Кожного разу, занурюючись у ту чи іншу книжкову історію, ми малюємо її світ у своїй уяві. А деталізація залежить лише від красномовності автора та від того, як добре його сприйматиме читач – завдяки майстерності Джона Толкіна світ Середзем'я ожив задовго до екранізації «Володаря перстнів» Пітера Джексона, та й всесвіт «Пісні льоду й полум'я» оселився в умах шанувальників до того, як за нього взялися Девід Беніофф і Ден Вайсс.

Коли йдеться про вдалі екранізації літературних творів, глядачі передусім згадують заслуги режисерів і сценаристів, однак не лише вони відповідають за перенесення книжкових всесвітів на великі та малі екрани. Левову частку роботи в цій галузі виконують професіонали художнього департаменту, що зазвичай лишаються в тіні. І між іншим, геть незаслужено – саме від художника-постановника залежить те, яким буде світ, котрий оживає на екрані, та чи перегукуватиметься він із тим, що намалювалось в уяві читача.

Перед творцями стрічки «Віддана» стояло таке саме завдання. У книжковому першоджерелі «Фелікс Австрія» Софія Андрухович зуміла відтворити атмосферу Івано-Франківська – який тоді, на межі ХІХ і ХХ століть, називався Станіславів і входив до складу Австро-Угорської імперії, – злегка приправивши її містикою та витонченим еротизмом. Оживити цей світ належало художнику-постановнику проекту Олександрові Батенєву та його команді.

«Мене завжди цікавила епоха, в якій відбувається дія фільму. Крім того, в цьому проекті було де себе проявити, що на нашому ринку трапляється нечасто. Мабуть, це перший такий проект, що мене й привабило: тут можна було розвернутись, показати всю палітру того часу, його атмосферу», – пояснює Олександр мотиви, що спонукали його зануритися в роботу. Щодо першорядних завдань, озвучених художньому департаменту, то вони виявились дуже простими у формулюванні: потрібно зробити краще за всіх. «Тому, напевно, мене й запросили», – з посмішкою каже Батенєв.

Коли взялися до справи, роботи в Олександра та його команди виявилось чимало. Насамперед департамент мав у реальному світі зробити те саме, що Андрухович на сторінках роману: відтворити атмосферу міста, що перебуває на межі не лише століть і епох, але й культур. А потім – занурити туди героїв так, аби все мало органічний вигляд. За словами художника-постановника, це й стало для нього справжнім викликом, адже працювати довелося з історичними матеріалами та архівами, а також із набагато тоншими матеріями, які важко описати словами. «Атмосфера стрічки повинна була одночасно відображати епоху і мати відповідний настрій – напівмістичний, з елементами еротики й жіночності», – каже Батенєв про ввірений йому фронт робіт.

І автор роману, і режисер, і продюсери усвідомлювали: Олександр – досвідчений у своїй галузі фахівець, а тому в процеси, що панували в художньому департаменті, практично не втручались. «На щастя, нам досить швидко вдалося знайти спільну мову й із Софією [Андрухович], і з Христиною [Сиволап]. Вони зрозуміли, що мені можна довіритись і не заважати – тоді все буде добре», – з посмішкою згадує Батенєв, додаючи, що разом їм вдалося віднайти формулу взаємодії, яка влаштовувала всіх: режисер дослухалась до художника-постановника, він відповідав їй взаємністю, і в результаті кожен робив свою роботу, викладаючись на всі сто. До того ж найважливіші («доленосні» – так називає їх Олександр) рішення були ухвалені ще під час перших читань сценарію, тож надалі команді доводилось лише час від часу «звіряти годинники».

Досягти такої синергії авторам вдалося завдяки тому, що від початку були відсутні суперечки щодо загальної філософії фільму та її візуального втілення. «Мені хотілось створити такий собі містичний любовний акваріум. Тобто дуже мальовниче середовище, де живуть красиві істоти. Однак усе це супроводжується недомовками, перебуває немовби в легкому серпанку, в тумані... Якісь речі демонструються не відкрито, а напівнатяками, щоби зберігався містицизм. Є місце для неоднозначних оцінок і таких само неоднозначних стосунків героїв», – каже Батенєв, висловлюючи сподівання, що глядачі це відчують й оцінять. Звісно, автори не забули й про те, що стрічка з усією своєю містичністю та витонченістю має бути ще й красивою: «Ми намагались зробити так, аби те, що відбувається на екрані, тішило око, пробуджувало цікавість не лише до епохи, але й до краси в художньому розумінні. У підсумку ми хотіли отримати весняну історію, проте не райдужну й засолодку, а глибоку і витончену».

