Геть нещодавно ми з вами говорили про те, що війна відчутно змінила настрої та смаки українців, а головною емоцією, яку відчуває більшість наших співвітчизників, є лють. Звідси закономірне питання: чи на часі розважальний контент? Однозначної відповіді, котра влаштує всіх, немає, але ось вам версія Акіма Галімова і Ко: якщо контент має соціальну складову та розповідає про культуру й історію країни, то сьогодні його вихід до глядачів не просто на часі, а відбувається найкращої миті.
Чи не найпершою прем'єрою розважального контенту від початку повномасштабної війни росії з Україною став документальний серіал «Українські палаци. Золота доба», що стартував на YouTube-каналі «1+1» та сервісі 1+1 video. 2021 року проект був одним із переможців конкурсу соціально вагомого контенту PITCH UA 3, організованого компанією MRM за підтримки програми USAID Transformation Communications Activity. Творці серіалу подавалися в секції «Об'єднуючи Україну: єдність у різноманітності», і чому це важливо, я поясню трохи згодом. А поки – власне прем'єрна серія «Українських палаців».
Проект «Українські палаци. Золота доба» – це цикл із восьми серій, кожна з яких розповідає історію зруйнованого, пограбованого або перебудованого в XX столітті палацу. Та звісно, історію його власника: громадського та культурного діяча Василя Тарновського і його палацу в Качанівці Чернігівської області, цукрозаводчика Леопольда Кеніга, що володів палацом у Шарівці Харківської області, Юзефа Потоцького, згадка про маєток котрого в селищі Антоніни зберігається у Британському національному музеї. Автори проекту дослідили історію палацу в Сколе Львівської області, будинку родини землеробів Фальц-Фейнів у Гаврилівці Херсонської області, маєтку в Курісовому Одеської області, замку-палацу гетьмана і воєводи Станіслава Жолкєвського у Жовкві, а також палацу в Ізяславі Хмельницької області, що ним володіла поетеса та філантропка Барбара Санґушко.
«Ми понад шість років знімаємо історичні фільми, багато їздимо Україною та давно хотіли розповісти маловідомі історії про дуже відомі палаци чи замки, – каже продюсер і ведучий проекту Акім Галімов. – Коли оголосили конкурс, усе склалося: тема «Єдність у різноманітності» зрезонувала з нами. Ми подумали, що палаци побудовані в різних стилях, багатьма з них володіли люди, які належали до різних культур (нащадки євреїв, греки, українці, поляки). Кожен із них приносив в архітектуру частину своєї культури. І це можна обʼєднати: показувати палаци і розказувати про мультикультурність».
Власне, мультикультурністю і пояснюється вибір восьми замків: «Тому на півдні, наприклад, ми взяли палац Куріса – він нащадок козаків, із грецьким корінням, який служив у Російській імперії та мав палац у мавританському стилі, – продовжує Галімов. – Також ми хотіли, щоб наші обʼєкти географічно охопили всю Україну».
Команда проекту «Українські палаци. Золота доба» складалася з двох десятків людей, серед яких були не зовсім типові для телебачення спеціалісти – наприклад, архітектори та 3D-реконструктори. Очолювали процес шеф-редактор Руслан Шаріпов і режисерка Дарія Саричева.
Робота над кожним замком тривала два місяці: перший – розроблення (опрацювання великої кількості історичного матеріалу, пошук фотографій та креслень), другий – написання основи сценарію. Потім команда виїжджала на локацію і шукала місцевих, у котрих можна почерпнути інформацію. Необхідні дані здебільшого збирали в державних та приватних архівах, а також зв'язувалися з нащадками власників палаців у Європі. Багато інформації редакторська група дістала з польських цифрових архівів, працювали у Державній науково-архітектурній бібліотеці Заболотного та Національній бібліотеці України ім. Вернадського. «Дуже у пригоді був журнал «Столица и усадьба», що виходив на початку ХХ століття в Російській імперії. Завдяки цьому журналу ми могли відтворити інтерʼєри палаців», – ділиться деталями Акім Галімов. А з деталями, котрих не знайдеш у жодній літературі, допомагали місцеві краєзнавці й історики на кожному з досліджуваних об'єктів.
Окремо варто відзначити графічну складову циклу. Адже однією з цікавинок програми є 3D-відновлення старовинних палаців. Багато які будівлі, про котрі йдеться в проекті, сьогодні перебувають, м'яко кажучи, у незадовільному стані. Або ж вони просто не зберіглись – як, наприклад, палац в Антонінах, на місці котрого нині футбольне поле. Аби глядач однаково міг побачити, який вигляд мала історична споруда, команда проекту створила 3D-моделі замків. «У нас працювали два дизайнери з VFX та група із шести архітекторів, що безпосередньо відтворювали моделі», – розповідає продюсер.
