16 лютого 2022 року західні ЗМІ та представники влади прогнозували повномасштабне вторгнення росії в Україну. Багато українців, хоч і не вірили, що таке може відбутись, очікували цього дня з напругою. А агентство Reuters запустило доволі цинічний стрім із Майдану, за допомогою якого західний світ мав побачити у прямому ефірі, як на українців падають російські ракети. Певної миті перед камерою, що вела трансляцію для Reuters, зʼявився дрон. До нього була прикріплена табличка з написом: «Продам гараж на Соломі, тел. 044 244 0961». Телефон вів до російського посольства в Україні. Тоді ця витівка трохи знизила градус напруження та хоч ненадовго, але змогла підняти настрій українцям. Оператором дрону був Фелікс Куртаніч, колишній військовий та учасник АТО.
Повномасштабне вторгнення росії все ж сталося. Фелікс Куртаніч загинув 17 квітня 2022-го на Сході України, захищаючи державу. Щоб увічнити його памʼять і розповісти, ким же був «продавець гаражу на Соломі», колишня колега Фелікса Іванна Слободянюк зняла документальний фільм «Фелікс. Лис Подільський». Стрічку створено без державної підтримки – на донати небайдужих людей. Після зйомок «Фелікса» Іванна Слободянюк заснувала Felix.production, щоб робити фільми про інших героїв російсько-української війни. Детальніше про це – трохи згодом.
На премʼєру фільму «Фелікс. Лис Подільський» у столичному «Жовтні» прийшли друзі, знайомі та й незнайомі, які колись чули про Куртаніча
Гостей зустрічали режисер «Фелікса» Руслан Гришко
та продюсерка Іванна Слободянюк
Багато хто з присутніх на премʼєрі не був знайомий з Феліксом особисто, але знав його через ту саму трансляцію Reuters
Глядацький зал був майже повний, завітали навіть іноземці
Після завершення фільму продюсерка просила глядачів не розсходитись, адже в титрах були імена всіх донатерів, які переказали гроші на зйомки стрічки
Ну а тепер – обіцяні подробиці про Felix.production. Іванна Слободянюк розповіла мені, хто буде героями наступних фільмів продакшену, де вона братиме гроші на їхнє створення та коли чекати премʼєр:
– З Феліксом ми познайомилися 2021 року, – каже продюсерка. – Ми працювали на одному з центральних телеканалів: я – на ранковому шоу, а він – у компанії Dronarium, що співпрацювала з нашим каналом. Фелікс був оператором дрона.
Улітку 2021 року ми поїхали у відрядження на Херсонщину: я з командою вирушала з Києва, а він мав доєднатися на місці, бо їхав з іншого відрядження. Він ніч добирався, прибув до нас о пʼятій ранку, а вже о сьомій ми поїхали знімати Джарилгач. Він міг не спати, не їсти та завжди був готовий до нової роботи. Повернувшись із Херсонщини, ми були вражені відзнятими кадрами: він дуже сильно віддавався своїй роботі.
Після цього відрядження ми почали товаришувати. У таких поїздках ви разом ділите квартиру, яку знімаєте, разом їсте, долаєте труднощі. Тому ми дуже зблизились. І в наступні відрядження ми завжди брали із собою Фелікса.
Він знайшов себе у цивільному житті, але розумів, що раніше чи пізніше повернеться на фронт. Його завжди туди тягнуло. Всі кошти, які заробляв, він віддавав на фронт. У листопаді 2021 року ми припинили активно спілкуватись, але 25 лютого 2022-го я йому написала. Він захищав Київщину. Після цього ми знову підтримували звʼязок, коли була можливість.
– На презентації фільму ви казали, що у Фелікса була мрія зняти кіно. Чи обговорювали ви з ним ідеї стрічок? Можливо, вже над чимось працювали?
– Конкретно про кіно ми не спілкувались. Але у відрядженнях на Херсонщину, Львівщину говорили про те, що класно було б знімати Україну. І ми обговорювали створення власного тревел-проекту. Безпосередньо про кіно – про те, що мріє зняти власний фільм, – він казав нашому режисерові Руслану Гришко.
– Чому ви вирішили знімати стрічку «Фелікс» саме за донати? Чому не подавалися на гранти, закордонні конкурси?
