Я довго готувалася, та нарешті оголошую: вивчення проектів, що претендують на державне фінансування в межах Шістнадцятого конкурсу Держкіно, практично завершено. Залишилася остання секція - неігрова копродукція, в якій заявлені 15 потенційних стрічок. Оцінювали цей напрямок експерти Іван Тімшин, Юлія Мельник, Андрій Негрескул, Анастасія Іващук, Аркадій Непиталюк і Олександр Омельянов. Спочатку на держпідтримку претендували 16 проектів, але фільм «Повернення» Каті Федулової в останній момент зійшов з дистанції.
Конкурсну сесію відкрила документалка для широкої глядацької аудиторії Dragnet (ТОВ «Продакшн №1»). Режисер і автор сценарію - Оксана Бугрімова, продюсер - Лариса Гутаревич. Обсяг запитуваної держпідтримки - 2 млн грн (загальний бюджет - 4,5 млн грн).
Синопсис: Документальний портрет покоління підлітків, загубленого в інтернеті, де на них чатує небезпека на кшталт кібербулінгу, смертельних челенджів, мережевої педофілії, пропаганди селфхарму. Чи можливо, що «ігри смерті» з'являються через «букмекерські контори», котрі існують в даркнеті, і де на дітей, що грають у челенджі, роблять ставки, як на перегонах?
Документальний повнометражний фільм-розслідування про кібербезпеку презентує Лариса Гутаревич. За її словами, між поколінням дітей (яких продюсер чомусь називає міленіалами) та їхніми батьками - прірва. У дитячому світі немає меж, але є кіберзлочинність. Дітей потрібно якось захищати, в чому й покликаний допомогти фільм.
Проект створюється в копродукції з Великобританією. Копродюсер Марк Фоліньо, що приєднався до презентації в режимі онлайн, також вважає кібербезпеку вкрай важливою та актуальною темою. Марк мешкає в Лондоні й співпрацює з декількома тамтешніми продакшенами, що спеціалізуються на документальному й телевізійному контенті. Крім того, у Фоліньо гарні стосунки зі Sky і BBC: він розраховує, що ті зацікавляться проектом і куплять його для своїх ефірів.
До слова, Лариса і Марк вже працювали разом - над стрічкою «Спадок брехні»
За словами Гутаревич, половину фінансування автори мають намір знайти в Великобританії, а кошти на девелопмент у них є - цей етап майже завершено. До того ж, вже відзнято частину матеріалу.
Оксана Бугрімова приєднатися до презентації не змогла - вона знаходиться на Шрі-Ланці на зйомках. Але режисер записала відеозвернення, в якому повідомила, що ідею проекту виношує понад три роки.
Фільм ділитиметься на три смислові частини: світ дорослих, світ дітей і світ кіберзлочинців (тут Оксана обіцяє інтерв'ю зі справжніми хакерами, котрі детально розкажуть про секрети інтернету). Крім того, в стрічці планується участь Філіпа Лиса - організатора однієї з «груп смерті» в соцмережах. Він зараз відбуває покарання, але автори вже отримали його згоду на інтерв'ю. Кожна з частин виділятиметься візуально, монтажно, а також за допомогою музики. Небезпеку, що йде з даркнету, планують показати за допомогою їдкого зеленого диму.
Аудиторія проекту - від 16 років, оскільки для молодших глядачів фільм буде занадто суворим. Просувати стрічку планують в соцмережах, але займуться цим питанням після того, як знайдуть сейлз-агента.
Наступний проект - фільм для широкої глядацької аудиторії «Крим. Звільнення» (ТОВ «Кіностудія дитячих та юнацьких фільмів ім. Ханжонкова»). Режисер - Сергій Лисенко, автори сценарію - Ярослав Яріш і Олександр Палій, продюсер - Валерій Боровик. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,92 млн грн (загальний бюджет - 2,4 млн грн).
Синопсис: Фільм розповідає про першу спробу Росії захопити Крим та висвітлює подробиці спецоперації СБУ, що була проведена Україною 1994 року та на два десятиліття відтермінувала загарбання півострова Росією.
Автор ідеї фільму - генпродюсер студії Валерій Боровик. Уже кілька років він пише книгу про те, як все могло скластися 2014 року, коли б нашим спецпідрозділам у Криму дали команду оборонятися та атакувати. Валерій уточнює, що це не фантастика й не альтернативна історія: так дійсно могло статися, і про це його продакшен теж хоче зняти документальний фільм (подробиці - на наступному пітчингу). Ну а поки Боровик має намір екранізувати історію про те, як РФ намагалася захопити Крим 1994 року. Це необхідно зафіксувати, особливо з огляду на, що про ті події вже мало хто пам'ятає - особливо серед 20-30-річних.
