17 січня міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський і його перший заступник Анатолій Максимчук презентували основні положення проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» (втім, його публічні обговорення були розпочаті ще минулого року). 20 січня на сайті міністерства оприлюднили порівняльну таблицю нового проекту. А вже 28 січня міністерство запросило медійників та експертів на стратегічну сесію, де мали розібрати всі підводні камені документу. Рівно за місяць - 28 лютого - проект закону планують винести на розгляд уряду, а в березні - на розгляд парламенту.
Урядовий проект змін до законів, покликаний протидіяти дезінформації, спричинив зливу критики від журналістів, правозахисників і міжнародних організацій. Отже, розберімося, в який спосіб українців захищатимуть від впливу ворожої пропаганди та чому в медіаспільноті цей закон уже називають скандальним.
Що пропонують?
Проектом передбачено, наприклад, запровадження інституції уповноваженого з питань інформації, розподіл медійників на «професійних журналістів» та «поширювачів масової інформації» і заснування єдиної «Асоціації професійних журналістів» замість кількох нині існуючих журналістських організацій. Передбачена навіть кримінальна відповідальність за поширення дезінформації.
Дезінформацію визначають як «недостовірну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров'я громадян, стану довкілля».
Вирішувати, що є дезінформацією, буде уповноважений із питань інформації, котрий може вимагати спростування «дезінформації», розширення неповної інформації та звертатись до суду. Перед ухваленням рішення суд має отримати висновок Європейського суду з прав людини, що навряд чи зробить цей процес швидким. Як і роботу уповноваженого, якому доведеться постійно звертатись до різних держустанов із запитами.
Що про це думають?
Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір вважає: боротьба з дезінформацією не має «здійснюватися за рахунок свободи ЗМІ, а також шляхом втручання держави у зміст ЗМІ й організацію журналістської діяльності в країні». Генеральний секретар EFJ Рікардо Гутьєррес заявив, що він «категорично відкидає будь-яку пропозицію, відповідно до котрої держава регулюватиме журналістську діяльність і накладатиме будь-які обмеження на журналістів».
У заяві Інституту масової інформації зазначається - проект закону «порушує самі принципи існування України як правової держави, що поділяє європейські цінності і прагне побудувати повноцінне демократичне суспільство».
Національна спілка журналістів України вважає, що проект закону не дає ефективних інструментів боротьби з російською пропагандою та дезінформацією, а лише посилює тиск на українські ЗМІ.
«Чого насправді потребують українські журналісти - то це захисту від фізичних атак і агресії, ефективного розслідування випадків перешкоджання журналістській діяльності, справедливого покарання кривдників. На жаль, цього зараз немає», - стверджує Сергій Томіленко, голова НСЖУ.
ГО «Громадське телебачення» також звернулося із проханням відкликати даний проект і наполягає: захист свободи слова і є захистом національної безпеки.
Комісія з журналістської етики повідомила, що не бачить жодної можливості доопрацювання чи покращення проекту за результатами обговорення.
Вражає? І це не повний перелік занепокоєних урядовою ініціативою щодо дезінформації.
Як відбувалось «публічне» обговорення
Оголосивши реєстрацію учасників на стратегічну сесію 28 січня, Мінкульт одразу отримав понад 200 заявок. Але багато кому відмовили: формат заходу та приміщення не дозволяють вмістити надто велику кількість людей. Що казати, і я потрапила на обговорення не з першої спроби, проте мені пощастило.
Захід розпочався з виступу Валерії Лутковської, котра представляє ГО «Український інститут з прав людини» та має досвід як уповноважений Верховної Ради України з прав людини та урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. Отже, Валерія Лутковська зазначила, що не презентує проект, бо не є його розробником, а лише висловлює свою експертну думку.
На прикладі окремої статті з мережі вона показала, який вигляд орієнтовно матиме порядок поширення відповіді або спростування дезінформації. Для початку під заголовком, що може викликати сумніви у його правдивості, буде розташована плашка з написом «ПЕРЕВІРЯЄТЬСЯ». Так читач розумітиме - ця інформація неостаточна. До речі, напис відповідно до проекту повинен розміщувати сам поширювач інформації у відповідь на повідомлення від уповноваженого, як і його висновок.
Валерія Лутковська звернула увагу на нечіткі формулювання визначень «недостовірна інформація» і «дезінформація», поділ журналістів на професійних і непрофесійних, що є сумнівним рішенням, та на вживання деяких термінів у тексті проекту.
«Непокоїть, що уповноважений матиме право тлумачити факти. Бо факти - це певна реальність і конкретні дії, вони не підлягають тлумаченню. Слово «тлумачення» додає суб'єктивізму», - зазначила вона.
Лутковська вважає, якщо вже держава чітко визначає свої повноваження в боротьбі з дезінформацією, хотілося б, аби вона уникнула всіх питань щодо суб'єктивних оцінок.
Плюсом проекту Валерія вважає неможливість накладання жодних штрафів чи інших форм покарання уповноваженим - лише за рішенням суду. Як перша інстанція справу розглядатиме апеляційний адміністративний суд: і Лутковська переконана, що судова система в Україні готова і до розгляду складних справ, і до пошуку балансу між свободою слова та дезінформацією.
Та знову не обійшлось без ложки дьогтю - за документом подання апеляції не зупиняє виконання рішень. Експерт пропонує притримати виконання на час розгляду апеляції, аби уникнути незворотних негативних наслідків. Сподіваюсь, ця її думка не залишиться без уваги розробників проекту.
