Поки країна готується до другого локдауну, український кінопрокат святкує вихід першого вітчизняного «самурайстерна» - фільму Романа Перфільєва «Безславні кріпаки». Події стрічки відбуваються 1844 року, коли самурай українського походження потрапляє на батьківщину та, плануючи помсту, випадково знайомиться з майбутнім великим поетом і художником Тарасом Шевченком. Обидва герої проходять довгий шлях внутрішньої трансформації, паралельно вправляючись у рукопашному бою, майстерності з використання катани й стрілянині з револьвера.
2018-го фільм (тоді ще під робочою назвою «Тарас Шевченко: Перший самурай») став одним із переможців патріотичного конкурсу Мінкульту, забезпечивши собі державну підтримку у 19,6 млн грн при загальному бюджеті 27 млн грн. За рік команда подала заявку на додаткове фінансування від Держкіно та посіла у конкурсі перше місце. Проте обіцяні 6,9 млн грн проект так і не отримав. Чому так сталося, читайте далі.
У прокаті «Безславні кріпаки» стартує 24 грудня, а від 17 грудня проходять передпокази. Стрічка присвячена продюсерові Юрію Мінзянову, який нещодавно пішов у кращі світи.
Я фільм уже подивилася, але не спойлеритиму. Скажу одне: він однозначно вартий відвідин кінотеатру! А наразі поділюсь із вами почутим на пресконференції від режисера Романа Перфільєва, продюсера Дмитра Мінзянова, генерального директора Star Media Ольги Пантелеймонової, а також виконавців головних ролей Романа Луцького та Сергія Стрельникова.
На показ і пресконференцію журналістів пускали виключно у масках. Але, вочевидь, фільм так шокував глядачів, що щелепи впали на підлогу, а маски - на підборіддя
Роман Луцький, як і глядачі, бачив фільм уперше. «Я в маленькому, однак приємному шоці», - зізнався актор після перегляду
Сергій Стрельников підтримав колегу: «Подивився і теж заспокоївся»
А режисер згадав, як придумував образ Шевченка-самурая: «Ідея прийшла під час Революції Гідності. Тоді Тараса Григоровича перевдягали у різних героїв - то космонавта, то Халка. А мені сподобався самурай»
Тим часом до них доєдналась решта учасників акторської групи - Катерина Слюсар, Андрій Малинович й Андрій Борис
«Вийшло легке, необтяжливе кіно, яке зараз і потрібне», - вважає Андрій Борис. Для нього, до речі, стрічка стала повнометражним дебютом
На запитання про найскладніші моменти зйомок відповідав Сергій: «Протягом 6-7 годин знімали під пекучим сонцем сцену на пляжі. Ми з Романом бились, я кидав йому у вічі пісок. У нього наприкінці дня очі були дуже червоні»
«Я ж тоді ще й у лінзах був», - згадує Роман
Бійка, пісок, лінзи - те ще нічого. Спробуйте зніматися при температурі +39 градусів у вовняному костюмі, як Андрій Малинович! Та актор задоволений: інших складнощів не було, а атмосфера на майданчику панувала прекрасна
Катерина Слюсар показує, як заздрила екшен-сценам своїх колег-чоловіків. Натомість їй дісталась інтимна сцена: «Знімати було не боляче - боляче дивитися на великому екрані»
На вже звичне для творців запитання про Тарантіно теж відповів Сергій, відібравши мікрофон у режисера: «Це не істерн і не вестерн. А український самурайстерн з усіма його особливостями»
Подальші плани команда поки не розкриває, але журналісти вже радять робити франшизу, зібравши український пантеон супергероїв: Тараса Шевченка, Лесю Українку та Григорія Скороводу. «Не «Месники», а «Письменники», - пожартував хтось зі сцени
Після пресконференції я попрямувала з усіма накопиченими запитаннями до продюсера Дмитра Мінзянова.
- Останньої миті ви перенесли прокат із 31-го на 24 грудня. Чому посунули прем'єру? Через локдаун?
- Так. Вирішили поміняти дату, отримавши інформацію про локдаун із 8 січня. Тиждень - дуже маленький термін для кінопрокату, тож ми ухвалили рішення про перенесення старту на 24 грудня.
- Чи складно було домовитися?
- Переносити було нескладно, адже фільм цілком готовий до прокату. І завдяки нашим дистрибуторам ми зробили це доволі швидко.
- І який у вас зараз розпис?
- Понад сто залів.
- Чому не дочекались закінчення локдауну і не запустили фільм після 24 січня?
- На мою думку, наступного року буде справжній затор із блокбастерів. Їх перенесли так багато, що випускатимуть у прокат не лише щочетверга, а й кожного дня протягом тижня. Ми проконсультувалися з дистрибутором і побачили, як мало проектів презентовано до Новому року. Тому вирішили потішити глядача, розважити та представити нашу стрічку на свята.
- Чи є плани на прокат після 25 січня?
- Так, звісно. Існує практика першого, другого, третього екранів. Фільм зможуть показувати і далі, після локдауну. Зараз статистика відвідуваності вирівнялась і має кращий вигляд, аніж раніше. Спостерігатимемо за статистикою та в душі віримо, що шанси залишитися у прокаті в нас є.
- Спершу фільм мав назву «Тарас Шевченко: Перший самурай», тепер виходить під назвою «Безславні кріпаки». Через що ця зміна назви? Хто вирішив її змінити?