На думку творців проекту, втрата Криму - це фундаментальна психологічна травма для кожного українця, оскільки півострів був зданий без бою. А їхній фільм стане свого роду психотерапією й покаже, якими конкретними діями тодішнє керівництво України та силовики зупинили «повзучу» агресію з боку РФ. Це буде «максимально натуралістичне» занурення в події майже 30-річної давності, задля чого автори планують масштабну реконструкцію подій, а також інтерв'ю з безпосередніми учасниками. Крім того, в стрічці покажуть зняті СБУ кадри, яких ще не бачили глядачі - їх Боровику передав Євген Марчук. Фактично, каже Валерій, вони продемонструють весь зріз дій в 1994-му: тих дій, що їх треба було б запровадити й 2014-го, але цього не сталося.
Режисер додає, що його хвилює людський вимір історії - наприклад, протистояння керівника СБУ Марчука і президента Криму Юрія Мєшкова. Базуватиметься стрічка саме на цьому: Лисенко шукає конфлікти між людьми. Водночас постановник визнає, що навряд чи у команди вийде відвідати Крим, тож знімати реконструкції подій будуть на материковій частині України.
Аркадій Непиталюк цікавиться головним посилом проекту: не полягає він в тому, що в 1994-му Україна дбала про територіальну цілісність, а в 2014-му - ні? Боровик відповідає: головна ідея в тому, що українці готові боротися за свою країну, але риба гниє з голови - тобто спецпідрозділи могли б відстояти Крим, та їм не дали такого наказу.
Дуже хотілося б дізнатися, з ким автори планують копродукцію, але такого питання експерти не задали.
Наступний проект - авторська документалка «Закрий рота» (ТОВ «Діджітал реліджн»). Режисер і автор сценарію - Таїсія Кутузова, продюсер - Ольга Безхмельницина. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,98 млн грн (загальний бюджет - 3,84 млн грн).
Синопсис: Шістнадцятирічний Сергій розслідує корупційні оборудки в рідному селі під Києвом, поки на нього не нападає місцевий депутат. У 19 років Сергій кидає собі виклик - балотується до місцевої ради проти депутата, що напав на нього три роки тому. Але спроба взяти відповідальність за всю громаду стає занадто важкою для Сергія, тож він продовжує шукати себе, аби бути щасливим.
У відеозверненні продюсер зазначила, що проект - мажоритарна копродукція України з Францією, а Таїсія Кутузова - молодий, але талановитий і перспективний режисер. Автори також ведуть переговори про приєднання до виробництва третього партнера, а девелопмент вже закінчений - стрічка готова до зйомок.
Спершу показавши трейлер, докладніше про сам проект розповіла Таїсія. Режисер впевнена: герой її стрічки несе в собі саме ті цінності, які ми всією країною відстояли 2014-го. Його історія - це сучасна алегорія Давида й Голіафа, історія боротьби за справедливість і проти безкарності. За словами Кутузової, дуже важливо показати: радянський менталітет залишився в минулому, а хлопець, народжений у 2000 році, здатний боротися за свою громаду.
Партнер проекту - француз Стефан Сіоан і його продакшен East Roads Films - співпрацює з Таїсією протягом двох років і на власні очі бачив, як фільм розвивався й ще на етапі девелопменту привертав увагу європейської індустрії документалістів. Причина полягає в тому, що «Закрий рота» - одна з тих ще нерозказаних історій про Україну, які світ хоче почути. Доказ - отримання Таїсією минулого року Премії Французької Республіки за внесок у захист прав людини. Стрічка також встигла успішно взяти участь у багатьох європейських фестивалях, отримати Development Award на німецькому огляді goEast і головну нагороду Форуму документальних фільмів Балтійського моря. Проект вже заручився підтримкою IDFA, команда веде переговори з мовниками практично по всій Європі і в США. А як партнери з копродукції розглядаються компанії зі Швейцарії й Німеччини, та зараз проекту важливо отримати підтримку Держкіно.
Аби експертам (і нам з вами) було простіше, досягнення проекту перерахували на окремому слайді
Як і джерела фінансування
Окрім Таїсії над стрічкою працюють оператор Сергій Стеценко та шведський режисер монтажу Філ Дженделі, але також до команди хочуть долучити українського монтажера. Непиталюк запитує, що залишилося зняти (судячи з ролику та трітменту, багато вже зафіксовано). Кутузова відповідає, що лишився фінальний третій акт стрічки, де вона покаже вступ Сергія до вишу – хлопець прагне стати магістром права, а згодом адвокатом.
Наступний проект - авторське документальне есе «Піратське Майбутнє» (ТОВ «Табор»). Режисер і автор сценарію - Юджин Юнґ, продюсери - Максим Наконечний і Євген Рачковський. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,6 млн грн (загальний бюджет - 10,2 млн грн).
Синопсис: Зображення катастроф у ЗМІ та справжні катастрофи дублюють одне одного по всьому світу. У потоці образів ми живемо у світі, де неможливо сказати, що є справжнім. «Піратське майбутнє» - це подорож у пошуках підказок на майбутнє, що пробуджує відчуття реальності в щілинах розмитих меж між образами та реальністю.
Ідея проекту народилася не в Україні, тож передбачається, що наша країна буде міноритарним партнером компанії з Південної Кореї. За словами продюсера Максима Наконечного, робота над стрічкою стане кроком у загальному розвитку україно-азіатських відносин.
