Проект «Вересень», раніше відомий як «Шлях мерця», – це український фільм-зомбі про посмерття. Фільм-зомбі в тому розумінні, що робота над чорною треш-комедією нині вже, на жаль, покійного режисера Георгія Фоміна почалася ще десять років тому – 2013-го. Після цього стрічка Directory Films (продюсери Ігор Савиченко, Володимир Філіппов, Роман Климпуш; загальний бюджет – 17 млн 306 тис. 819 грн, з яких 8 млн 653 тис. 409 грн держпідтримки) потрапила у «виробниче пекло», в якому перебувала до «ковідного» 2020 року, коли її нарешті було завершено і… поховано. Премʼєра так і не відбулась – аж до сьогодні, 20 червня 2023-го. «Повстання з мертвих» фільму «Вересень» заплановане в останній день роботи кінофестивалю «Миколайчук OPEN», а 10 серпня цього року стрічка, дистрибутором якої стала компанія «Артхаус Трафік», вийде в прокат.
За іронією в трейлері 2016 року згадуються загадкові «карателі Z»: чи то зурочили, чи то напророчили…
Без сумніву, ця стрічка знайде своїх глядачів-поціновувачів, адже до ролей тут залучено цілу когорту знакових персонажів української культури 1990-х – початку 2000-х – як-то, власне, журналіст Микола Вересень, лідер групи «Кому Вниз» Андрій Середа, вокаліст групи «The Вйо» Мирослав Кувалдін. А ще, звісно, єдиний і неповторний Лесь Подервʼянський, котрий так згадує свою роботу у цьому проекті: «Моя роль мені сподобалась, я грав такого собі Клінта Іствуда з передмістя Староїбанска, я мало говорив і багато вбивав. Кінець кінцем мене теж убили, але перед тим, як остаточно здохнути, я застрелив Сєргєя Єсєніна. За таке і померти не шкода».
Звісно, я не могла не зацікавитися такою премʼєрою – особливо з огляду на те, що стежу за проектом іще від 2016 року: часів, коли режисер фільму був із нами, в Держкіно головував Пилип Іллєнко, а якісь там «карателі Z» могли б наснитися хіба що у страшному сні… Власне, пропоную згадати ті часи – і поринути разом зі мною в ностальгійні спогади за допомогою мого архівного, від 14 квітня 2016 року, ексклюзивного репортажу зі зйомок фільму, який тоді ще називався «Шлях мерця».
До речі, пост із моїм репортажем – останнє оновлення на Facebook-сторінці «Шляху мерця» від 2016 року
Я давно хотіла зрозуміти, що це за фільм такий про зомбі, «Шлях мерця», де головна роль дісталася Миколі Вересню та який з такою радістю вирішило профінансувати Держкіно. Та ось нарешті цей день настав: мене покликали на зйомки. На завод «Ленінська кузня», між іншим.
Оскільки подробиць про стрічку я знала небагато, то перед зйомкою вирішила ознайомитися з анамнезом. Аби довго не розповідати, чому на момент потрапляння на знімальний майданчик я була цілком морально готова до побаченого, просто процитую все, що прочитала:
«У центрі сюжету – пригода з актором театру і кіно Миколою Вереснем (у ролі самого себе), який випадково отримує таємничу валізку-дипломат, і через це на нього, залучаючи загони спецпризначення, починає полювати міністр внутрішніх справ на прізвище Бармалаєв. Історія перестрибує в часі та просторі, доки не стає зрозуміло, що Микола Вересень загинув на знімальному майданчику фільму про Івана Грозного, і тепер чорти, які гадають, що він і є Грозний, намагаються всіма можливими способами затягти його до пекла. Далі за сценарієм зʼявляються менти-вампіри у ролі чортів, гуцули-пияки яко ангели й інші містичні істоти та щонайрізніші поторочі посей- та потойбічної реальностей…»
Після цього обстановка на заводі «Ленінська кузня» здивувати мене вже не змогла
Ой, що коїться…
Перепрошую за деталі
Зомбі вміють не лише в кіно зніматися…
…а й інтервʼю роздавати. Не приходячи до тями
Не буду вам розповідати, що перемелюють цією мʼясорубкою. Самі здогадайтеся
Ну, тут усе просто, я гадаю: наручники, ланцюги – тортури як тортури
Можна я вважатиму, що це просто щітка для волосся?
А тут уже варіантів немає…
О! А ось і Вересень!
Не впізнаєте? А це він!
Щоправда, актор вочевидь був не дуже радий гостям на майданчику.
– Шо – гага! – гаркнув він на натовп, який зібрався навколо. – Щас вижену всіх на… з майданчика! Люди працюють, між іншим!
