте ситуація кардинально змінюється, якщо придивитись до такого показника, як касові збори. Так, американські релізи, основний жанр котрих можна визначити словом «драма», зібрали в українському прокаті близько 306 млн грн, анімація - 458 млн грн, а бойовики - взагалі 870 млн грн.
%20%D0%B2%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D1%82%D1%96%202019%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83-01.png)
Як уже було сказано вище, в діаграмі зазначений лише основний жанр, тоді як, вочевидь, «чистих» жанрів майже немає. Тому ми враховували до трьох жанрів на кожен фільм: до категорії «Драми» увійшли спортивні (4), біографічні (14), воєнні (3), історичні (7) та кримінальні (5) драми. До категорії «Бойовики» - фантастичні (14; також з елементами пригод), пригодницькі (4), кримінальні (7), трилери (7) й один вестерн. Суміш драми та комедії була об'єднана в жанр драмеді - 10 стрічок. Серед жахів - трилери/детективи (4), трилери (14), драма (2), фантастика (1) і комедія (1). До «Мюзиклів» потрапили комедії (2), драми (4) та драмеді (2).
Якщо брати до уваги всі піджанри, то вийде цікава картина: попри, здавалося б, велику кількість екшену та фантастики, драма як основний жанр і піджанр виривається далеко вперед - близько 43% всіх американських фільмів в українському прокаті за минулий рік:
Примітка: сума окремих індикаторів не дорівнює 100%
Комікси (фантастичні бойовики) на зразок «Месників» і не зовсім канонічного «Джокера» наразі перебувають на вершині Олімпу, і не схоже, аби найближчим часом їх звідти скинули.
Також успішні анімаційні стрічки: «Крижане серце - 2» та «Секрети домашніх тварин - 2». І як показав 2019 рік - римейки колись популярної анімації: йдеться про стрічку «Король Лев», на яку українські кінотеатри продали 1,373 млн квитків.
На жахи ставки неоднозначні - шанс «вистрілити» нижчий, але й права на них часто коштують дешевше, з огляду на нижчу вартість виробництва. 2019-го в українському прокаті було 25 стрічок, які підпадають під жанр «Жахи». З них тільки на один - «Воно-2» - продали понад 508 тис. квитків. У найближчого конкурента, фільму «Смертельний лабіринт», виявилось лише 283 тис. квитків. Далі йде «Кладовище домашніх тварин» із показником 207 тис. квитків. А відвідуваність багатьох зі списку - нижча за 10 тис.
Коли говорити про українське кіно, то тут лідирують комедії та романтичні комедії. Як приклад - торік у цьому жанрі лідирували «Я, Ти, Він, Вона», «Скажене весілля 2», а також «Свінгери-2». При цьому дуже гідно показали себе історичний екшен «Захар Беркут» й історична драма «Ціна правди». Тож, як то кажуть, не комедіями самими.
На шальках терезів
Причин популярності національного кінематографа на тлі американського або, навпаки, американського щодо національного - безліч. Однак всі вони так чи інакше впираються лише в чотири фактори.
По-перше, мовний бар'єр і різниця в менталітеті, коли, наприклад, жарти не сприймаються, проблеми не актуальні для країни та не викликають у глядача емпатії. Втім, тут на допомогу приходить адаптований дубляж, а в деяких випадках - адаптація формату. Приміром, в Україні вже є прецедент, коли вітчизняне кіно виявилось успішним на батьківщині, і потім його продали для адаптації за кордон - ідеться про комедію «Скажене весілля». Вочевидь, що в Литві - першій зі списку покупців, котра вже випустила адаптацію в прокат (і вельми успішно), - не буде жартів на кшталт «Це Тарас - йому нормас» і сусіда-вірменина (там він перетворився на турка).
Другий момент - обсяг виробництва локального контенту. Що більше знімають, то менше в дистриб'юторів із кінотеатрами виникає питань щодо розпису. Що більше контенту виробляють, то «звичнішим» він стає для місцевого глядача, і тим вища ймовірність, що людина, обираючи сеанс, придбає квиток на стрічку національного виробництва. В Україні це вкрай важливо, позаяк, на жаль, у більшості випадків у нас слабо працює маркетингова складова - не бракує випадків, коли про якийсь український проект уперше чують у день прем'єри. А то й після старту прокату. Наприклад, торік мало хто у принципі знав, що у прокат виходили фільми «Моя бабуся з Марса» або «Паперовий літак». У січні цього року стартувала історична екшен-драма «Екс», збори котрої були б набагато більші, якби велася хоч якась активність із просування стрічки. Виявилось, продюсери взагалі не зверталися до Держкіно щодо грошей на маркетинг. Результат - першого вікенду на фільм було продано лише 3,5 тис. квитків.
Сарафанне радіо - штука хороша. Але як показує практика, українські демонстратори далеко не завжди готові додавати екрани або ж принаймні не скорочувати кількості вже існуючих на наступний вікенд, якщо вітчизняна стрічка добре збирає. Приклад тому - «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча: вперше за декілька років український реліз в українському прокаті за другий вікенд зібрав більше, ніж за перший. І це за скорочення кількості екранів.
Причин, чому так відбувається з розписом, багато, і не можна сказати однозначно, що прокатники та/чи кінотеатри винні - вистачає тих самих американських фільмів, котрі, ймовірно, мають більший грошовий потенціал (про що нижче). А що приносить більше грошей, те й розпишуть.
Безумовно, одним з основних критеріїв під час вибору, на що витратити гроші в кінотеатрі, є якість контенту. Американський кінематограф, на думку глядачів багатьох країн, є або якісним, або таким, що претендує на високу якість. Так би мовити, якість «за замовчуванням». І тут не має значення, що стандартна практика американських студій-мейджорів - це щороку один-два фільми-тягачі (tentpole movies), три-чотири посередні, які можуть вистрілити, а можуть і ні, та ще десяток прохідних, котрі, найімовірніше, мало хто подивиться. Але гроші є - отже, можна й ризикнути. До речі, варто зауважити, що часом студія випускає навіть менше десяти проектів на рік і половина не «вистрілює» навіть у самій Америці. Про безумовну якість українського кіно явно не йдеться: як і скрізь у світі, за рік у нас з'являються декілька справді міцних стрічок, декілька середнячків, ну й певна кількість кінематографічного баласту.
На якість напряму впливає ще один фактор - бюджет. Причому не тільки виробничий, а й маркетинговий. Що більший бюджет - то, зрозуміло, краще. Та він аж ніяк не панацея, і навіть американські стрічки можуть провалитися мало не на старті. Приміром, добре прорекламована історична драма «Захар Беркут» в Україні обійшла за відвідуваністю сиквел всесвітньовідомої франшизи про Термінатора: 443 140 проти 347 586 квитків. «Термінатор: Фатум» (Terminator: Dark Fate) зібрав лишень на 1,5 млн грн більше - тільки за рахунок того, що квитки на «Захара Беркута» були дешевші. При цьому бюджет стрічки «Термінатор: Фатум» склав приблизно $185-196 млн, значно більше за бюджет середньостатистичного американського фільму. А бюджет «Захара Беркута» - 113,5 млн грн, тобто майже на $180-190 млн менше.