Режисер Юджин Юнг приїхати на пітчинг не змогла, та записала відеозвернення, в якому пояснила ідею стрічки. Ще 2011-го, коли сталася аварія у Фукусімі, дівчина зрозуміла: через показ катастроф в кіно та коміксах вона не може сприймати їх як реальність. Пізніше, 2018-го, вона відвідала Чорнобиль, і місто її надихнуло: час там зупинився, але життя людей - ні. Тепер вона хоче дослідити інші подібні події, щоб зрозуміти, як взаємодіють реальність і створені людством образи. Для цього Юнг планує побувати на місцях реальних катастроф - у Чорнобилі та у Фукусімі, а також поговорити з тими, хто пов'язаний із подіями.
Корейська продюсер проекту Сара Кенг розповіла, що девеломпент відбувався за підтримки Корейського національного університету Мистецтв і Сеульського фонду мистецтва та культури. Також проект був відібраний на DMZ Docs Pitch - найбільший фестиваль документальних фільмів у Азії. Спочатку автори мають намір провести зйомки в Кореї, а наступного року - в Україні.
Після двох відеозвернень і одного тізера продюсер Євген Рачковський додає, що вже був проведений ресьорч проекту в Чорнобилі й у Фукусімі. Українське фінансування становить лише 16% від загального бюджету проекту, а витратити його планують на зйомки в Чорнобилі і зарплати українських фахівців - зокрема, оператора В'ячеслава Цвєткова.
Наступний проект - авторська документалка «Полюс» (ТОВ «Продюсерська Компанія «Браха»). Режисер і автор сценарію - Ольга Калчугіна, продюсер - Наталія Хазан. Обсяг запитуваної держпідтримки - 2 млн грн (загальний бюджет - 4,4 млн грн).
Синопсис: Кіноекспедиція до найзагадковіших і недоступних місць Антарктиди - а саме до української полярної дослідної станції «Академік Вернадський» - із метою вивчення секретів та характерів полярників.
Продюсер і режисер зазначають, що немає кращого часу для розмови про Антарктиду, ніж розпал літа. Їхній проект розповість про антарктичну українську станцію «Академік Вернадський», що знаходиться аж за 15 тис. км від Києва. Цього року вона відзначила 25-ту річницю свого існування, а зараз там працює 26-та експедиція полярників-зимівників - саме вони стануть героями документального фільму.
За вченими на станції Ольга стежить протягом декількох років і помітила, що полярники мають багато цікавих традицій, які передаються від однієї експедиції до іншої. А ось кіноекспедицію на шостому континенті ще не було, й автори хочуть це виправити.
Калчугіна впевнена, що її робота матиме не лише художню, але й історичну цінність: у стрічці вона спробує відповісти на питання, що саме спонукає людей вирушати на край світу, в практично повну ізоляцію від зовнішнього життя. Крім того, режисер вважає, що готовий фільм може стати гідним претендентом від України на «Оскар».
Міноритарним партнером в проекті виступає Італія, але як саме - експерти уточнювати не стали.
Підтримати документалістів прийшов глава Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий, який підтвердив: журналісти на станцію колись приїжджали, а кінематографістів дійсно ще не було. Він зазначив, що не є членом команди фільму, але якщо Держкіно підтримає його створення, то НАНЦ забезпечить все необхідне: доставку групи на станцію, проживання, технічні умови тощо. Втім, мова не лише про проект Ольги - Центр готовий зробити це для всіх, хто захоче зняти таке документальне кіно.
Експерти уточнюють, чи не доведеться групі провести на станції дев'ять місяців, але Дикий каже, що таке не забезпечив би навіть він: документалісти зможуть приїхати туди під час антарктичного літа і провести дві-три тижні, після чого їх заберуть. Ольга та Наталя запевняють, що цього часу їм вистачить.
Наступний проект - документалка для широкої глядацької аудиторії «Забулене майбутнє» (ТОВ «РРП Груп», що відомо на ринку як IVORY Films). Режисери - Валентин Шпаков і Яна Федосенко, автор сценарію та продюсер - Оксана Кучерова. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,9 млн грн (загальний бюджет - 3,8 млн грн).
Синопсис: Соціальний експеримент на тему цькування в соціумі продемонструє суспільству реальні історії булінгу на прикладі двох підлітків (одного в Україні, іншого - в Японії). Проект покликаний змінити ставлення оточуючих до «забулених» і допоможе показати, що від проблеми не треба бігти - її необхідно вирішувати.
Проект презентують Оксана Кучерова і другий режисер Яна Федосенко - Валентин Шпаков приїхати на пітчинг не зміг. Оксана каже, що вони представляють відразу дві компанії - українську Ivory Films і японську Throne Asia, в партнерстві з якою, власне, й робитиметься стрічка. Переговори з японцями і девелопмент проекту тривають понад рік, японський продюсер за цей час кілька разів відвідав Україну і знає, що являє собою наша країна та наскільки тема булінгу для нас актуальна.
