Виробництво обкладинок друкованих журналів - ціле мистецтво та мало не окрема індустрія всередині індустрії принту: кавер-світлини й ілюстрації вимагають особливого підходу і зазвичай затверджуються заздалегідь, за відпрацьованою роками схемою. Доки не з'являється ньюзмейкер, який перевертає все з ніг на голову.
Швидке поширення коронавірусної інфекції в усьому світі змінило передусім наше екзистенціальне сприйняття себе та навколишньої дійсності. Пандемія - безпрецедентна, з непозначеними часовими межами й така, що стосується геть кожної сфери життя, - стала темою №1. На це оперативно довелось реагувати виданням різних спеціалізацій у всьому світі - насамперед обкладинками. І навіть цілими серіями обкладинок.
Пропоную подивитися, яка була динаміка протягом останніх двох місяців.
Логічно, що на пандемію найшвидше зреагували суспільно-політичні видання:
Чи був світ готовий до глобального виклику? Ймовірно, геть не готовий. І перші обкладинки обігравали саме планетарний масштаб проблеми. На тлі зображень планети Земля, що потрапила в пастку вірусу, були й похапцем установлені койко-місця, які показують реальний рівень стійкості роду людського. Перша емоція - ми в біді і цілковито до неї не готові. У принципі, людство ще не сприйняло цього факту тієї миті.
Кавери The New Yorker від 9 березня по 13 квітня - майже як стадії прийняття неминучого: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття - тільки в іншій послідовності.
У виданні завжди творчо підходили і до зображень, і до текстів. Наприклад, у свіжому квітневому номері, набитому матеріалами про коронавірус, наче вечірня маршрутка на Троєщину (за кращих часів), серед іншого є цікаве есе Карен Рассел «Як коронавірус заразив нашу лексику».
За спостереженнями автора, зі зростаючою кількістю хворих паралельно йде і «зараження» мови епідеміологічними термінами. «Самоізоляція», «соціальне дистанціювання», «карантин» - слова та фрази, котрих ви майже не зустрічали в січні та котрі стали всюдисущими вже в березні. Найкориснішим із них Карен уважає переосмислене «вирівнювання кривої». «Згладити криву» спричинило для мене зрушення парадигми. Це навчило мене припинити думати про себе як про потенційну жертву COVID-19 і почати думати про себе як про переносника інфекції. Це алхімізує страх у дію», - доходить висновку Рассел.
Переконливий набір психолінгвістичних рефлексій, почитайте, якщо знайдете час.
Одномоментне відчуття приватних утрат (як удари кулі-молота на першій обкладинці) переросло в масштабне відчуження для цілих держав - кордони закриті, зв'язок в одну мить слабшає, настає час ізоляції (друга обкладинка National review).
У кіноіндустрії земля тікає з-під ніг практично від самого початку запровадження карантину. Вірусна Зірка смерті (The Hollywood reporter) й онімілі пагорби Голлівуду (Veriety), порожні кінотеатри та перенесені в невідомість релізи. Кіно - механізм, що одним із перших зазнав величезних збитків через карантинні заходи.
Медпрацівників винесло в маргінали пандемії так само швидко. Державам, від найменшої до найбільшої, довелося миттєво переглянути свої витрати на охорону здоров'я, а люди в медичній уніформі вийшли на передній план і стали героями обкладинок. Приклад тому - італійське щотижневе жіноче видання Grazia від Arnoldo Mondadori Editor. Навряд чи щось подібне траплялось із журналом від 1938 року, коли Grazia вперше з'явився на прилавках періодичної преси.
Американський тижневик Time запустив цілу серію - шість обкладинок When the world stops, що зображують сучасну реальність.
Але й без них коронавірус домінує на обкладинках Time.
Журнал одним із перших подбав про коментарі експертів щодо того, чого світові чекати від COVID-19. Відповідь професора Джузеппе Іпполіто для видання була такою: «Моя порада тим країнам, де епідемія COVID-19 лише починається, - підготуйтесь!» На його думку, всі зараз на старті. Китаю, який кинув сили на боротьбу з хворобою, знадобилися повні три місяці. Якщо поглянути на Європу, Північну Америку та Близький Схід, то там продовжується період експоненціального наростання епідемії. Вірус розповсюджується надзвичайно швидко. У багатьох держав попереду ще місяці боротьби з хворобою. Навіть через півроку пандемія коронавірусу не припиниться у багатьох регіонах, і це нове захворювання може осісти назавжди.
«Більшість людей вірить у сценарій, відповідно до котрого вірус зникне повністю. Та він надто легко передається. Найімовірніше, будуть хвилі або низький рівень епідемії», - заявляє експерт.
Він додав, що все залежить від того, як вчинять країни і спільноти. Якщо вдасться швидко тестувати кожний підозрілий випадок, ізолювати його, тоді рівень нових заражень буде дійсно низьким.
Тривога відображена в обкладинках червоним кольором, захисним екіпіруванням і загальною роз'єднаністю, виникненням невидимих, але відчутних кордонів між людьми.
Кавери тих самих видань кидає в крайнощі - від актуальних предметів першої необхідності до стану повного відчуження. Маски, які так потрібні та яких так бракує, і в той самий час - спорожнілі велелюдні траси й забиті колись туристами площі. Ми звикли бачити ці місця геть інакшими.
