Якщо ринок Східної Європи та Близької Азії українські серіальні продукти певною мірою освоїли, то на аудиторію Західної Європи лише націлюються. Втім, проекти, що подають надію, є. І саме про них ішлося на панельній дискусії в рамках KYIV MEDIA WEEK, присвяченій новим обріям українських серіалів.
Модератор дискусії Артем Вакалюк, керівник аналітичного напрямку компанії MRM та видання MBR, відкрив захід позитивними цифрами: «З 2015 року, коли було ухвалене рішення про заборону в нас російського контенту, серіальна продукція стала на нові рейки. Якщо 2014-го вироблялося близько 30 українських серіалів на рік (я не беру до уваги ті, що знімалися за російські гроші), то за 2017-й таких серіалів було вже 80. І це лише на восьми телеканалах: шести найбільших («Україна», СТБ, ICTV, «1+1», «Інтер», «Новий канал») та двох другого ешелону («НЛО TV» та «2+2»). Тобто 8 каналів виробили 80 серіалів. За минулий рік ці 8 каналів створили вже 117 оригінальних серіалів».
У випадку «НЛО TV», на думку Артема, саме власна серіальна продукція відіграла важливу роль у розвитку телеканалу та зростанні його показників: за останні два роки мовник увійшов до першої десятки мінімум трьох із шести комерційних аудиторій.
У телеканалу є чому повчитися, і директор «НЛО TV» та Indigo TV Іван Букрєєв залюбки поділився досвідом: за його словами, на каналі виробництво серіалів - цілком аутсорсна історія, а скромні бюджети другого ешелону мають на увазі розвиток франшиз.
«На жаль, ми не можемо дозволити собі чотирьохсерійки, восьмисерійки або просто серіалізовані історії. Ми працюємо в жанрі ситкому і, сподіваючись на успішність франшизи, розраховуємо на високу оборотність цієї історії. Причому вона у нас не позамежна. Якщо великі канали борються за більш високу аудиторію, то в нас стоять питання її поступового розвитку та зростання», - пояснив голова мовника.
За таких обставин «НЛО TV» може дозволити своєму продукту бути іншим, працювати в темах «на межі», використовувати нестандартний гумор, націлений на молоду аудиторію - наприклад, глядачів 18-35 років, яких вважають такими, що відійшли від телебачення. Ці продукти можна назвати альтернативою контенту шести великих телеканалів.
Ще один секрет від Букрєєва - багатосерійність: завдяки тому, що франшизи «НЛО TV» складаються з 60, 90, а то й 120 серій, вони стають впізнаваними, улюбленими та дуже довго живуть в ефірі. Як приклад він навів проект «СишишШоу»: з 2015 до 2019 року 80 випусків скетчкому вийшли в ефір понад 6 600 разів, тобто кожен епізод фактично був на екранах близько ста разів. Таке собі може дозволити тільки гумор. Інша франшиза каналу, що вже перекладена українською, - «Суперкопи». Кількість випусків - 100, транслювалися 2 400 разів (також 2015-2019-го).
Резюмуючи, Букрєєв вивів формулу успіху для телеканалу другого ешелону - сильні багатосерійні франшизи та закриті сюжетні лінії з високою оборотністю.
Переходимо до великих гравців. Ірина Черняк, директор департаменту продажів телевізійного продукту «Медіа Групи Україна», та Наталія Стрибук, головний продюсер департаменту кіно-серіального і документального виробництва каналу «Україна», поділилися першим досвідом створення стовідсоткової копродукції на прикладі співпраці з латвійськими партнерами. Тут спільна робота полягала не лише в співінвестуванні або юридичних питаннях, а й у творчій розробці.
Серіал «Маркус» - кримінальна мелодрама, дія якої відбувається у двох країнах. За сюжетом, українка, втративши п'ять років тому свою дитину, виявляє її усиновленою в Латвії. Вона намагається повернути сина та з'ясувати, як так вийшло, що дитина зникла, а потім була законно усиновлена в іншій країні.
Восьма частина всіх зйомок проходила на території Латвії, решта - в Україні, щоби показати і латвійську дійсність, і українську. Творцям серіалу довелося підкоригувати історію, враховуючи латвійські реалії, географію та імена.
Спочатку у каналу було два варіанти виробництва. Найпростіший шлях - зняти все на території України. Другий шлях - ризиковий, але цікавий: знайти партнера, що так само повірить в історію і буде готовий до спільного виробництва. В результаті було укладено угоду з латвійською компанією Helio Media. Це медіагрупа, до якої входять кілька телеканалів та інтернет-платформ.
У цілому над проектом працювали три партнери: телеканал «Україна», котрий одержує світову телевізійну прем'єру (і медіагрупа продає права як міжнародний дистрибутор), продакшен ART territory, що отримує частину доходу від продажів, та латвійська Helio Media, яка монетизує серіал трохи інакше. Прем'єра в Латвії планується не в телеефірі, а на інтернет-платформі Shortcut восени цього року. Телевізійний же показ відбудеться взимку 2020 року на телеканалі STV.