Throne спеціалізується на виробництві документального кіно, прямих трансляціях, візуальних ефектах і міжнародній копродукції. Ідея зняти проект з українцями належить продюсеру компанії Такафумі Юкі, а тему булінгу вибрали через те, що для неї немає кордонів. Японці планують подати проект на пітчинг місцевого телеканалу NHK.
Девелопмент стрічки ще не закінчений, тому остаточно герої поки не затверджені.
Замінюючи Шпакова, Яна розповідає про художні засоби фільму. По-перше, будуть використані яскраві кольори: для Японії - біло-червоний, для України - жовто-блакитний. Таким чином, глядач у будь-який момент фільму зможе зрозуміти, де саме розвивається дія. Героїв-дітей вводитимуть у кадр поступово: спершу покажуть частково, а в кульмінаційний момент камера сфокусується на обличчі й очах. Інтерв'ю з ними запишуть у безлюдних місцях, щоб підкреслити самотність. Також планується використання графіки.
Оксана додає, що вони з Яною мають величезний досвід роботи в реаліті-шоу, який стану у нагоді при виробництві документального фільму – адже тут також потрібно спостерігати, а не взаємодіяти. Та участь ментора-психолога теж передбачається: він допоможе пояснити дитині, що вихід із ситуації є завжди, й не потрібно бігти від проблем.
Команда проекту на 80% складається з українців, знімати український блок будуть двома групами: одну очолить Валентин, другу - Яна. Зйомки планується вести протягом одного навчального року.
Експерти цікавляться, яким чином автори планують знімати в школі і чи буде персоніфіковуватися друга сторона - хулігани? Оксана підтверджує, що зйомки у школі - дійсно найскладніший момент девелопменту: авторам потрібно отримувати дозвіл і в Україні, і в Японії, та вони до цього готові. Стосовно хуліганів, то їхні лінії у фільмі будуть другорядними. Крім того, іноді й хулігани стають жертвами булінгу, тож драма проекту забезпечена в будь-якому випадку.
Олександр Омельянов також запитав, чому режисером обрали Шпакова, який раніше документального кіно не знімав. Кучерова каже, що Валентин у проекті від самого початку, а оскільки в документалістиці він до цього дійсно не працював, до команди запросили Яну.
Наступний проект - документалка для широкої глядацької аудиторії «Ізоляція» (ТОВ «Тремпель фільмз»). Режисер і автор сценарію - Ігор Мінаєв, продюсер - Юрій Леута. Обсяг запитуваної держпідтримки - 2 млн грн (загальний бюджет - 3 млн грн).
Синопсис: «Ізоляція»: завод - арт центр - в'язниця. Історія руйнування людини і мистецтва. ХХІ століття.
Продюсер і режисер хочуть розповісти історію «Ізоляції» - місця, що за 70 років існування було спершу заводом, потім арт-центром, а зараз стало в'язницею. Джерелом натхнення для авторів стала видана 2020 року книга Станіслава Асєєва «”Світлий шлях”. Історія одного концтабору», завдяки якій про «Ізоляцію» дізналися за межами України. За словами Юрія, міжнародні партнери дуже зацікавлені у співпраці з українцями для створення документального фільму про це місце.
Автори хочуть розповісти про «Ізоляцію» як з соціальної точки зору, так і з політичної, та головне - з культурної, аби потім екстраполювати все це на історію нашої країни. Режисер додає, що розповідь буде лінійною. Це допоможе глядачеві, особливо за межами України, зрозуміти феномен «Ізоляції»: завод, який стає арт-центром, - не рідкість, але арт-центр, перетворений на найбільший у Європі концтабір, - випадок унікальний.
Звісно, знімати усередині «Ізоляції» у авторів не вийде, але матеріалу у них все одно досить. Спершу вони мають намір звернутися до архівів часів заводу і арт-центру, а потім записати інтерв'ю з людьми, що вийшли з «Ізоляції» на свободу. Одним із таких героїв стрічки буде Станіслав Асєєв.
У червні проект брав участь в Cedoc Market у Польщі, де автори знайшли партнерів - компанію Movie Mates: вона подасть проект на конкурс Польського кіноінституту і долучить до виробництва місцеві телеканали. Також документалкою зацікавилися представники різних фестивалів із правозахисної тематики.
Польський продюсер також упевнений, що стрічка приверне увагу не лише у Східній Європі, але й по всьому світу.
Аркадій Непиталюк запитує, який посил матиме фільм, адже закінчується він тим, що «Ізоляція» стала концтабором. Режисер каже, що фінал буде іншим: арт-центр продовжує жити і функціонувати, хоч і змінив прописку на Соледар.
Наступний проект - документалка «Милостивий Хуліган» (ФОП Чепіга Олександр Володимирович). Режисер - Олена Максьом, автор сценарію - Адріан Пірву, продюсер - Олександр Чепіга. Обсяг запитуваної держпідтримки и загальний бюджет невідомі, оскільки заявка на сайті Держкіно відсутня.