Зважаючи на великий досвід роботи, Олександр не мав потреби в якихось особливих референсах, хоча без орієнтирів таки не обійшлося. За словами художника-постановника, під час створення декорацій до фільму «Віддана» він надихався роботами художників Альфонса Мухи та Обрі Бердслі. «Загалом із художнього погляду ми працювали в стилі модерн, адже сама історія ним просякнута. Тож винаходити велосипед не довелось – лише адаптувати», – зі сміхом відзначає Батенєв.

Для всіх, хто хоч якось дотичний до кіновиробництва, не секрет, що політ фантазії в галузі не обмежений нічим, окрім бюджетів. У випадку з «Відданою» це правило теж працювало. «На втілення всіх ідей грошей завжди бракує, тому час від часу доводилося викручуватись за допомогою таланту», – пояснює Олександр, наводячи як приклад портрети, що оживають. Вони присутні й у романі, й у сценарії. «Водночас складне й цікаве завдання. Для їхнього створення можна було задіяти CGI, і такий варіант обговорювався, та це було б доволі дорого й проблемно. Тож ми вирішили йти традиційнішим шляхом – вручну розписували акторів та їхні костюми, імітуючи мазки фарб і фактуру живопису, а потім знімали їх «наживо». Загалом, ризикнули, і виявилось, що ризик – шляхетна річ».

Ті, хто читав «Фелікс Австрія», в курсі, що один із головних героїв роману заробляв на життя виготовленням надгробних скульптур. Певна річ, обійти цей момент у стрічці не могли, і Батенєву з командою довелося попітніти над створенням відповідного реквізиту. «Це був дуже болісний процес, адже всі його учасники мали викладатись на повну, – розповідає Олександр. – Ми їздили старими кладовищами, зокрема заїжджали на Личаківське у Львові, шукали найвідповідніші скульптури та фотографували їх. Потім ці матеріали передавали скульпторам, які за мого чуйного керівництва створювали декорації до фільму». Чи треба казати, що цей процес – котрий вимагає ретельності та прискіпливої уваги до деталей – став одним із найскладніших для художнього департаменту? Утім, за словами Олександра, антураж для інших героїв створювався з неменшою віддачею й бажанням зробити їхні образи якомога яскравішими.

До слова, про антураж. Варто окремо згадати, що й у книжці, й, відповідно, у сценарії величезну увагу приділено опису їжі. Аби якнайкраще та якомога смачніше показати страви на екрані, до роботи над стрічкою залучали не лише фуд-стилістів, а й людей, котрі шукали справжні старовинні рецепти і перевіряли їх на історичну достовірність. «Ми прагнули, щоб їжа в кадрі тішила око, але не обмежувалися тільки цим. Спеціальні люди стежили, аби все було правильно – подача страв та їхній декор мали відповідати реальності та водночас бути частиною загальної атмосфери фільму», – пояснює Батенєв.

Та все це хоч і викликає повагу до праці професіоналів, однак не дає того захвату, який з'являється під час знайомства з головною декорацією стрічки. Лише уявіть – близько сотні будівельників протягом місяця були зайняті зведенням справжнього міста. На ділянці у чотири гектари під Києвом (в селі Ніжиловичі) вони відтворили десятки будинків, магазинів, міських установ, центральну площу, шкільне подвір'я, єврейський квартал і навіть базар із торговими ятками – власне, все те, з чого складалося місто Станіславів на початку ХХ століття.