– Не було часу. Ми поставили собі мету, що у квітні 2023 року, на роковини смерті, цей фільм має бути готовий. 2022 року, коли ми повернулися до Києва після евакуації, тут саме перебували побратими Фелікса, яких тимчасово вивели з бойових дій. За тиждень вони знову мали повертатися на передову. Ми спілкувалися з нашими колегами з ТБ: нам почали казати, що кіно так просто не створюється – мовляв, потрібен сценарій, техніка для монтажу тощо. Так просто канал бюджету б не виділив. У нас цього всього не було. Я поговорила з режисером і пояснила, що незрозуміло, чи побачимося ми ще з побратимами Фелікса – вони могли загинути. А ці люди були ключовими персонажами у цій історії. Я набрала операторів, з якими раніше працювала на телебаченні. Сказала, що є ідея зняти кіно про Фелікса. Але більше нічого немає: ані грошей, ані сценарію. Є тільки люди, яких треба терміново записати. Вони одразу погодилися співпрацювати. За один день ми організували зйомку та почали збирати матеріал для майбутнього фільму.
Потім треба було відзняти частину стрічки в Карпатах. У мене було $200, що мені подарували, я їх поміняла, і ми продовжили зйомки: у Львові, Франківську, Верховині. Я оплачувала квитки й орендувала техніку, яку не змогла взяти з Києва. У мене була стабільна робота, тож я планувала покрити фінальний етап створення стрічки з власних доходів. Але за тиждень на моєму каналі сталося скорочення: мене звільнили, на місяць усе зупинилося. Мої друзі самі запропонували відкрити банку на донати. Тоді були активні збори на зброю, на машини, і я переживала, що ніхто не буде донатити на фільм. Але все ж друзі наполягли. І я побачила, як приходять донати. Люди були готові підтримувати такі історії, і за місяць ми зібрали 200 тис. грн.
– Яким був фінальний бюджет стрічки «Фелікс»? І скільки людей зрештою задонатили на фільм?
– Понад двісті людей. Складно порахувати точно, позаяк потім люди продовжували переказувати гроші. Щодо бюджету: ми точно зібрали донатами 250 тис. грн. Були мої особисті вкладення, у мене досі «висить» борг у 30 тис. грн. А якщо порахувати разом усі вкладені гроші, то вийде майже 350 тис. грн. Ніхто з команди не отримував жодного винагородження, але варто додати, що в липні цього року ми вирушили в тур: показали фільм у багатьох країнах. І на сьогодні донатні інвестиції повністю окупилися, тож 250 тис. грн ми передали на підтримку аеророзвідки. З показами, які будуть зараз (плюс за кордоном), я гадаю, всі вкладені у фільм гроші вдасться відбити.
– Як довго створювався фільм?
– Липень 2022-го – квітень 2023 року, коли стрічка вже була цілком готова.
– Скільки людей працювало у команді?
– На початку було двоє: режисер Руслан Гришко та я (сміється). Потім зрозуміла, що у нас бракує рук. Крім того, робота була дуже важкою емоційно, адже знімали про людину, яку я знала, і біль був іще живий. Згодом я запросила Ксенію Вапельник, що стала виконавчою продюсеркою. Тобто команда з трьох людей створювала сценарій, шукала людей, комунікувала з різними структурами. У нас також були три основні оператори: Андрій Вусатий (головний оператор), Маргарита Ткачук, Ярослав Грубич. На постпродакшені до нас приєднались Юрій Звонарь (композитор і звукорежисер) та Артем Шемет (режисер монтажу). Ми всі раніше були телевізійниками – тільки режисер монтажу перед цим працював із документальними та повнометражними художніми фільмами.
– Працюючи над стрічкою, ви одразу планували кінотеатральний прокат? Чи розглядали інші варіанти: викласти на YouTube, продати OTT-платформам тощо?
– Відкривши донати, ми одразу вирішили, що фільм буде в кінотеатрах, адже люди донатять на те, щоб побачити стрічку на великому екрані. Але у нас були певні нюанси з прокатом. У квітні, коли фільм був показаний вперше, ми запрошували Держкіно, аби швидше отримати прокатне посвідчення, але ніхто не прийшов. Нам не відповідали на листи, дзвінки. Певної миті ми взагалі не знали, чи його отримаємо. І от лише тепер, через пів року, в нас нарешті є прокатне посвідчення.