Синопсис: Протягом багатьох років Ліна, яка виросла в українській Системі інституційного догляду (читай - в інтернатах), боролася за свою свободу і незалежність. Зараз вона бореться за краще життя для таких як вона, водночас шукаючи відповіді про своє травматичне минуле.
Чепіга зазначає, що ця україно-румунська копродукція - не просто фільм: протягом усього життя Ліна на власному досвіді бачила, як змінюється ставлення держави до людей з інвалідністю. Попередня робота Максьом і Пірву, стрічка «Не все буде добре», отримала нагороду ОМКФ і приз FIPRESCI на кінофестивалі «Трансільванія».
Олена каже, що досвід попереднього фільму допоміг їй вибудувати стиль зйомки: не концентруватися на недоліках, а показувати сильні сторони людини. Саме тому головною героїнею нинішньої стрічки стала Ліна: її енергія і сильний характер затьмарюють інвалідність. Як каже режисер, сама Ліна теж допомагатиме вибудовувати свій кінематографічний портрет.
Структурно стрічка складатиметься з трьох умовних частин: пекло (система інтернатів), чистилище (людні вулиці Києва та протестні акції за участю Ліни) і рай (допомога дівчини дітям).
Продюсер додав, що оператором буде Сергій Мельник, із яким Олена та Адріан працювали над попереднім фільмом. Автори розглядають свій проект як соціально-освітній, тому пропонуватимуть партнерство різним громадським організаціям, в тому числі правозахисним.
Наступний проект - документалка для широкої глядацької аудиторії «Сад Дідуся» (ЧП «Кінокомпанія «Магіка-фільм). Режисер - Кароль Старнавські, автор сценарію - Вітольд Шабловські, продюсер - Геннадій Кофман. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,59 млн грн (загальний бюджет - 7,93 млн грн).
Синопсис: Цей фільм - особиста історія молодої польки. Кароліна вирушає у подорож на Волинь, аби побачити землю, звідки походить її родина. «Сад Дідуся» - про крихти добра, пам'яті, прощення та примирення з минулим, а також про невідомі подвиги українців. Це голос молодого покоління у непростому польсько-українському діалозі історичної пам'яті.
Проект - міноритарна для України копродукція, за польську частину виробництва відповідає продюсер Дарута Рожковська, з якою Кофман співпрацює понад двадцять років. Ідея виникла у Дарути після прем'єри стрічки Войцеха Смажовського «Волинь» - вона запропонувала Кофману створити фільм-відповідь. Той спершу був проти: в Україні, мовляв, і без того вистачає подразників. Та Дарута не здавалася: Смажовський, на її думку, змалював людське зло, а тепер потрібно показати, як в пекельних умовах проявляється добро. Рожковська знайшла режисера, потім відшукала дівчину, що стала головною героїнею, зібрала групу і навіть залучила українського оператора - Олександра Познякова. Після цього серце Кофмана розтануло і він вирішив взяти участь в проекті. Геннадій впевнений: тепер стрічка звучатиме спільною україно-польською мовою.
Польський режисер у відеозверненні розповів, що подорож головної героїні буде не туристичною, а, радше, духовною. Мета - не провести розслідування, знайти правих або винних, а зрозуміти самих себе через історію. За задумом, така подорож має стати актом очищення для обох сторін.
Оператор зізнався, що спочатку теж не хотів брати участь у проекті, але з часом передумав, адже в мистецтві не повинно бути тем-табу. Окрім того, автори хочуть знімати стручку так, аби Олександр був повноцінним учасником проекту: іноді він спілкуватиметься з Кароліною, для чого задіюють другу камеру, яка показуватиме першу.
Дарута у відеозверненні розповіла, що проект вже підтримали Польський кіноінститут, Польське телебачення і Інститут ім. Пілецького (урядова установа, що відповідає за документування та дослідження історичного досвіду польських громадян в ХХ столітті). А Кофман сподівається, що до проекту приєднається не тільки Держкіно, але й фестиваль DocuDays, мережеві кіноклуби і якийсь телеканал. На кінотеатральний прокат Геннадій особливо не розраховує, однак каже, що стрічка підійде для показу в кіноклубах із обговоренням після.
У Непиталюка питань немає, проте є коментар. Йому сподобалося, що у стрічці буде спілкування героїні з оператором-українцем: експерт вважає, що завдяки цьому авторам вдасться запобігти однобокісті погляду на трагічні історичні події.
Наступний проект - авторська документалка «Лікування смертю» (ТОВ «Самміт Фільм»). Режисер і автор сценарію - Сергій Волков, продюсер - Ольга Федорович. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,93 млн грн (загальний бюджет - 2,41 млн грн).
Синопсис: Олексій - колишній наркоман, але саме він став найкращим учнем свого рятівника, нарколога, чий унікальний метод дав йому другий шанс. Він робить усе можливе, аби врятувати клініку і справу всього життя свого кумира, котрий сам втратив бажання жити.
