Навряд чи організатори PITCH UA 2 зраділи вимушеній необхідності переводити конкурс соціально значимого контенту в онлайн, але його учасники від цього лише виграли, адже разом із новим форматом одержали ще й додаткову програму «Розмови з Голлівудом» - серію онлайн-інтерв'ю з провідними американськими продюсерами, режисерами і сценаристами про секрети майстерності, особистий досвід, роботу в різних форматах та сучасний стан галузі.
Нагадаю, конкурс PITCH UA 2 організований компанією Media Resources Management за підтримки проекту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI II), який фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). А першим респондентом «Розмов» став один із творців серіалу «Хор», номінант премії Emmy Майкл Новік.
Ведучі заходів - контент-стратег, сценарист і продюсер із Лос-Анджелеса Адам Сігел та засновник продюсерського центру Sea Smoke Entertainment Джош Вайнсток. На початку зустрічі їх відрекомендувала директор MRM Катерина Удут. А керівник медіанапрямку UCBI Віра Костенко-Кузнєцова повідомила, що рішення провести ці івенти онлайн дало змогу дотриматись запланованих термінів і нічого не скасовувати та не переносити через карантин.
Як голлівудські інсайдери Адам і Джош обрали спеціальних гостей, зустріч з якими має зацікавити українську кіноспільноту. Майкл Новік, відомий роботою над стрічками «Ми королі» (We the Kings, 2018) та «Хор» (Glee, 2009), став одним із них. Серіал «Хор», котрий називають і найкращим другом, і підтримкою у скрутну хвилину, навчає передусім толерантності; його саундтрек (а це понад 300 кавер-версій та оригінальних пісень) неможливо забути. У «Хору» - кілька премій «Еммі», премія Гільдії кіноакторів США й інші, а також безліч номінацій. Логічно, що значна частина розмови точилася саме навколо цього проекту. Серію питань розпочав Адам Сігел.
А. С.: Ти розпочав кар'єру продюсера в Голлівуді, коли був актором. Мало кому до снаги такий перехід. Який це був досвід? Чи допомагало тобі акторство або ж, навпаки, заважало?
М. Н.: Так, моє походження у Голлівуді трохи незвичне. Мені було 24 роки. Я жив у Нью-Йорку, працював актором, але завжди придивлявся до продюсерства. До Лос-Анджелеса приїхав, аби здійснити ту свою мрію. Як це сталося технічно? Дуже важлива річ, мабуть, головна - багато вартують зв'язки.
У Нью-Йорку я починав працювати у корпоративній юридичній фірмі - це були дуже широкі соціальні зв'язки. Як молодий актор також здобув знайомства: на невеликих малобюджетних фільмах збиралися динамічні групи сценаристів, акторів, режисерів.
Вважаю вкрай важливим знайти свою спільноту. Зв'язки з фінансистами допомагали мені у пошуку грошей на нові стрічки. І люди там, у Нью-Йорку, були раді, що тепер я в іншій ролі - не молодого актора, а продюсера. Так злилися два світи - Нью-Йорк і Лос-Анджелес.
Чи сприяло акторство? Так, це ж були контакти з людьми. Я знав, як актори працюють зі сценарієм, бачив, як над ним працюють сценаристи. У мене почала формуватись емпатія і розуміння того, що потрібно сценаристу, а що режисерові. Ідея громади, спільної праці - вона дуже єднає.
Я почав читати сценарії по-іншому. Коли читав як актор, то думав: «О, хороша роль, хочу її зіграти». Далі ж читав як продюсер і бачив уже хорошу історію: тут можна і гроші заробити, і зробити гарне кіно, і вразити аудиторію. Саме цьому я хотів присвятити своє життя.
Дж. В.: Гадаю, спершу тобі було важко. «Хор» починався як невеликий незалежний фільм. Яка його передісторія?
М. Н.: То була середина 2000-х. Я мав дістати кошти на іншу стрічку, тож поїхав до Нью-Йорка, смикав там за різні ниточки і натрапив на Єна Бреннана (один зі сценаристів «Хору». - МН). Після розмови він пообіцяв надіслати якийсь сценарій.
Треба сказати, тоді у Лос-Анджелесі був страйк сценаристів. Це такий, знаєте, вічний карантин. Він тривав близько восьми місяців, уже всі прагнули починати щось робити. Одного разу я зустрів Раяна Мерфі у Західному Голлівуді. Він тоді щойно підписав угоду з Fox - мовник хотів шоу на зразок American Idol, але ігровий аналог. І я зі сценарієм Бреннана прийшов до Раяна Мерфі. За три тижні ми зустрілися з босами студії, за шість місяців зробили пілот, а за рік запустили серіал.