Усі казали, що не треба випускати фільм у кіно – мовляв, не підуть на таке. «У нас не дивляться документалок, вони не заходять», – чули ми. Це був виклик. Але в нас вийшло нестандартне художньо-документальне кіно. І коли після першого закритого показу нам почали говорити, що кіно класне, ми вирішили докласти максимум зусиль, аби вийти в прокат.
– Зазвичай я питаю у продюсерів, як кінотеатри розписали їхній фільм, у вас же хочу спитати, як кінотеатри взагалі реагували на стрічку? Чи хотіли її брати? Ну і, відповідно, чи вдалося дістати нормальний розпис?
– У нас дуже класна комунікація з кінотеатром «Жовтень», ми його називаємо своїм домом. Цей кінотеатр дуже відкритий до нас. У «Жовтні» нам пообіцяли розставити покази впродовж усього дня, щоб люди могли обрати зручний для себе час. Вони взяли «Фелікса» до себе на два тижні. Кінотеатр «Оскар», коли ми розповіли нашу історію, також погодився підтримати та взяв стрічку в прокат. З цими кінотеатрами жодних проблем не було. Зараз ми вийшли на комунікацію з мережею Multiplex – вони мають допомогти вивести фільм у своїй мережі в Києві й інших містах. У Білій Церкві нам легко погодили прокат. У Вінниці, яка є малою батьківщиною Фелікса, також без проблем взяли фільм на тиждень. Нам відмовили Львів, Івано-Франківськ і Дніпро, хоча ми були там із благодійними показами.
– Чи плануєте продаж стрічки українським телеканалам або OTT-платформам?
– Нашими партнерами в цьому проекті були «Еспресо» та «5 канал» – надавали безкоштовно архівні матеріали. І після першого показу вони казали, що готові забрати стрічку до себе в ефір. З платформ фільм готові взяти MEGOGO та «Київстар ТБ», зараз відбуваються перемовини. Також хочемо віддати «Фелікса» на Takflix і намагаємося вийти на Netflix. Але протягом грудня хочемо, щоб фільм був у кінотеатрах, адже це і благодійна місія: 90% від прокату йде на підтримку аеророзвідки. Наш плюс у відсутності дистрибутора – кошти від фільму ми ділимо з кінотеатрами 50/50.
– Ви запустили Felix.production і сказали, що зніматимете документальне кіно, яке через історії людей розповідає про війну. Плануються суто історії військових чи коло буде розширене й на цивільних?
– Головним напрямом Felix.production буде документальне кіно: про військових, волонтерів, медиків, цивільних, про тих, хто загинув або продовжує цю боротьбу під час війни.
Політика продакшену будується в такий спосіб, що кошти від прокату кінострічок завжди передаватимуться на підтримку армії, аеророзвідки, оскільки Фелікс був аеророзвідником. Коли продакшен почне приносити дохід, певний відсоток також завжди буде відходити Ярославі, молодшій сестрі Фелікса. За життя він казав, що завжди Ясю підтримуватиме та ніколи її не покине. Тож в Ярослави тепер буде наша підтримка.
– Ваша команда вже працює над двома новими документальними кінострічками. Що це за проекти?
– З грудня починаємо працювати над фільмом про людину, яку всі добре знали. Я не можу говорити, про кого саме: про це мають сказати рідні, що дали нам дозвіл на зйомки стрічки. Ми виграли грант і завдяки цьому зможемо реалізувати наступний фільм. Він вийде в травні 2024 року.
Також ми зараз хочемо зробити спільний проект із батальйоном Кульчицького, якому в березні виповнюється десять років. Але це буде історія не лише про батальйон. Це буде проект про те, що воюють непрофесіонали. Після цих фільмів ми шукатимемо нових історій. Я б хотіла також реалізовувати соціальні проекти, можливо, якісь короткометражки. У майбутньому хочу також реалізовувати проекти, що будуть спрямовані на розвиток України й української культури.
– Як ви залучатимете інвестиції? Чи плануються знову збори донатів?