Назва стрічки відсилає до методики лікування наркоманії, винайденої й запатентованої наркологом Віталієм Василенком. Її суть - у роботі з підсвідомістю пацієнта, коли завдання лікаря - знищити наркомана в структурі особистості пацієнта. Метод досить авторитарний, але дієвий: результативність становить 80%. Втім, мова в стрічці піде не про нього, а про людей - самого лікаря Василенка та його пацієнта Олексія, який не просто вилікувався, але й став одним із кращих учнів свого рятівника. Тепер герої помінялися місцями: втративши дружину, а пізніше потрапивши в серйозну травматичну ДТП, Віталій занурився в депресію - тепер він знаходиться в ізоляції, а клінікою керує віддалено. Василенко прагне встигнути передати свій метод, і Олексій - найкраща кандидатура.
Автори планують спостерігати за лікувальною групою з початку і до закінчення терапії, відстежуючи, як змінюються люди. Олексія Волков має намір знімати не тільки в клініці, але й за інших обставин (наприклад, у взаємодії з родиною), а Віталія - дистанційно. За задумом, глядачі будуть чути лише голос лікаря, але не бачити його - Василенко буде присутній у стрічці в ролі «вищої сили». Також режисер планує використовувати в проекті кадри з Віталієм, відзняті ще до аварії. Крім того, в клініці багато років знімали хроніку, яку Сергій також задіє.
Режисер зазначає, що не хоче робити шокуючу драму - незважаючи на складність теми, це має бути глибокий, світлий і життєствердний фільм про надію, відповідальності та можливості змінити життя за будь-яких обставин.
Продюсер каже, що на етапі девелопменту проект підтримали кілька майстерень документального кіно: він став фіналістом Eurasiadoc Docland, взяв участь в пітчингу в рамках форуму Flartiana, а також у воркшопі та пітчингу B2B Doc в межах «Молодості».
Зацікавленість стрічкою вже висловили фестивалі goEast і Doc Leipzig, швейцарський телепрокатник і телеканал «Настоящее время», але вони чекають моменту, коли фільм буде готовий.
Проект реалізується в копродукції з Німеччиною: німецький партнер Йорг Лангер готовий вкласти частину коштів у виробництво й зайнятися просуванням на міжнародному ринку.
Кандидатури оператора і композитора ще розглядаються. Режисер також сподівається знову попрацювати зі звукорежисером Дмитром Скрипкою, з яким створив вже кілька фільмів.
Наступний проект - документалка для широкої глядацької аудиторії «Міжнародний вівчар». Режисер - Олександр Тарасенко, автор сценарію - Костянтин Іскра, продюсер - Ярослав Черепушко. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,88 млн грн (загальний бюджет - 2,35 млн грн).
Синопсис: Сім мов, п'ять громадянств - одне життя в одному Закарпатському селі. Фільм розповідає про мешканців Закарпаття, котрі, не виїжджаючи з рідних сіл, змінили за життя кілька громадянств і користувалися декількома офіційними мовами завдяки тому, що їхня місцевість декілька разів переходила від однієї держави до іншої.
Продюсер Ярослав Черепушко та режисер Олександр Тарасенко презентують ще один свій проект, в якому хочуть розповісти про батька й сина: перший став мандрівником, а другий фактично не розуміє мови власного батька (десятирічний хлопчик розмовляє лише німецькою). Автори хочуть це виправити: у їхній стрічці батько та син разом відправляться в унікальне село в Карпатах. До слова, один із героїв - власне, батько - за сумісництвом ще й автор сценарію майбутнього проекту Костянтин Іскра.
У карпатському селі героїв чекають пригоди й випробування: їхнім гуру стане місцевий пастух (той самий вівчар), вони працюватимуть в кузні, збиратимуть ягоди, а хлопчик познайомиться з дівчинкою, яка навчить його русинській говірці. Автори навіть хочуть влаштувати кілька експериментів у дусі скаутів: син загубиться в лісі, а батько його рятуватиме. Все це - аби родичі знову встановили втрачений колись контакт. При цьому образ «вівчара» буде особливим, практично біблійним: світ навколо змінюється, а людина займається своєю справою, не зважаючи ні на що. Ще одна родзинка знайшлася в будинку, який Іскра попередньо купив у цьому селі: а саме - скриня з документами різних років (знахідка також послужила початком проекту «Прикордоння», презентованого на пітчингу днем раніше). Всі ці папери були видані одній людині (також «вівчару»), але різними мовами й різними країнами - Австро-Угорщиною, СРСР, незалежної Україною тощо. Тобто будинок наче подорожував по різних країнах, залишаючись на одному й тому самому місці. Фінал стрічки - примирення батька та сина, але не зовнішнє і показне, а справжнє, внутрішнє.
Щодо режисерського бачення, Тарасенко хоче зіставити два світі - міста й села, які при всій своїй несхожості керуються однаковими законами. Роль камери теж буде важливою, оскільки це фільм-спостереження. Оператора стрічки вже визначено - це Олександр Течинський.
«Міжнародний вівчар» - це частина аудіовізуального сектору проекту Borderland.online. Але почати роботу автори хочуть саме з документального фільму, аби напрацювати досвід, а потім братися за серіал, в якому передбачена участь двох знімальний груп.