Лутковська визнає право преси на провокацію та оціночні судження, що не підлягають аналізу з погляду дезінформації. У тексті проекту оціночні судження також визнаються правом поширювача інформації. А от поняття «індекс довіри» викликає питання, адже прописане як знак якості з річним терміном придатності - читачеві, на її думку, цікавіше побачити рейтинг, а не просто позначку.
Коли ж у заголовках наявна не дезінформація, а маніпуляція, реагувати має журналістська спільнота. Це не справа держави, слушно зазначає Валерія Лутковська.
Інформувати чи приховувати?
Історично у громадян склалась недовіра до тієї інформації, яку транслює влада, і на то були причини. Прикладом може слугувати «класична» ситуація з Чорнобильською катастрофою - коли влада вдавала, ніби нічого не сталося, замість надання адекватної інформації щодо захисту громадян. Узагалі державні органи звикли мінімізувати кількість даних начебто для уникнення паніки. Але, і тут я погоджуюсь з пані Лутковською, повноцінна правдива інформація від влади набагато корисніша, ніж додумування та гіпотези за її відсутності.
Загалом Валерія Лутковська розцінює проект як потрібну ініціативу та хорошу основу, яку треба доопрацювати. На питання з залу, чи погодилася б вона сама обійняти посаду уповноваженого, Лутковська відповіла відмовою, але сказала, що вклонилась би тій людині, котра погодиться. До того ж експерт вважає - успіх ініціативи значною мірою залежатиме від особи уповноваженого: вона або зробить великий крок уперед, або поховає гарну ідею. Мене ж, зізнаюся, лякає думка, що така важлива справа залежатиме від харизми лідера, а не від дбало розробленої низки нормативних актів.
Насправді ж перша частина заходу була такою собі демоверсією огляду проекту. Бо, якщо аналізувати близько 90 сторінок роздрукованого тексту, питання виникають надто часто. Тож до них і перейшли у другій частині - робочій сесії з професійними медіаторами.
Для її проведення присутнім запропонували приєднатись до однієї з чотирьох груп: медіаекспертів, журналістів, юристів або закордонних організацій. Тут і розпочалася справжня спека.
Вибір без вибору
За столом журналістів кворуму на було - лише декілька осіб. Дивно, враховуючи кількість бажаючих, які подали заявки та отримали відмову. За іншими столами у цей час заледве вистачало місць.
Професійні медіатори довго і в деталях пояснювали присутнім правила роботи в групах, поки за столом журналістів зав'язувались нервові розмови на підвищених тонах. Почалося це, коли представники преси нарешті побачили поруч особу, причетну до розробки проекту. Питань до неї було море, емоцій - іще більше. Модераторам доводилось неодноразово втручатися, аби не сталась якась прикрість.
Зрештою всі опанували себе і взялися до складання, кожний особисто, переліку з десяти абсолютно неприпустимих пунктів у проекті закону. Далі з персональних карток треба було обирати 10 від кожного столу: їх кріпили до стіни, визначаючи схожі зауваження. Журналісти зійшлися в думці, що пунктів надто багато - писати можна вічність. Кращим рішенням була б розробка альтернативного проекту, а не косметичні зміни запропонованого.
Пункти, які особливо непокоїли представників преси, - створення самоврядної організації журналістів, індекс довіри, призначення величезних штрафів та кримінальна відповідальність, поділ на професійних і непрофесійних журналістів - були обґрунтовані під час дискусії.
Наприклад, індекс довіри - державне маркування ресурсу поширювача інформації, а не розміщеного на ньому контенту. За однієї влади може бути не соромно отримувати таке маркування, за іншої - є загроза стати «придворним журналістом». Медіа має довіряти тому, хто його дає, і це не може робити держава - твердили за столом журналістів.
Не є зрозумілою і ситуація із самоврядною «добровільно-примусовою» організацією. Звичайно, вона добровільна, проте хто не приєднався - той уже непрофесійний, адже для майбутньої організації держава вже придумала назву: «Асоціація професійних журналістів України» (про плюшки професійності далі буде). Загалом, організація планується як недержавна та некомерційна, що фінансуватиметься за рахунок членських внесків. Дані всіх членів цієї асоціації будуть внесені в Єдину електронну базу професійних журналістів.
Стомились від кількості згадувань слова «професійний»? Я теж, однак продовжу. За проектом асоціація формується установчими зборами, на які мають делегувати по три представники всіх журналістських спільнот та профспілок, що вже створені. Іще одне «добровільно-примусове», так? Також асоціація може впливати на відмову в акредитації іноземному журналістові.
Виокремлення привілейованої групи професійних журналістів, прописане у проекті, ускладнить або зробить неможливим отримання акредитації у держустановах. Відповідно - обмежить право на доступ до інформації. Та й загалом, як вибілювання інформаційного простору не сприяє розвитку критичного мислення населення, так і цей документ у даній редакції не може досягти заявленої мети - захисту громадян від фейків.
Лишається сподіватись - усі нервові клітини під час дискусії були витрачені недаремно. Адже, як відомо, добрими намірами пекло встелене. Тож маю надію, що уряд не обмежиться насправді доброю ініціативою захистити громадян від інформаційного бруду, а знайде можливість урегулювати механізми цього захисту, аби не винищити власну журналістську спільноту (звісно, якщо такого плану не було).