– Наступна наша стрічка буде реалізована завдяки гранту від USAID. З нового року будуть доступні гранти від Українського культурного фонду: плануємо туди податись, аби зняти третю стрічку. З Держкіно у нас зараз добрі відносини, тож, можливо, наступного року подаватимемось і на пітчинги агентства. Також у нас завжди буде відкритий донат, тобто історія народного кіно залишатиметься з нами. І люди, що будуть доєднуватися, завжди потраплятимуть у титри.
Фільм «Фелікс» – це фундамент, на якому тепер стоїть наш продакшен. Ми показали, що вміємо та можемо. Як продюсерка я сподіваюся, що, коли оголосимо героя другого фільму, до нас доєднуватимуться спонсори, бізнес. Ми будемо працювати над залученням партнерів і разом знімати кіно, позаяк це потрібно для нашої історії, для наступних поколінь. Маємо привчати людей не тільки до «Скаженого весілля». Треба привчати до якісного. Дуже класно, що вийшли «Довбуш» і «Мавка», наприклад. Ми віримо, що й на «Фелікса» люди підуть, і на наступні наші стрічки також.
– Скільки людей працює у Felix.production?
– У продакшені є я, Ксенія Вапельник лишається виконавчою продюсеркою, Юрій Звонарь та Артем Шемет також будуть із нами. Артем тепер буде нашим головним режисером, усі подальші проекти реалізовуватимемо з ним. Плюс два оператори. Тобто загалом шість людей.
– Яка у вас роль у новоствореному продакшені? Ви будете фандрайзеркою? Продюсеркою всіх майбутніх проектів? Чи виступатимете в ролі авторки, сценаристки?
– Я мрію поїхати десь у гори й отримувати лише звіти про те, що моя команда працює та заробляє гроші (посміхається). Але поки ні. В наступному проекті я також виступаю співавторкою та фронтовою журналісткою. Наступне кіно складається з багатьох відряджень на Схід. Поки що всі ланки безпосередньо керуються мною. Але в майбутньому, гадаю, я також буду залучена як журналістка й авторка. Бо я творча людина, я маю досвід, і мені це до вподоби. За ці два роки я зрозуміла, що мого життя, яке було до вторгнення, не існує – воно присвячене Україні й історіям, що ми знімаємо.
– Ви почали виробляти кіно тоді, коли індустрія переживає найважчі часи. Чому вирішили залишитись у цій сфері? Адже одна річ – зняти фільм, аби вшанувати памʼять людини, а інша – запускати цілий продакшен.
– Колись, коли ми працювали над «Феліксом», треба було відкрити ФОП, і я з усіма консультувалася, бо мало в цьому розуміла. Тоді мама в мене спитала, чи варто це починати зараз, у такі часи? Я відповіла: коли, якщо не зараз? Згодом у нас постало питання авторських прав – для цього треба було відкрити продакшен. І у мене вже не було можливості відмовитися.
Я не знаю, скільки разів під час виробництва я плакала та казала, що не можу більше це робити. Але мене дуже підтримувала команда. Друзі давали гроші та заспокоювали: просто роби своє діло. Коли ми почали презентувати «Фелікса» і побачили очі людей, то я зрозуміла, що все варте того. І якби мене зараз спитали, чи пішла б я у це, знаючи, що на мене чекає, я б відповіла ствердно.
Це, певно, єдине, що я можу зробити, перебуваючи тут, висловлюючи подяку тим, хто на фронті. Влітку цього року в мене були думки мобілізуватись, але знайомі військові сказали, що армія – це рамки. А їм було важливо, щоб я продовжувала робити свою справу. І питання, чи маю я продовжувати, відпало. Це свідомий вибір, якому я готова присвятити своє життя. Я дуже хочу розповідати історії про тих, хто нас захищає. І не тільки про тих, хто загинув, а й про тих, хто вижив.
Зараз, під час прокату стрічки «Фелікс. Лис Подільський», Іванна Слободянюк разом із командою продовжує збирати кошти: гроші від прокату будуть додані до збору на два комплекси БПЛА Mini Shark для батальйону Кульчицького, в якому служив і загинув Фелікс Куртаніч. Ви також можете долучитися, закинувши гроші в банку за посиланням.