Іван Тімшин зізнається, що автори його заплутали: в одному фільмі намішано і повернення блудного батька, і карпатське село, яке «подорожує» країнами, лишаючись на місці, і протиставлення міста й села. На думку експерта, тут потрібно робити або багатосерійний фільм, або зосередитися на якійсь одній темі, щоб розкрити її як слід. Режисер пояснює, що насправді стрічка про відродження ідентичності, і саме це буде наріжним каменем історії.
Наступний проект - авторська документалка «На глибині» (ТОВ «Ютопія»). Режисер і автор сценарію - Оксана Казьміна, продюсер - Юлія Сердюкова. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,67 млн грн (загальний бюджет - 10,76 млн грн).
Синопсис: Витіснені дитячі травми, що приховувалися роками, можуть перетворитися на справжніх монстрів. «На глибині» - це історія про трьох українських художниць, які здатні перетворити цих монстрів на мистецтво: безкомпромісне та подекуди шокуюче, але також життєствердне та цілюще.
Продюсер і режисер розробляють тему вже чотири роки, і за останній час проект зробив помітний ривок: минулої осені він брав участь в копродукційному маркеті Doc Leipzig, де знайшов партнера з Болгарії - продюсера Мартічку Божілову. Цього року стрічка взяла участь в програмі EuroDoc, де автори познайомилися з норвезьким копродюсером Беате Хофсет.
Божілова з болгарської компанії Agitprop - вона з найдосвідченіших продюсерів документального кіно в Східній Європі, а її стрічки неодноразово перемагали на різних кінофестивалях, у тому числі Берлінале. Режисер монтажу Емма Константінова, що раніше співпрацювала з Божіловою, попередньо погодилася працювати над проектом «На глібіні».
У Хофсет і Сердюкової теж багатий досвід. Найвідоміша стрічка останньої - документалка «Все палає».
Для Казьміної цей проект стане дебютом у повному метрі, але її короткометражки раніше користувалися успіхом - наприклад, стрічка «Секрет. Дівчинка та хлопчик» 2019-го отримала нагороду ОМКФ. Проект «На глібіні» режисер називає розповіддю про те, як наші дитячі травми формують наше сьогодні, а шрами від них ніколи не гояться, особливо якщо свої травми не проговорювати.
Експертам показали досить жорсткий ролик, після чого режисер пояснила, що в роботі фокусується на сьогоднішніх подіях з життя героїнь, а минуле - і його травми - проступають в образах, розмовах тощо. Через це у фільмі присутня деяка фрагментарність, однак саме завдяки їй створюється простір для додаткових рефлексій. Оксана, до слова, теж буде однією з героїнь, а її закадровий голос стане провідником для глядачів, щоб вони не заплуталися і не залишилися один на один із досить складними матеріалом.
Непиталюк вирішив дізнатися більше подробиць про те, якою буде роль Казьміної в проекті. Виявилося, що стати однією з героїнь вона вирішила лише рік тому - після численних розпитувань на різних воркшопах. Режисер усвідомила, що теж стикалася з насильством, а ще їй було не дуже зручно, що інші героїні з нею відверто.
Наступний проект - авторська документалка «Жидівська морда» (ТОВ «435 Філмс»). Режисер і автор сценарію - Віталий Манський, продюсер - Анна Паленчук. Обсяг запитуваної держпідтримки - 2 млн грн (загальний бюджет - 6 млн грн).
Синопсис: Віталій Манський досліджує свою родину на прикладі батька, що народився у Харкові, більшу частину життя прожив у Львові та згодом був змушений відмовитися від імені свого батька через ідентифікацію з єврейською приналежністю. Фільм розкриватиме наслідки та вплив Голокосту на європейське й пострадянське суспільство та подолання антисемітизму в наш час.
Ані продюсер Анна Паленчук, ані режисер Віталій Манський на пітчинг приїхати не змогли, тому проект презентувала представниця продакшену Олена. Втім, її роль була невеликою: вона анонсувала відеозвернення творців, тизер фільму, а також додала, що і Анна, і Віталій підключені до пітчингу через Zoom, тому експерти зможуть задавати їм питання.
Анна зазначила, що всі напевно здивувалися, побачивши назву стрічки, але саме так називали Манського та його друзів у школі у Львові. А ті, хто називав, дуже здивувалися б, якби дізналися, що ця школа до війни була єврейською. Паленчук додає, що і в нашому суспільстві, і навіть в шкільних підручниках досі повно радянських міфів, а завдання нашого покоління - їх розвінчувати. Нова стрічка Манського покликана це зробити: через особисту історію режисера та його сім'ї глядачам хочуть розповісти про наслідки Голокосту й антисемітизму в Україні.
Оператором стрічки буде Олександр Течинський, велика частина зйомок відбуватиметься в Україні - у Львові, Харкові, Києві та Бердичеві. До роботи залучена латвійська компанія самого Манського, продюсуватиме проект дружина режисера Наталя. Окрім того, автори чекають співфінансування з Німеччини та Литви. Стосовно дистрибуції, Анна впевнена: ця стрічка, як і попередні роботи Манського, вийде на Netflix.