«Це доволі рідкісна й нетипова історія для українського ринку – створення декорації такого масштабу, хоча спроби, звісно, трапляються», – розповідає про роботу в Ніжиловичах Батенєв. «Однак усе завжди впирається в бюджети: на будь-якому будівництві грошей зазвичай бракує. А нам, художникам, кортить зробити умовний Лувр, але у продюсерів інакше бачення», – жартома скаржиться художник-постановник.

І хоча у «Відданій» Олександрові було де розвернутись, без певних хитрощів задля максимального результату не обійшлося. Наприклад, у нагоді стали декорації проекту, який знімався на локації раніше, – за словами Батєнєва, їх проапгрейдили і коректно вписали в конструкцію міста.

До речі, з радістю повідомляємо: якщо ви побоюєтесь анахронізмів у кіно, то це не про даний фільм. Під час розроблення декорацій художники вивчали історичні документи та заривалися в архіви, аби уникнути невідповідностей. «Головною нашою метою було зробити місто ще одним повноцінним героєм стрічки», – каже Олександр.

Дивуєтеся, навіщо було зводити місто, яке існує в реальності, замість того щоб поїхати знімати туди? У творців на це були щонайменше три вагомі причини. По-перше, драматургія фільму передбачає певне розташування об'єктів та камерність, котрої у справжньому місті домогтись неможливо. По-друге, сучасний Івано-Франківськ дуже відрізняється від Станіславова столітньої давнини – за словами Батенєва, воно, як і решта міст України, в плані історичної архітектурної спадщини буквально вихолощене, не кажучи вже про рекламу на кожному кроці. Ну і, по-третє, сюжет «Фелікс Австрія» передбачає велику пожежу, яку потрібно було відобразити у «Відданій». «Ми готувалися разом із піротехніками, просочували декорації спеціальними рідинами, враховували ймовірність усіляких форс-мажорів. Знімати такі сцени – завжди ризик, тому підготовка була ретельна та ґрунтовна», – згадує Олександр про процес.

Неменше враження справляють інтер'єрні декорації стрічки: в одному з павільйонів студії FILM.UA команда Батенєва відтворила цілий маєток – із меблями, вікнами, портьєрами та стелями зі справжнього скла.

Олександр зізнається, що саме в павільйоні можна домогтись максимальної точності та приділити якомога більше уваги деталям, а от на натурі це виходить не завжди. «Ми дотримувались історичних нюансів, але із застереженнями та у прив'язці до нашого всесвіту. Адже, чесно кажучи, якщо дотримуватися їх на 100%, то це нікому, крім вузьких фахівців, не буде цікаво. Тому завжди потрібно дещо адаптувати такі моменти, художньо переосмислювати їх. Ми від самого початку вирішили вільно трактувати ті чи інші речі, не виходячи притому за межі – ми не мали на меті епатувати публіку. Проте загальна стилістика епохи, звісно, нами збережена: ми лише зробили її більш яскравою, насиченою та приємною для ока глядача», – описує Батенєв тонкощі цього етапу.

До речі, «Віддана» – не перший історичний проект у фільмографії Олександра. Торік він займався оформлюванням серіалу «Кріпосна». І попри удавану подібність, відмінностей у них багато. «Передусім різна специфіка: «Віддана» – повнометражний фільм, а «Кріпосна» – телевізійний продукт. Складно було і там і там, але водночас працювати над обома стрічками було цікаво. Більше тонкощів було з «Відданою», позаяк того вимагав жанр, а в «Кріпосній» використовувалися ширші мазки. Це не означає, що було менше роботи, просто телебачення вимагає трохи іншого підходу», – пояснює фахівець.

Дивлячись на розмах виконаної роботи, легко повірити, що в ній брала участь безліч людей: це і вже згадана сотня будівельників, і спеціалізовані команди бутафорів і декораторів, і сам Батенєв із чотирма помічниками, які доводили деталі до ідеалу. Результати їхньої багатотижневої праці можна буде оцінити в кінотеатрах уже із 16 січня, тож поспішайте придбати квитки. А наостанок цікавий факт: аби створити оформлення «Відданої», Олександру довелось двічі прочитати роман та один раз – сценарій. Отже за ефект повного занурення у світ, придуманий Софією Андрухович, можете не перейматися: він практично гарантований навіть найпалкішим шанувальникам її таланту.