МЕНЮ
МЕНЮ
RU
Євген Котенко
«Вдала фотографія – це та, яка зацікавила вашого сусіда або простого перехожого на вулиці. Вона має притягувати до себе увагу. Якщо фотографія цього не робить, у чому її сенс?» – вважає Євген Котенко.

До речі, щодо сусідів чи перехожих: один із найвідоміших фотопроектів Євгена – справжній хіт соцмереж – це «Лавочка», серія кадрів з випадковими людьми, що їх фотограф робив понад десять років, знімаючи з однієї точки. А саме – з вікна квартири своїх батьків у спальному районі столиці, яке виходить на звичайнісіньку лавочку та все її бурхливе соціальне життя.
З мистецтвом фотографії Євген познайомився у п'ять років, коли батько подарував йому фотоапарат «Смена». Професійно Котенко займається цим із 2004 року, попрацювавши за цей час у низці провідних ЗМІ: виданнях «Вечірні вісті», «Тиждень», «Коментарі Україна», «Апостроф» та інформагентстві «Укрінформ» (до речі, його фото («Укрінформ»/Barcroft Media) представлено і на Getty Images). Переважно знімає фоторепортажі, тому й фото добирав, відштовхуючись насамперед від історичних подій. Яких саме – дивіться в галереї.
Теракти 9/11 – одна з найтрагічніших сторінок сучасної історії. Але водночас це були фактично миті – несподівані, швидкоплинні, до яких неможливо підготуватися. Тож тим вищою є цінність фотодокументів про ці події, знятих за хвилини, секунди, – і таких, що демонструють весь жах тих хвилин і секунд. «Тероризм – поняття не нове, але воно стало особливо відоме саме у ХХ–ХХI століттях, – каже Євген Котенко. – 9/11 – один із перших проявів тероризму на моїй пам'яті. Коли без попереджень, без вимог терористи підірвали будівлю Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку. Пам'ятаю, сидів на парі в інституті, хтось зайшов і сказав: «Там щось вибухнуло». У мене тоді батько якраз до США летів, хоч і не до Нью-Йорка, але я все одно хвилювався. Прибіг додому і, як мільйони інших людей, дивився трансляцію…» / Photo by David Surowiecki/Getty Images
Прості буденні фото також можуть показувати, як змінюється історія. Ось хороший приклад. «Ще одне явище, яке прийшло до нас із ХХ століття, – це толерантність. На фото – протест темношкірих студентів в американській кав'ярні, де їх не хотіли обслуговувати. Я б сказав, що толерантність, як і будь-що інше, має дві сторони. Події, які цього року відбувались у Штатах через смерть Джорджа Флойда, наочно демонструють таку дуальність: коли рух за справедливість перетворюється на пригноблення всіх білих – це перегин. А починалося все з поваги», – каже Котенко, наголошуючи, якими актуальними сьогодні можуть бути старі архівні фото. / Photo by Bettmann / Contributor
Це фото, зроблене 6 серпня 1945 року поблизу Хіросіми, відоме всім. І Євген відібрав його як засторогу всім нам: «Розщеплення атома – великий прорив технологій. Це момент, що змінив не тільки науку, але й історію. Країни, які у ХХ столітті володіли ядерною зброю, керували світом. На щастя, з часом ми почали відходити від такої логіки, бо так можна і без планети лишитися». / Photo by Roger Viollet via Getty Images
Від історії – до сучасності. Тієї сучасності, коли кожен – сам собі і фотограф, і режисер, і бродкастер. «Я хотів підібрати зображення, яке б показувало смартфони чи всесвітню мережу, а це фото – два в одному, – пояснює Котенко. – З появою мобільних телефонів та інтернету ми дуже змінили своє ставлення до світу. Раніше ходили й насолоджувалися мистецтвом власними очима, а тепер – через камеру своїх смартфонів та соціальні мережі. Я не проти людей, які знімають усе на телефон, — аби не заважали іншим». / Cyril Marcilhacy/Bloomberg via Getty Images
«Одним із найбільших досягнень минулого та цього століття я вважаю дослідження космосу. Обрав фото не просто так: напис Exit на ньому – символ нашого виходу у всесвіт. Мене вражає, як швидко все відбувається: он Ілон Маск зовсім нещодавно планував супутники для інтернету, а тепер уже хоче на Марс місію надіслати», – каже Євген, підкреслюючи шалений темп зміни світу і те, як важливо фіксувати для історії його поворотні точки. / Joe Raedle/Getty Images
Текст: Ольга Тарасенко
Дизайн: Алексей Панов
Бильд-редактор: Андрей Полищук
Фотоматериалы: Getty Images
Литературный редактор: Светлана Кирилаш
Редактор спецпроекта: Анна Давыдова