Зненацька все спустошене. Ви лишилися сам на сам із дуже вузьким колом людей, дуже точним вибором, котрий зробили самі. Чи вважаєте ви його правильним тепер?
Поцілунок крізь щільну бездушну матерію, що впирається в біле ніщо! Такий вигляд мають два варіанти обкладинок - Vogue Portugal із поцілунком через фізичні бар'єри і стерильний білий кавер Vogue Italia
Обкладинку Vogue Portugal у квітні прикрасив поцілунок словацької моделі Бібіани Балтовичевої та її бойфренда Адама Барді в захисних масках, порушуючи питання, де в новому світі проходить межа інтимності? Квітневий випуск Vogue Italia взагалі представив білий кавер - уперше в історії видання.
«Білий - це передусім повага. Білий - відродження, світло після темряви, сума всіх кольорів. Білий - форма тих, хто врятував чужі життя, ризикуючи своїми. Час і простір для роздумів. І для мовчання теж. Білий - для людей, які наповнюють цей час і простір ідеями, думками, історіями, віршами, музикою та добротою до інших, - заявляє головний редактор Vogue Italia Емануеле Фарнеті. - Нагадування про те, що після кризи 1929 року одяг став білим - колір, обраний для вираження чистоти в сьогоденні та надії на майбутнє. І насамперед білий не здається: це порожня сторінка, що її треба заповнити, початок нової історії».
Всередині квітневого номера Vogue Italia, який доступний для безкоштовного завантаження на сайті журналу, - матеріали від відомих особистостей: Стівен Кляйн, Девід Сімс, Мерт Алас і Маркус Пігготт, Джо Маккенна, Белла та Джиджі Хадід, Кольєр Шорр, Глен Лачфорд, Паоло Роверсі, Петра Коллінз, Віллі Вандерперре, Олів'є Ріццо й Ліндсі Віксон. Усі вони зробили фотографії себе, своїх родин і друзів, з котрими спілкуються онлайн.
До речі, порожні обкладинки не вперше зустрічаються у світі ЗМІ. 2005-го газета «КоммерсантЪ» вийшла з порожніми сторінками (за виключенням спростування інформації про «Альфа-Банк») на знак протесту проти рішення суду, що змусив видавничий дім сплатити банку понад 310 млн руб. компенсації. Випуск The New York Times magazine від 5 серпня 2018 року також містив лише одну статтю - про те, як світ міг би зупинити глобальне потепління між 1979-м і 1989-м. Видання тоді вийшло з порожньою чорною обкладинкою та єдиною фразою на ній: «Тридцять років тому ми могли б урятувати планету».
У найбільш значущі миті все зайве відступає. Біла безмовність гламурного Vogue Italia, як чорна порожнеча The New York Times magazine свого часу, стала одним із найпотужніших його висловлювань і підтвердженням сили впливу пандемії коронавірусу.
«Мити чи не мити?» - таке питання навіть не стоїть у сучасному світі!
Поки видання про туризм - приміром, Travel Trade Gazette - нагадають про важливість миття рук не лише під час екзотичних подорожей просто на обкладинці, Vanity Fair ставить туди людину в захисному костюмі, яка знезаражує сходинки будинку.
Притому в наукових видань на кшталт New Scientist візуальна частина має чіткий і лаконічний вигляд: пандемія - коронавірус - карантин!
У цей задушливий час експресії повітря було багато на обкладинках видань New York і The Guardian Weekly
«Що далі?» - хороше питання, коли «шоу більше не триватиме»
Іще однією зі сфер, які дуже постраждали, став спорт. Усю глибину розпачу передає на обкладинці Spots Illustrated ця блакить порожніх трибун. В той самий час щотижневий французький журнал M - Le magazine di Monde попросив 16 відомих фотографів зробити автопортрети у самоізоляції для кавера видання. Першим відгукнувся Юрген Теллер - і це набагато оптимістичніший варіант, аніж у Spots Illustrated. Звісно, для мазунчиків, котрим вдається зайнятись спортом удома. Цікаво було би подивитися на інші 15 варіантів.
Російський Esquire дуже точно використав для квітневого номера зрозумілі нам архетипи гречки та ртутного термометра. А GQ Portugal узагалі наважився на небачену за звичайних, непандемічних часів обкладинку, що фонтанує оптимізмом і вірою у все хороше. За виноси редакції - окрема подяка!
А от в українських обкладинках картинка все ще є ілюстрацією виносів і має другорядне значення
Або ж узагалі має вигляд напівперетравленої метафори
Хай там що, а як і коли закінчиться ця тріумфальна хода коронавірусу крізь наші життя, світову економіку й обкладинки періодичної преси, ніхто не може сказати напевне. Проте автор колонки у The New Yorker Карен Рассел свій текст закінчила згадкою про шпаків у її парку, які, на думку вчених, здатні «керувати невизначеністю в результаті консенсусу». Таким маленьким пташкам удається керувати хаосом польоту, хаосом руху зграї, хаосом невблаганності життя та віднайти свій шлях.
Можливо, про це буде наступна обкладинка видання. І можливо, саме так ми знайдемо такі потрібні відповіді у складний пандемічний час.