Це був певний ланцюг обставин, що починався з чудового сценарію, котрий потім підтримала велика телемережа.
Фото - Bobby Bank/FilmMagic
Дж. В.: А як вдалося зробити аж 22 серії зі сценарію невеличкого фільму?
М. Н.: Усе починалось із назви, вона була доленосною. Бо на що ми могли розраховувати - двоє невідомих молодих творців? А от класна історія з назвою - це було те що треба. Раян мав багато ідей щодо розширення історії.
Ми провели певний час у сценарній кімнаті: троє людей писали сценарій, а ми думали, як зробити шоу гострим і відвертим, але водночас прийнятним для босів студії.
А. С.: У серіалі подавалися такі теми - цькування, самовизначення, сексуальність. Як їх відбирали?
М. Н.: Сценарна група перших двох сезонів складалась лише з трьох осіб, тож усе спиралося на їхній життєвий досвід. Раян, наприклад, розповідав історії про те, як це - бути геєм у Міннеаполісі, як долати непорозуміння з батьками, він мав цікавий досвід у старшій школі. Це стало основою нашого шоу. Бред Фалчук привносив в історію певні драматичні моменти, Раян - божевільно смішні, а потім усе це поєднувалось. Сміх, сльози, божевілля створювали відчуття автентичності.
Дж. В.: Серіал став багатовимірним світом. У ньому є музика, танцювальні постановки, однак заразом і соціальні питання. Як вдалося зібрати все докупи?
М. Н.: Дуже вплинула структура телемережі. Кожну серію розділяли п'ять-шість рекламних фрагментів. Раян враховував ці перерви. Коли немає зупинок, втрачається відчуття структури. Щоразу на паузу треба виходити в емоційному напруженні.
А. С.: А чи не виникало непорозумінь через занадто правдиве зображення соціальних проблем? Чи легко було подати це студії?
М. Н.: Раян Мерфі був нашим золотим шансом. Дуже пощастило, адже студія нас одразу підтримала. Утворилася така творча атмосфера довіри. Приміром, вибираючи акторів, ми шукали типові обличчя, а не ті вихолощені, що зазвичай приходять на кастинги. Й обрали нетелевізійні обличчя, нам дозволили ризикнути.
Сія Сильвестр, до речі, випадала з загального фону. Нам був потрібен антагоніст у школі, що додавало б темного елементу, чорного гумору. Цей образ виявився знахідкою і ще одним прикладом нашого везіння.
У той період саме розпочиналася нова доба пробудження американської свідомості: банківська криза, закінчення президентства Буша та обрання Обами - то були переломні часи. Такі речі не сплануєш, та, коли вони вже відбуваються, треба їх використовувати. Соціальні зміни можуть піднести тебе, але варто своєчасно на них реагувати.
Дж. В.: Коли серіал вийшов, усі почали про нього говорити. Це успіх, але що робити далі?
М. Н.: Я шукав історії, які варто розповідати, а не просто комерційні проекти на продаж. Часом це важче. Приміром, історія маленької людини, такої собі невдахи. Я сам іноді почувався таким героєм. Або історії про пошук родини, єдності і спорідненості між людьми. Історія має зворушувати.
А. С.: З'явилось багато нових платформ із різними аудиторіями - як до них заходити?
М. Н.: Будь-яку платформу важко переконати вкластися у щось незнане. Ми придбали права на екранізацію однієї книжки, що отримала дев'ять номінацій Tony Award. Це історія про 16-річного письменника-початківця, котрий є прислужником Шекспіра. Ми з Бредом принесли сценарій Fox, проте вони не були готові до такої історії, що нас дуже пригнічувало. Завжди треба думати, як запакувати вашу історію для каналу, хто шоуранер, хто режисер. Далі ми знайшли актора з Бродвею, котрий був неначе створений для ролі з нашого сценарію, та запропонували цей пакет Netflix. Їм це видалося більш цікавим, аніж перед тим Fox.
Після Адама Сігела та Джоша Вайнстока запитати продюсера могли всі учасники фінального етапу PITCH UA 2: ведучі зачитували питання з чату і надавали можливість висловитися в режимі відеоконференції.
Як працювати з рекламними паузами у сценарії?