Його можна зрозуміти: все ж таки перед ним було поставлено надзавдання – підняти голову, потім застогнати та знову впустити голову на підлогу. Тут же зосередитися треба, зерно ролі намацати.
Зрештою Вересень успішно відстогнав і відпадав своє й одразу вирішив залишити приміщення
Та жорстокі журналісти чомусь не захотіли дати художникові спокій і причепилися до нього зі своїми дурними питаннями:
– Мене звати Микола Вересень. Ще питання?
– А сценарій під вас писали? Чи у процесі так вийшло? Хоч якісь подробиці! – благали колеги.
– Я не маю часу для подробиць, вибачте. У мене є робота. Ще. Ну, ось Жора написав сценарій... Тепер він знімає як режисер. Ми з ним граємо в п'єсі... як її... «Павлік Морозов». Ну, він написав такий парадоксальний сценарій, і там написано, що Микола Вересень виходить з однієї точки та йде до іншої. Ну виходить, що це я. Ну ось, я граю Миколу Вересня.
– А ви швидко погодилися взяти участь у цьому проекті? – поцікавилась я.
– А ви хто? – спитав Микола, оглянувши мене з ніг до голови.
– Медіаняня.
– Молодець, гарне питання. Перше за сьогодні. Реально... ну так, сценарій парадоксальний і незвичайний, я навряд чи погодився б грати, мені не подобається кінематограф, я не люблю театру, кіно, оцього всього... Але те, що запропонував Жора, має якийсь інший вимір, інший погляд, незвичайний, ненормальний, аномальний, маразматичний… Загалом усе те, що я дуже люблю та поважаю.
Потім хтось спитав Миколу, чи вірить він у містику.
– До побачення! – відповів Вересень і демонстративно пішов.
– Маразм! – вигукував він, спішно залишаючи майданчик.
Сповнені надії дізнатися хоч щось, журналісти кинулися власне до режисера Жори Фоміна.
– На майданчику ви бачили Миколу Вересня у ролі Миколи Вересня, – одразу розставив він усе по своїх місцях. – Кіно було написане під Миколу Вересня, і завдяки Держкіно ми його зараз утілюємо. Поки що все йде за планом.
– А чому саме Вересень?
– Він грає у театрі «КРоТ», і я мав нагоду за ним спостерігати. Потім у нас склалися дружні та творчі взаємини, і він видався мені цікавим як персонаж. І взагалі у культурному просторі України Вересень – унікальна особистість. Така, яка потрібна для цього кіно. Тут йому нічого не треба грати. Йому треба бути Вереснем. Щойно ти починаєш грати, кіно припиняє бути кіно. Кіно не терпить фальші.
– Про що взагалі кіно?
– Це фільм про кохання, – приголомшив Жора. – Ну, про кохання та смерть. Кохання перемагає смерть. Ось і все – якщо двома словами.
– А коли не двома? Ось, наприклад, у цій сцені, що відбувається? Де ми взагалі?
– Це катівня, – радісно просвітив Фомін. – Дія відбувається у сьомому колі пекла, куди Микола Вересень потрапив випадково. На момент смерті він грав роль тирана Івана Грозного. І як належить тиранові, потрапляє туди, де цих тиранів мучать. А в пеклі як? Там або тебе біси мучать, або мучишся сам, – зі знанням справи продовжив творець. – У сьомому колі є місто Діт. Це місце призначене для вбивць, тиранів, гомосексуалістів і розтратників свого таланту. Тому там мучать нашого вчителя малювання – за те, що загнобив свій талант у школі.
– У Вікіпедії написано, що у вас кіно у стилі «жлоб-арт».
– Так? Уперше чую.
– А на яку аудиторію ви взагалі розраховуєте?
– На широку. Ну, даруйте, я пішов.
Якщо чесно, особисто в мене залишилось одне питання: чому Держкіно вирішило дати гроші саме цьому фільму? А ось і Пилип Іллєнко! Зараз у нього і запитаю.
– Тільки-но у нас з'явилася фінансова можливість запускати фільми, «Шлях мерця» був одним із перших, що запустилися, – розповів голова Держкіно. – Він був уже готовий до старту. І щиро кажучи, я дуже хотів запустити саме його. Мені здається, це дуже незвичний жанр для України. Нам потрібний такий треш, хорор, постмодернізм, щоб продемонструвати жанрові можливості українського кіно. Але це не фільм жахів. Це насамперед комедія. А вирішується вона як треш-хорор, де є місце і гротеску, і певній сатирі. Тож для України це новий жанр. До речі, це не артхаус. Цей фільм призначений не для перемог на фестивалях, а на те, щоби подобатися глядачеві. Комедія, вирішена у такому стилі, має зацікавити не лише українського глядача, а й широкого глядача в усьому світі. Хоча загалом вона базується на яскравих культурних символах, властивих нашому культурному дискурсу: від самого Миколи Вересня, котрий давно став культурним символом, до образів гуцулів, ментів… До речі, це представники не нової поліції, а міліції ще до реформування. Певен, після цього фільму Жора Фомін стане українським Тарантіно!
