«Клац! Людина, що давала життя зіркам» – таку назву мала стаття британської Independent про Аллана Гранта. В оригіналі звучить як Click! The man who brought the stars to life і певним чином обіграє назву легендарного журналу LIFE, котрому Грант близько двадцяти років «приносив» свої світлини перших осіб Голлівуду і не тільки. А ще в цій назві криється сумна іронія, адже інфоприводом для того, аби наприкінці 2010-х згадали про роботу та життя фотографа, що уславився в середині ХХ сторіччя, стала, на жаль, його смерть. Аллан Грант помер 1 лютого 2008 року у віці 88 років. Проте й нині, коли фотографа вже дванадцять років немає, магія його світлин не стала слабшою.

Грант народився 23 жовтня 1919 року в Нью-Йорку. Від самого дитинства його тягло вперед і вгору – хлопчик мріяв стати авіаконструктором. Коли Алланові було десять, він помінявся з другом – модель аероплана на кишенькову фотокамеру Kodak: завдяки цьому дитячому «бартеру» його життя пішло іншим шляхом.

Випробувавши можливості своєї нової іграшки, хлопчина всерйоз захопився фотографією. І, ще навчаючись у школі, почав підробляти в одній із нью-йоркських фотолабораторій, де займався друком фотографій. Там він серед іншого друкував світлини таких майстрів, як Альфред Ейзенштадт (автор легендарної фотографії «День Перемоги над Японією на Таймс-сквер» – тієї, де матрос цілує медсестру) та Роберт Капа (один із засновників військової фотожурналістики). Грант брав із них приклад і вчився всьому на практиці. 1945-го він став фрілансером LIFE, а трохи більше року по тому – після того як зроблене ним фото потрапило на обкладинку одного з номерів – молодого фотографа взяли у штат. Аллан пропрацював у LIFE до кінця 1960-х. Основною його спеціалізацією став інтертейнмент: він висвітлював усе – від бекстейджів знімальних майданчиків до, певна річ, церемонії «Оскара».

Епоха, коли Аллан Грант став «великим хронікером Голлівуду» (за визначенням журналу Time), – це часи розвитку телебачення, яке зробило геть недосяжних раніше зірок дещо ближчими до простих смертних. У 1950-1960-х телевізори у США перестали бути предметом розкоші. Якщо 1952 року диво техніки мали лише 34% американців, то до 1955-го показник піднявся до 85%, і телевізор щодня почали дивитися понад 70 млн людей. Нарешті кінозірок можна було побачити не лише у раз і назавжди заданих умовах кінофільму, а й наживо – на прямих ефірах телепрограм. Однак шанувальникам цього було замало – хотілося більше, ближче, детальніше. І отут на допомогу приходили журнали, чиї фотографи – такі як Аллан Грант – відвідували знімальні майданчики стрічок, будинки зірок і мали доступ за лаштунки церемоній.

Стиль Гранта не можна назвати панібратським – він завжди фотографував зірок із повагою та певною відстороненістю. Проте на його світлинах вони виходили на диво живими і відкритими, стаючи ближчими до звичайних людей.

Утім, Аллана Гранта аж ніяк не назвеш лише інтертейнмент-фотографом. 1947-го він знімав перший і останній політ легендарного Говарда Х'юза на суперважкому, супердорогому (і суперпровальному) літаку-амфібії Hercules – монументальній махині, що вища за п'ятиповерхову будівлю, з розмахом крила, більшим за футбольне поле. У 1950-х – документував випробовування атомної бомби в Неваді. А ще Аллан першим сфотографував Марину Освальд – удову Лі Харві Освальда, чоловіка, який застрелив Джона Кеннеді. І саме він зробив останню фотосесію Мерилін Монро, що з'явилась на сторінках LIFE у номері від 3 серпня 1962 року, а вже 5 серпня акторки не стало.

Грант пішов із LIFE наприкінці 1960-х, зайнявшись документальним кіно. Коли у 1990-х роках його запитали, яким фотографом він себе вважає, Грант відповів прямо і відверто: «Я би сказав, хорошим – для початку. Я довго був у LIFE. Я був дуже різнобічним. Я зробив усе».