- Рішення ми ухвалили з нашою промогрупою. Нам воно далося дуже складно, адже назва «Тарас Шевченко: Перший самурай» стоїть у загальній концепції всього проекту. Вона здавалась невід'ємною. Проте під час виробництва наші колеги, навіть ті, хто знається на кіно, почали плутати його зі стрічкою «Тарас. Повернення». Ми зрозуміли, що можемо просто загубитись для глядача і бути неправильно сприйнятими. Глядач доволі перебірливий, а до вітчизняних проектів із Тарасом Шевченком у назві сформувалося упереджене ставлення. Неважливо, що написано далі - «Перший самурай» чи «Гарні дівчата», ім'я Тараса Шевченка, на мою думку, могло відлякнути глядача жанрового кіно. До того ж нас від самого початку чомусь почали порівнювати з фільмами Тарантіно, тож ми вирішили зробити відсилання у назві та трохи постібатись із того.
- А хіба ваш трейлер не був скерований на створення такої реакції?
- Насправді кіно геть інше. За сприйняттям воно не схоже на Тарантіно. Як сьогодні вже зауважив Сергій Стрельников, у проектів з японськими бойовими мистецтвами є певні особливості.
- Випускаючи фільм у широкий прокат, готуєтеся до гніву шанувальників Тараса Григоровича? За неканонічне зображення?
- Передусім наш фільм - це казка. Не сказати, що ми боїмось - навпаки, розраховуємо привернути увагу молодої аудиторії до Шевченка.
- Стрічка зачіпає кілька болючих тем - змішування української та японської культур, жарти про євреїв. Не боїтеся провалити перевірку громадськості на політкоректність?
- Ми думали про це, але не дуже довго. Усі персонажі мають дуже симпатичний і милий вигляд. Герой Андрія Бориса - хасид - у фільмі зображений як позитивний персонаж, котрий допомагає головним героям. Щодо жартів про євреїв, у нас режисер - єврей. Тож це не лякає. В комедії ображатись на такі речі не варто.
- Особливу увагу у фільмі приділили бійкам, екшен-сценам, каскадерським трюкам. Чи були якісь проблеми під час зйомок таких сцен?
- Насправді ми не встигли зняти навіть половину запланованого екшену. Кожний із боїв, котрі побачить глядач, був запланований щонайменше вдвічі довшим. Були сцени, від яких ми повністю відмовилися на користь хронометражу. Зараз хронометраж проекту - 90 хвилин. Це золота середина і для зручності роботи кінотеатрів, і для глядача. Екшен-кіно на 2,5 години нам не видалось цікавим. Та, звісно, екшен-сцени - найдорожчі.
- Хто за них відповідав?
- Ми працювали з цілою командою постановників, які й виконували більшість трюків. Наприклад, грали ніндзя. Ми зробили велику роботу над екшен-сценами, що тривала півроку. Кожний бій був розроблений, поставлений і відрепетируваний з акторами. Все робили заздалегідь, адже це окрема режисура, котра розкриває екшен на повну. Над нашими трюками працювали засновники XGST stunt team Руслан Горілий і Петро Треско, відомі за проектами «Нюхач» і «Містер Джонс». Улітку вони працювали з Жан-Клодом Ван Даммом над фільмом для Netflix, який знімався в Києві. Я дуже радий, що є такі люди, завдяки котрим можна будь-який голлівудський екшен реалізувати в українських фільмах.
- У серпні минулого року ви виграли конкурс на одержання додаткового фінансування від Держкіно. Але грошей вам так і не дали. Що трапилось?
- У нас були певні проблеми з бюджетом. Ми дуже розраховували на дофінансування цього проекту від Держкіно, тому подали заявку на додатковий бюджет у 6,9 млн грн. Виграли конкурс, посівши перше місце. Однак потім нашу перемогу у дивний спосіб скасували, посилаючись на те, що не можна отримувати підтримку у двох державних фондах. Хоча перед подачею заявки ми проконсультувалися з юристами і Держкіно, і Міністерства культури, одержавши підтвердження, що так вчиняти можна. Коли скасували наше додаткове фінансування, ми саме закінчували зйомки та взяли на себе певні зобов'язання за витратами на екшен. І лише завдяки розумінню знімальної групи, команди, котра працювала над проектом, ми зуміли лишитись у межах початкового бюджету.
- Юрій Мінзянов спершу відмовився від ідеї «Останнього самурая», однак згодом погодився. Якої він був думки про кінцевий продукт?
- Йому все подобалось. Після першої зборки монтажу фільм вийшов доволі великим за хронометражем, тож нам довелося вирізати цілу лінію спогадів головного героя: відсилання до його дитинства, знайомство з коханою. Позаяк хронометраж був затягнутий, вирішили відмовитись від цих сцен і зробити кіно максимально динамічним. Йому кіно дуже сподобалось. Я вважаю, ми зробили хорошу роботу і в музиці, разом з італійським композитором Даріо Веро. Він створив висококласну музику на рівні голлівудських проектів. А також чудовий саунддизайн від команди POSTMODERN.
- Ви вирізали багато сцен. Чи можемо ми чекати на режисерську версію?
- Ні. Те, який вигляд має остаточний продукт, нам дуже подобається.
- Які у вас подальші плани на стрічку? Кінофестивалі, платформи?
- Ми говоритимемо про це після прем'єри, після показу в кінотеатрах. Нам дуже цікаво, як відреагує глядач. Якщо буде великий інтерес - звісно, подумаємо.
Ну а поки команда думає - йдіть у кіно. Адже не можна, зрештою, проґавити перший український «самурайстерн».