Ще однією глобальною копродукційною історією поділилися творці детективного серіалу «Принцип задоволення»: засновник і генеральний продюсер Star Media Влад Ряшин, продюсер Star Media Олексій Терентьєв і CEO польської Apple Film Production, він же режисер проекту, Даріуш Яблонський.
Серіал розповідає про детективів із трьох країн, які об'єдналися для розслідування трьох убивств, що сталися в Україні, Польщі та Чехії і якимось чином пов'язані. «Проект дорогий, його бюджет - понад 500 тис. євро на одну серію», - поділився Ряшин. За його словами, творці серіалу дослідним шляхом дізналися, що копродукційні проекти швидкими не бувають і багато що залежить від того, хто продюсер та керуючий партнер.
У виробництві, нагадаємо, брали участь Star Media (за підтримки Міністерства культури України), Apple Film production (Польща), Canal+ (Польща) та Czech TV (Чехія). Міжнародним дистрибутором стала німецька компанія Beta Film. Сценарій написав Мачей Мачеєвський. У головних ролях - актори з трьох країн: українець Сергій Стрельников, полька Малгожата Бучковська та чех Карел Роден.
Олексій Терентьєв разом із Владом Ряшиним продюсували проект із боку України, Польщу та Чехію в команді продюсерів представляли Ізабелла Вуйчик і Віолетта Камінська
Серіал складається з 10 серій, в українській версії - по 50 хвилин (у польському варіанті, який уже вийшов на екрани Canal+, - по 55 хвилин). У серіалі звучать п'ять мов: українська, чеська, польська, англійська та німецька. В Україні проект знімали 31 день, це приблизно 30-33% всього знімального часу. Всі серії, зняті різними командами (в Україні працювала українська), витримані в єдиному стилі.
Як повідомив Влад Ряшин, зараз ведуться перемовини про продаж із декількома міжнародними онлайн-платформами. Паралельно виробники почали роботу над другим сезоном. «Рецепт зрозумілий: команда детективів, що сформувалася в першому сезоні, отримає новий виклик. Рецепт того, аби продукт був цікавий аудиторії різних країн, уже існує», - стверджує голова Star Media.
Однією зі складових цього рецепта поділився Даріуш Яблонський. Як режисер, що безпосередньо працював із шеф-райтером, відомим польським драматургом, він одразу попросив усі сторони копродукції не просто перекладати текст своїми мовами, а й підключитися до адаптування сценарію під національні особливості. Втім, ці особливості у підсумку виявились не такими вже особливими: за словами Ряшина, зміни, які пропонував український автор, у результаті були включені у фільм. «Ми розраховуємо, що це буде цікаво і в інших країнах Європи», - поділився Влад.
Другий секрет копродукційного виробництва «Принципу задоволення» - робота з локальними командами. «Зазвичай, коли створюється копродукція, всіма зйомками займається один сервіс. У нас був геть інший шлях, - зазначив Яблонський. - У кожній країні ми проводили зйомки локальними групами, з місцевими операторами. Як режисер я працював в Одесі виключно з українською знімальною групою, українським оператором. Це було фантастично. Бо кожна знімальна група - тут, у Польщі або в Чехії - намагалася показати найкраще, що є в їхній країні».
Новачки в команді Star Media - Анна Жижа
та Юрій Артеменко - теж тут: переймають досвід колег
Влад Ряшин також зазначив, що завжди дуже цікаво заходити на нову територію, освоюватися там, вивчати нове і робити щось першими. На питання Артема Вакалюка, що зробити, аби в Україні таких проектів було більше, він відповів: «Ми всі знаємо, що Рада ухвалила в першому читанні закон про кеш-рібейти. І здавалося б, чудова новина - з 16,5% цифри зростуть до 25+5%. І треба б тішитися, та ні. Не виходить. Міністерство наше щось оптимізувало, але не порадилося з представниками індустрії. На жаль, закон вимагає істотних правок. І індустрії потрібно терміново почати цей діалог. По-перше, йдеться лише про проекти, які до копродукції не належать узагалі. Йдеться тільки про суто закордонне виробництво, закордонними компаніями на території України. Але оскільки проект здійснюватиметься в Україні й замовлятиметься напевно українському підряднику, він буде обкладатися ПДВ: 25% рібейта покриваються 20% ПДВ, і залишається всього 5%. І другий момент: хтось запропонував у законі написати, що кваліфікаційні витрати, на котрі нараховуватимуться рібейти, можуть бути які завгодно, крім витрат на оплату послуг ФОП. Усі прекрасно розуміють, що ФОП - це костюмери, оператори, гримери, актори. Як правило, компанії працюють із ФОП. У кошторисі на них може припадати від 30% до 40% суми».
Підсумовуючи, Влад зазначив, що закон про рібейти - це ще не все і необхідно просувати країну в цілому. Всі знають, що в Україні «нестабільна ситуація» і знімати сюди не кожен приїде: мало хто, як Даріуш, розуміє, що тут стабільно та безпечно. Над цим, за словами Влада, потрібно працювати й уряду, і представникам індустрії.
Впевнена, з усіма зазначеними труднощами українська індустрія у змозі впоратися. Головне, щоби в питаннях, які потребують консолідованої позиції, деякі гравці ринку не почали перетягувати ковдру.
