– Розкажіть, яким чином формувалася географія пошуків акторів: хто давав вказівки, як визначалися країни, де відбувався кастинг, яке, грубо кажучи, ТЗ було на ранніх етапах?
– Почну, мабуть, із нашого всеукраїнського студентського кастингу. Рішення про те, що Захара Беркута зіграє не український, а голлівудський актор, було ухвалене ще на ранніх етапах, а от на ролі Максима та Мирослави спершу планували взяти українців – голлівудських і британських акторів затвердили значно пізніше. Тому ми разом з асистенткою Настею вирушили у всеукраїнський кастинг-тур, аби знайти кандидатів на цих персонажів. Об'їздили сім міст, обійшли 11 театральних вузів, охопили практично всі регіони – від Львова та Івано-Франківська до Харкова, Запоріжжя та Дніпра, від Одеси до Києва. Це був дуже цікавий, але водночас нелегкий тур. У результаті ми знайшли багато талановитої молоді. І хоча ніхто з них не потрапив на головні ролі, саме в цьому турі ми відшукали Андрія Сторожика та Аліну Довбуш, для яких ролі в «Захарі Беркуті» – дебюти в кіно. До речі, про дебюти. Крім Андрія й Аліни вперше на великих екранах глядачі побачать Вікторію Клещенко-Пилипчук, Юру Єрка, Женю Лебедина (хоча у нього величезна фільмографія, але це все – телевізійні проекти) і Михайлика Корженівського.

Юра Єрко

Михайло Корженівський

У Михайла цікава історія шляху до нашого фільму. Я випадково – якщо, звичайно, вірити у випадковості – побачила у Facebook відео, де маленький хлопчик читає вірш. Мене вразило, з яким проживанням та розумінням сенсу він це робив. Я показала ролик Ахтему Сеітаблаєву, а під відео написала коментар: «Хто мама цього хлопчика?» Вже наступного дня ми познайомилася з мамою Оксаною.

– З українським кастингом зрозуміло, а що з міжнародним?
– Тут, звісно, мені доводилося радитись. По-перше, це стосувалося монгольського війська. Я розмовляла і з режисером, і з продюсером, і з істориком, і навіть зі своєю знайомою казашкою про те, що сучасні монголи і монголи часів «Захара Беркута» – це не те саме. Річ у тому, що території самої Монголії тоді й зараз значно різняться, відповідно, так само відрізняються обличчя її мешканців за різних часів. Тому ми вирішили не обмежувати пошук лише однією країною, а провести його ще й у Казахстані. Вийшов чудовий монголо-казахський симбіоз (посміхається).

– Що із самого початку робить кастинг-директор, коли йому потрібно знайти акторів з інших країн: кому телефонує, на яких ресурсах шукає? Розкажіть про цей алгоритм.
– Коли я вперше шукала іноземних акторів, то звернулася по пораду до досвідченішої колеги Алли Самойленко (кастинг-директор фільмів «Сторожова застава», «Поводир», «Серце на долонi», серіалу «Нюхач» тощо – MBR ). «Алло, підкажи, як ти шукаєш іноземних акторів?» – запитала я її. «Ти просто шукай». – «Порада так собі», – подумала я тоді, однак вона мала рацію: саме так це й працює. Потрібно дивитися акторські бази, сайти акторських агентств, місцевих театрів, регіонального кіно.

У міжнародному кастингу все, звісно, залежить від країни. Наприклад, коли я шукала німецького актора для іншого фільму Ахтема – «Чужа молитва», – то все було просто: в Німеччині прекрасні акторські бази, ти просто до них заходиш і переглядаєш. Приміром, нашого Едріана Цвікера я знайшла за п'ять днів. Для цього, певна річ, довелося переглянути кілька тисяч акторських шоурілів. У Монголії та Казахстані все геть інакше (сміється). Насамперед я шукала на місцевих сайтах, присвячених регіональному кіно. У Монголії також дивилася на сайтах театрів, і в цьому мені допомагав гугл-перекладач (посміхається). Таким чином знайшовся Цегмід Церенболд, який у стрічці зіграв Бурунду. Знайти, до речі, виявилось найпростішим – набагато важче було відшукати номер телефону та зв'язатися з ним.

– З якими ще складнощами ви зіткнулися?
– Довелось вмикати внутрішнього детектива (посміхається). Взагалі я часто кажу, що моя робота – суміш обов'язків художника-ілюстратора та приватного детектива. Знайомств у монгольському кіно не знайшлося в жодної людини, яку я про це питала, тому далі довелось діяти у різний спосіб. Спочатку я написала Цегміду повідомлення у Facebook, але воно так і залишилося непрочитаним. Така сама доля спіткала повідомлення, що я відправила до театру, де працював Цегмід. У підсумку допомогла саме сила соцмереж: у Facebook я знайшла спільне фото Церенболда та казахського каскадера-кіннотника Жайдарбека Кунгужинова, який співпрацював із нашими хлопцями-каскадерами. Знімку було вже п'ять років, та я написала Жайдарбеку, а він зв'язався з кастинг-директором тієї стрічки. Так і знайшли. Але ще у процесі ми також зверталися до консульства Монголії в Києві.

– З яким питанням? «Потрібно знайти цю людину»?
– (Сміється.) Майже так! Приїхали разом з асистентом Настею до будівлі, підійшли до охоронця і пояснюємо, що нам потрібен консул. Він дивиться на нас уважно і каже: «Тоді побігли!» Ми в прямому розумінні починаємо бігти. Виявилось, що консул саме збирався їхати, і ми зловили його буквально на парковці. Почала пояснювати ситуацію – а все відбувається швидко, тому я досить емоційно це робила. Він вислухав і відповідає: «Спасибі, тільки я нічого не зрозумів, повторіть, будь ласка, повільніше» (сміється). Зрештою з контактами Церенболда він нам допомогти не зміг, проте перейнявся проектом і знайшов нам перекладача Гана.