Віталій у своєму зверненні акцентував, що Україна хоч і розвивається як вільна і демократична країна, але в нашій історії залишилося багато темних плям, і в одній з них - антисемітизмі - він хоче розібратися.
Як - Манський пояснив в тізері. За відправну точку стрічки (дуже, за його словами, особистої) стане те, що батько Віталія змінив своє ім’я по батькові з Ізраїловича на Олексійовича.
Режисер не встиг розпитати його за життя про мотиви такого рішення, але тепер має намір розібратися.
Манський чекав на запитання, проте їх не було. А ми мали нагоду побачити, як режисер сьогодні виглядає.
Наступний проект - авторська документалка «Фото на пам'ять» (ТОВ «Ріал пікчерс»). Режисер і автор сценарію - Ольга Черних, продюсери - Регіна Мар'яновская-Девидзон і Олексій Гладушевський. Обсяг запитуваної держпідтримки - 1,98 млн грн (загальний бюджет - 3,88 млн грн).
Синопсис: Цей фільм - спроба режисера зрозуміти, що означає постійно жити поруч зі смертю, і показати важливість пам'яті про близьких людей після того, як вони нас покинули назавжди.
Місцем дії стане київський морг і кафедра патанатомії, а однією з головних героїнь - лікар-патолог і мати режисера. Черних зізнається, що виросла в родині медиків, і протягом усього життя була свідком того, як люди щодня борються зі смертю. І хоч сама вона вибрала інший професійний шлях, питання, як переживати втрату, її не відпускають - тому Ольга вирішила зняти фільм, що стане своєрідною експедицією по маминій роботі.
Окрім того, за допомогою такої «подорожі» режисер хоче повернути спогади про рідне місто - 2014-го її родина була змушена виїхати з окупованого Донецька.
Проект почали просувати ще на стадії розробки, він вже встиг взяти участь у низці міжнародних воркшопів, маркетів і пітчингів (серед них - DOK.fest у Мюнхені та goEast). Копродюсера - француженку Лоранс Уберсфельд, що представляє французьку компанію LuFilms, - Ольга зустріла на форумі Eurasiadoc.
Команду проект вже теж має
Фільмом зацікавилися відбірники кінофестивалів у Сан-Себастьяні та IDFA, також автори мають попередню домовленість із українським дистриб'ютором 86Prokat і зацікавленість з боку швейцарського і німецького сейлз-агентів. Стрічку також збираються подати на конкурс з фінансування від Arte.
Наступний і фінальний проект - авторська документалка «Революція на граніті: робота над помилками» (ФОП Ткаченко Тарас Анатолійович). Режисер, автор сценарію й продюсер - Тарас Ткаченко. Обсяг запитуваної держпідтримки - 2 млн грн (загальний бюджет - 4 млн грн).
Синопсис: 1990 року відбулася студентська Революція на граніті, що викликала низку подій, в результаті яких Україна вийшла зі складу СРСР, ставши незалежною державою. Але вже 30 років Україна перебуває в полі впливу РФ як в економічному, так і в культурному вимірі. То чи стала Україна дійсно незалежною? Чому кожна наступна українська революція закінчується поверненням у це поле впливу? Яких помилок раз у раз допускаються очільники всіх українських Майданів? Яким має бути наступний Майдан і що має бути після нього, аби Україна врешті стала дійсно незалежною?
За словами Ткаченка, ідея проекту у нього виникла, коли помер один із учасників Революції на граніті: тоді стало зрозуміло, що ті молоді хлопці вже не молоді, і потрібно встигнути зібрати й зафіксувати інформацію про них. Йому цікава не історії тих, про кого й так всі знають (Олега Тягнибока або Олеся Донія), а тих, хто в ті дні стихійно приїжджав до Києва і брав участь у протесті. Трьох героїв Тарас уже знайшов, але має намір шукати далі. Ба більше, познайомившись із першими героями, режисер був змушений пригальмувати процес: комунікація з ними і між ними виявилася настільки цікавою, що Ткаченко вирішив зробити пошуки частиною стрічки.
Точка відліку фільму - архівне інтерв'ю з учасниками Революції на граніті, саме його героїв сьогодні шукає Тарас. Також, за його словами, йому хотілося б знайти людину, що записала цей ролик.
Головний референс проекту - фільм «У пошуках Цукрової Людини», де пошук - також основний двигун.
Ткаченко вже знайшов копродюсерів, також партнером виступає мережа B2BDoc, що готова брати участь у фінансуванні й допомагати з відрядженнями.
Непиталюк цікавиться, як події у стрічці перегукуватимуться з сучасними реаліями. Ткаченко відповідає, що герої будуть дискутувати, чи відповідає нинішня дійсність їхнім тодішнім очікуванням, деякі з них розкажуть, чому поїхали жити в інші країни тощо.
Тепер мою варту остаточно завершено, та не розслабляйтеся: скоро Держкіно оголосить дати Сімнадцятого пітчингу, і нам знову доведеться входити в цю річку.