Акім Галімов зізнається, що шукали підрядників із виготовлення ефектів доволі довго. Адже великі продакшени, котрі могли втілити задум у життя, за відновлення одного палацу просили суму, співмірну з бюджетом усього проекту. Зрештою творці змогли придумати схему роботи, за якою впоралися власними силами, залучивши фахівців, із котрими вже мали успішний досвід співпраці. Це львівський архітектор Андрій Хархаліс і його команда та спеціалісти з VFX-ефектів Максим Арсенюк і Максим Ткаченко. Ці люди не завжди виїжджали безпосередньо на об'єкти, а працювали віддалено – зокрема, для оптимізації бюджету. «Часто ми приїжджали на локацію, вмикали Zoom і визначали, що саме нам потрібно зробити, з яких ракурсів має бути відзнятий об'єкт, аби з ним могли працювати архітектори та VFX-спеціалісти, – ділиться Акім Галімов деталями творчого процесу. – Тішуся, що ми зробили це з бюджетом, дуже далеким від закордонних. Я задоволений цією роботою і задоволений, що ми змогли це зробити в Україні».
Часто в архівах вдавалося знайти лише чорно-білі фотографії, що не передають кольору вітражів та фактури цегли, або ілюстративного матеріалу було в припципі замало для відновлення замку в 3D. Тоді редактори знаходили схожі палаци – наприклад, створені в Європі тими самими архітекторами. Або замки, що будувалися в тих самих стилях, в той самий період. Ця інформація допомогла у відтворенні українських палаців.
Увесь процес створення проєкту забрав понад вісім місяців – від кінця весни 2021-го й до початку цього року. «Зйомки ми проводили восени, з кінця вересня і до пізнього листопада, адже проект називається «Золота доба». І нам, за режисерським задумом, було потрібно захопити цей період золотих дерев. Завдяки природі навколо хотілося підкреслити атмосферу розкоші, що колись панувала в цих палацах», – розповідає ведучий.
До речі, від самого початку творці проекту збиралися розповідати історії палаців та їхніх власників детективно: поставити питання на початку випуску й далі розслідувати тему. Але експерти конкурсу PITCH UA зауважили, що така інтрига матиме штучний вигляд. «Тоді ми скерували зусилля у формат історичного тревел-блогу, щоб у мене було багато переміщень і все відбувалося динамічно. Тоді ж ми придумали й ту штуку, що ніби мій телефон – це машина часу, яку я дістаю і на екрані відмотую таймлайн, – пояснює Галімов. – Я б хотів відзначити практичність конкурсу PITCH UA. Завдяки докторингу ми зрозуміли, як зробити проект цікавішим для ширшої аудиторії. Зараз ми навіть вивантажуємо відео на YouTube одразу з англійськими субтитрами – певен, у будь-якій точці світу ці історії будуть геть зрозумілі».
Аудиторія проекту «Українські палаци. Золота доба» – це молоді активні люди, які багато подорожують, хочуть відкривати щось нове про свою країну та споживають більше контенту в інтернеті, тому шоу від самого початку створювалося для digital-майданчиків. До того ж Акіму як українському продюсеру хотілося б, аби українського контенту на YouTube було більше.
Та чи готові люди на третій місяць повномасштабної війни дивитися щось, крім новин та пов'язаного з ними контенту? Акім зізнається, що довго сумнівався, чи варто робити премʼєру саме зараз. Проте вирішив, що такий проект якраз на часі. Перший випуск «Палаців» набрав понад 60 тис. переглядів за тиждень, другий – понад 50 тис. лише за два дні. «Ми вже бачимо класну динаміку щодо проекту, – каже Галімов. – Аналізуватимемо за пів року, коли покажемо всі вісім серій, але в мене немає сумнівів, що він зайде. Історія цих палаців – це здебільшого історія успіху, що закінчується з приходом російської армії в часи Першої світової або більшовиків, що прийшли 1917 року і все спалили. 105 років минуло, а нічого не змінилося. Тому мені здається, що зараз цей проект став іще актуальнішим. Він про те, що, хай як намагалися знищити нас, нашу історію, нашу країну, це неможливо».
До того ж під час повномасштабної війни людям необхідний інформаційний видих, а проект, за словами продюсера, надає відчуття, що все буде добре. Тож такий контент також потрібен сьогодні, і це друга причина, чому «Золоту добу» не стали відкладати на потім.
На жаль, деякі з палаців, історії яких увійшли до циклу, наразі перебувають у потенційній небезпеці: будинок у Новоолександрівці на березі Каховського водосховища, палац у Шарівці, що під Харковом, палац-садиба Курісів в Одеський області. Решта палаців розташовані далеко від зони бойових дій. На щастя, наразі жодна садиба не постраждала через численні обстріли з російського боку, і після війни, сподіваюся, ставлення до таких історичних пам'яток буде геть іншим.