– До речі, якщо географія акторського складу вийшла такою широкою, чи не мали ви проблем із комунікацією? Наскільки я знаю, Цегмід не говорить ані російською, ані англійською…
– Справді, це так. Навіть нашу першу телефонну розмову перекладала його дружина. Попередньо ми підготували гарну промову англійською, додзвонилися до нього, почали розповідати, що ми з України і знімаємо кіно… А він на це зміг сказати лише кілька слів ламаною англійською та передати слухавку дружині – вона, мовляв, знає англійську. Така от була перша комунікація (посміхається). Потім до його приїзду ми спілкувалися письмово, і тут нам дуже допоміг Ган – перекладач, якого знайшов консул.

– А з іншими акторами були такі складнощі?
– Ні. У Казахстані всі знають російську, тому мовних бар'єрів із ними не було зовсім, та й з монгольським актором, коли в нашій команді з'явився Ган, спілкуватися стало значно простіше.

– Чим український кастинг відрізняється від міжнародного? У чому полягали для вас його головні труднощі?
– Було складніше працювати, оскільки ми не знаємо їхнього ринку, їхніх акторів, а отже, шукати доводилося з нуля. Проте це було водночас і дуже цікаво.

– Цікавіше за український кастинг?
– Не можу сказати, що цікавіше. Просто геть інші виклики, геть інші завдання та шляхи їхнього розв'язання. А коли все об'єднується в одному проекті – є й українські актори, й зарубіжні, й діти (а це окрема і дуже складна категорія) – виходить просто фантастичний досвід. До речі, ще одна складність міжнародного кастингу полягає в тому, що ми, як правило, не привозимо акторів на проби, вся робота ведеться дистанційно. А самопроби – дуже специфічний момент: хтось уміє добре їх робити, хтось, на жаль, ні. До того ж, коли актор самостійно вивчає матеріал, читає текст персонажа, у нього може виникнути бачення, яке відрізняється від бачення режисера. На пробах Ахтем добре пояснює, підказує, може допомогти акторові увійти в потрібний стан, зробити щось, що в актора не виходить із першого разу. У дистанційному режимі всього цього дуже бракує, тож самопроби в цьому розумінні були певною мірою ризикованим моментом для міжнародного кастингу.

– Чи є в проекті кастингове рішення, яке особисто ви вважаєте надзвичайно вдалим?
– На мою думку, вийшло дуже сильне центральне тріо: Роберт Патрік, Томмі Фленаган та Церенболд. Усі троє – прекрасні актори, і, коли вони разом були в кадрі, народжувалася справжня магія. Коли я спостерігала за їхньою роботою на майданчику, то відчувала водночас і захоплення грою, і гордість за те, що ми їх зібрали (посміхається). До речі, Фленаган узяв у мене контакти Цегміда – хоче запропонувати йому роль у своєму фільмі.

– Наскільки мені відомо, кастингом західних акторів ви не займалися, але, можливо, якось опосередковано брали участь у процесі?
– На етапі кастингу – ні, просто дізнавалися, кого затверджено на роль. Нам це було важливо як з погляду ансамблю, так і для підбору дітей на ролі молодих персонажів.

Уже на майданчику було дуже приємно спостерігати, як голлівудські актори працюють разом із нашими – всі одне одного дуже підтримували. «Захар Беркут» повністю знімався англійською, а в касті були українські актори старшого віку, котрі англійської мови не знають. Тобто їм доводилося вчити текст, якого вони не розуміли. Мене зворушив момент, коли хлопці, що грають Івана та Максима (Роккі Маєрс і Алекс МакНіколл), підійшли до нашого актора Олександра Тертишнікова й потиснули йому руку зі словами: «Не знаючи нашої мови, ви вивчили такий великий текст – це дуже круто!»

– Чи був серед українських акторів хтось, кого взяли без проб?
– Лише двох акторів на епізодичні ролі ми взяли за їхніми попередніми роботами, всі решта проходили проби. Навіть ті, кого ми давно і добре знаємо, з якими працювали на інших проектах, ішли на проби нарівні з усіма. Наприклад, Андрій Ісаєнко, котрий грає Петра. Ми з ним співпрацювали в «Кіборгах», вони з Ахтемом працюють в одному театрі, але Андрій, як і решта акторів, мав проби. До того ж його проби були досить складні – адже персонаж німий. Ми на цю роль пробували декількох дуже хороших артистів, та Андрій впорався найкраще – я навіть розплакалася під час його проб, було дуже зворушливо.

– Яке в підсумку вийшло співвідношення акторів «наші/не наші» у проекті?
– Із 40 акторів, що зіграли у фільмі, 7 – американо/британських, 7 – казахсько/монгольських і 26 – українських. Отже, наших більшість.

– І наостанок – Іван Франко так описував свого героя: «Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді». Роберт Патрік, м'яко кажучи, не дуже підпадає під цей опис… Звідси запитання: наскільки ви орієнтувалися на літературне першоджерело під час кастингу?

– Чесно кажучи, взагалі не орієнтувалися. Беручись до роботи, першоджерело я, звичайно, перечитала, втім під час підбору акторів ми орієнтувалися на побажання режисера та на сценарій. Адже він дуже відрізняється від першоджерела, в ньому є нові сюжетні лінії та персонажі. Він написаний «за мотивами Франка». Тому особливої портретної схожості з літературними героями Івана Яковича не буде й у інших наших персонажів. Проте, сподіваюся, ми вас не розчаруємо.