М. Н.: До цього просто треба призвичаїтись. Потрібно впевнитися, що кожна частина між паузами розкрита, повноцінна і захоплює глядача. Зосередьтеся на кожному фрагменті окремо, не перевантажуйте його дрібницями. Підводьте глядачів до емоційних моментів чи до передчуття розкриття таємниці, появи невідомого.
Звісно, стримінги дають значно більшу свободу. Проте без пауз втрачається відчуття власної форми. Є багато класних молодих сценаристів і режисерів, котрі, на жаль, того не відчувають. Треба себе завжди дещо обмежувати, пам'ятати про структуру.
Як віднайти баланс шоу і соціальної складової?
М. Н.: В історії має бути пристрасть, яку можна щоразу переживати знову. Ще один дуже позитивний посил - ти не самотній у цьому світі. І коли вже приходить таке відчуття, треба згуртовувати людей навколо себе, навколо спільної ідеї, створювати коаліцію споріднених душ. Це запускає, рух, потік, дає прискорення. Звертайтеся до світу - і вас почують!
Це почалось десь із середини 60-х, коли були поширені судові та кримінальні драми. Люди хотіли співчувати, отримувати певний сердечний відгук. Насправді я не очікував такої слави для нашого шоу, навіть трохи дивувався тому. Часом соціальні питання зачіпають такі струни, що ви й не знали про них, але потім усе бринить.
Отже, ви маєте поєднувати під однією загальною аркою різні питання. Та не будьте занадто зарозумілі. І якщо вже все не ліпиться, концентруйтесь на головному, не відволікайте глядача від основного наративу.
Як закладався бюджет серіалу?
М. Н.: Знову повторюся, нам дуже поталанило з Fox. Вони виділили на пілот $10 млн. Це була чимала сума. Утім, треба завжди враховувати не лише виробничий бюджет, а ще й маркетинговий та довіряти таку роботу професіоналам. Вони знають, як підготувати публіку до вашого проекту, і в них мають бути для цього кошти.
Значна частина нашого бюджету йшла на постановку музичних номерів. У шоу було багато масовки, ми будували майданчики і декорації. Нам доводилось також боротися за права на музику, багато хто відмовляв. Це був складний процес, який теж обходився недешево.
Як українським кінематографістам привернути увагу американських компаній?
М. Н.: Знаєте, тут дуже висока конкуренція. Вам доведеться протистояти просто легіонам інших. Але немає нічого неможливого. Приклад тому - успіх фільму «Паразити». Це цікава міжнародна історія, оригінальна ідея. Якщо маєте гарний сценарій, варто спробувати. Україна відома світові, тож ви маєте істотний шанс залучити міжнародну аудиторію до своїх ідей.
Який кейс ви мали, коли йшли на пітчинг із серіалом «Хор»?
М. Н.: Мережеві студії у США хочуть працювати з тими, кого вони добре знають, аби бути впевненими, що робота буде зроблена. Вони не полюбляють ризикувати. Іноді це передбачає наявність знаного сценариста, шоуранера, режисера, кількох зірок серед акторів. Якщо ж гучних імен немає, найімовірніше, студії розпочнуть із пілотів. Вагомих імен, як Раян Мерфі або Джей Джей Абрамс, дуже мало, можливо, лишень 1% телебізнесу.
Для нас обставини склались сприятливо: скінчився страйк сценаристів, а Раян узяв на себе підготовку кейса. Студія оплачувала розробку ідей, адже хотіла ексклюзивності. Це був нетиповий процес.
Якими, на вашу думку, будуть наслідки COVID-19 для світової кіноіндустрії?
М. Н.: Ми прагнемо знайти якусь формулу. Я маю декілька молодих сценаристів і режисерів, намагаюсь зорієнтувати їх у роботі з дому. А проблема буде, коли всі повиходять назовні. Люди жадатимуть нового змісту, нової крові. І як на це знайти гроші? До кого підуть ті гроші?
Наразі виходом для стримерів і студій є анімація. Сценаристи зумляться, працюють ті, хто може це робити віддалено. Однак що буде далі - достеменно ніхто не знає.
Наостанок Майкл іще раз наголосив: тим, хто має дійсно цікаву міжнародну історію, із пристрастю та гуманістичною цінністю, обов'язково треба за неї боротися. Він подякував присутнім і побажав успіху українським колегам.
Наступним спікером програми «Розмови з Голлівудом» став сценарист, продюсер і режисер Джеймс Д. Перріотт (найвідоміші проекти: «Анатомія Грей», «Сини анархії» та свіжий шпигунський хіт Amazon Prime «Патріот»). Обіцяю переповісти його поради найближчим часом.
