Минулі вихідні принесли трагічну новину - не стало Юрія Мінзянова. Всі, хто мав хоч якийсь стосунок до українського кінематографа, знали та поважали Юрія не лише за вміння знаходити нових талановитих авторів і неймовірне чуття на справжнє кіно, але й за пристрасть, із якою він віддавався мистецтву. Юрій пішов занадто рано - йому було тільки 64 роки, і багато справ продюсера залишилися незавершеними. Всього кілька років тому він тішився, що став членом Європейської кіноакадемії та збирався підкорювати США, до останнього продюсував кіно й одержував за нього нагороди. Але на жаль, його шлях обірвався, і багатьох, хто хоч раз працював з Юрієм, сьогодні об'єднує одне відчуття - всі ніби трохи осиротіли.
Зізнаюся, я довго думала над тим, як найкраще віддати шану кінопродюсерові, котрий ще за життя став легендою. У кожного, хто був із ним знайомий, знайдеться кілька кумедних, смішних, зворушливих і важливих історій про те, як Юрій горів кінематографом, як робив усе можливе, аби свій талант могли втілювати автори, в котрих поки ніхто не вірить. А Юрій вірив - він відчував мистецтво і розумів, як важливо регулярно вливати в нього нову кров, і саме в цьому бачив власне призначення.
Звісно, сьогодні найтяжче доводиться рідним Юрія - дружині Людмилі Клепаковій і синові Дмитру, що також став продюсером. Але й багато його колег не приховують смутку, не шкодують теплих слів і світлих спогадів. Це недивно - Мінзянов був рідкісним прикладом українського продюсера, якого всі, хто знав особисто, любили. Інакше й бути не могло, адже буквально з перших хвилин знайомства він зачаровував співрозмовника щирістю та дивовижною любов'ю до своєї справи. Тому далі я даю слово тим, для кого смерть Юрія стала приводом згадати і поділитися спогадами з нами.
Фотограф Павло Шевчук згадав епоху відеосалонів і кіноклубів - уже тоді Юрій змушував оточуючих його людей закохуватися в кінематограф
Сьогодні про це мало хто пам'ятає, але в 90-х Юрій працював продюсером на телебаченні, і під його керівництвом народилося багато культових програм. Про одну з них - «Караоке на Майдані» - згадує Ігор Кондратюк
Сергій Тримбач чітко сформулював місію продюсера Мінзянова - народжувати та розвивати таланти
Це ж помітив і Дмитро Томашпольський
Людмила Горделадзе навіть дала цьому влучне визначення - «професія, а не «зведення балансу». І нагадала, що незабаром на нас чекають дві великі прем'єри Мінзянова-продюсера - «Поганi дороги» та «Безславнi крiпаки»
Кінокритик і програмний координатор фестивалю «Брукiвка» Денис Буданов описав одну з найцінніших якостей Юрія - вміти слухати і чути всіх, кому було що сказати про кіно
Актриса Зоя Барановська також ділиться спогадами про те, наскільки просто було знайти з Юрієм спільну мову
Сценарист Григорій Руденко також сумує, але нагадує: геній - це поза часом
А Надія Парфан не соромиться називати речі своїми іменами: Юрій дійсно був із тих продюсерів, знайти котрого - мрія будь-якого режисера
Досвід режисера Віктора Бутка доводить - у світі кіно залишилося багато того, що Юрій не встиг зробити
А почуття, які зараз переживає Ірма Вітовська, напевно поділяє більшість із нас
Режисери, з якими Юрій встиг попрацювати, теж не мовчать і віддають йому шану:
Саме завдяки Мінзянову на світ з'явився перший повний метр Наталії Ворожбит «Поганi дороги», і чи треба говорити, яка вона йому за це вдячна
Свій перший повний метр «Ти - космос» Павло Остріков вирішив робити з продюсером Володимиром Яценком, але дорогу в кіно йому також відкрив Юрій
Стрічці Романа Перфільєва «Безславнi крiпаки» ще належить потішити глядачів (прем'єра - 31 грудня), але закінчити продюсерську роботу над нею Юрій все ж устиг
Кажуть, що людина жива доти, доки жива пам'ять про неї. Коли це так, то Юрій житиме вічно - в талантах, які він відкрив, в мистецтві, яке він так любив, у своїх роботах, які назавжди з нами.