– Держава ж тут фінансує половину?
– Так, це дуже малобюджетне кіно. Але матеріал і кіномова фільму такі, що його можна зняти за невеликі кошти.
– Де демонструватиметься фільм?
– Гадаю, насамперед у кінотеатрах, бо на ТБ його доведеться показувати ввечері – будуть певні обмеження.
– 18+?
– Вважаю, українське кіно незалежно від контенту повинно мати загальну аудиторію.
Тим часом на майданчику ставало дедалі гарячіше
До того ж – суттєво…
Навіть Марія Бурмака не втрималася та влаштувала фотосесію
Ось, до речі, ще один актор – лідер гурту «The Вйо» Мирослав Кувалдін. Він же за сумісництвом автор саундтреку стрічки
Гаразд, розслаблятися зарано. Все ж у мене лишилася низка нез'ясованих питань, які я вирішила поставити продюсерові фільму Ігорю Савиченку.
– Кажуть, фільм у вас малобюджетний: так планувалося від початку?
– Спершу в нас референсом ішли фільми Такасі Міїке, а це передбачає дуже якісний постпродакшен і технологію зйомок. Ми багато чого планували. Але фільм почали розробляти 2009-го, на пітчингу Держкіно він виграв наприкінці 2012-го, коли курс долара був 8. Зараз курс 25, тобто наш бюджет упав утричі. Дуже багато людей у нас працюють за гонорари, які не відповідають їхньому професійному рівню. Сподіваємося влізти у ті 18 млн, які й планували. Але поки не дійшли до постпродакшену. Певну частину вже відзнято, 15 квітня закінчуємо черговий блок, після цього у нас буде чотири дні відпочинку, за які ми змонтуємо щойно відзнятий матеріал, покажемо студії постпродакшену та зрозуміємо, вкладаємось у суму чи ні.
Загалом це буде фільм класичного американського класу B. У США в цьому класі виходить чимало стрічок.
– Де ви вже знімали?
– Здебільшого в нас були технічні зйомки: у Протасовому Яру, біля транспортних розв'язок – Південний міст, розв'язка на метро «Либідська». Багато знімали у павільйонах, робили макетну зйомку, комбіновану. Технічно це надскладний фільм. І не тому, що ми його так задумали, а тому, що намагаємось із мізерним бюджетом вийти на високу якість. Тому доводиться вигадувати те, чого ще не вигадували до нас.
– Коли плануєте премʼєру?
– Умовна дата – грудень 2017 року. Цей фільм не дуже зав'язаний на фестивалях, він прийнятний лише для чотирьох фестивалів класу А: Токіо, Роттердам, Торонто, дуже умовно – Локарно, де потрібна прем'єрність. Скрізь своя специфічна фестивальна аудиторія: Единбург, Барселона, Чикаго, Ванкувер, Лондон, Стокгольм, Брюссель.
Якщо потрапимо на ці фестивалі, то – потрапимо до грудня 2017 року.
– У чому полягає копродукція з Польщею?
– У постпродакшені. Але класичне слово «копродукція» тут не дуже доречне: радше це коінвестмент. Студія з Кракова надає нам послуги, роблячи більшу частину постпродакшену. Заключна його частина відбуватиметься у Києві.
– Як оцінюєте шанси стрічки на українському ринку?
– Для українського ринку це перший фільм такого типу. Цей жанр властивіший американському, японському чи скандинавському ринкам, тобто шанси чітко оцінити ми не можемо. Але сподіваємося приблизно за цінами цього року на 10–12 млн грн збору. Ми розуміємо, що не досягнемо ані рівня «Поводиря», ані рівня «Незламної» – це інша аудиторія. Але й наша аудиторія, гадаю, буде досить широкою. А ще розраховуємо на специфічний ринок кабельного ТБ, завдяки якому фільм може стати прибутковим.
Якщо чесно, після всього побаченого та почутого в мене залишилося більше запитань, аніж відповідей. Та коли творці «Шляху мерця» так упевнені у своєму успіхові, залишається тільки повірити їм на слово та дочекатися прем'єри.
А з майданчика я, певно, піду.
Поки не почалося…
Ну що ж, не так сталося, як гадалося: почалося все набагато пізніше, ніж планувалося… Та хай і 2023 року замість 2017-го, але фільм усе ж дістався глядача. Тож вітаємо творців із такою довгоочікуваною премʼєрою. І до зустрічі в українських кінотеатрах 10 серпня!
